Практичне заняття 3. Дослідження типів вищої нервової діяльності

Великі півкулі та підкіркові утвори модерують поведінку людини. Фізіологія вищої нервової діяльності займається вивченням матеріального субстрату психічної діяльності мозку. Людина усвідомлено сприймає навколишній світ, намагається зрозуміти зв’язок між явищами та предметами та не забути, що є частиною природи. Цей аналіз є можливим завдяки абстрактному мисленню та мові. Слово спричиняє сильний вплив на поведінку людини, її почуття і навіть діяльність атвономної нервової системи.

І.П. Павлов створив основу об’єктивного методу вивчення психічної діяльності тварини та людини – метод умовних рефлексів. На основі цього було сформульовано наступні прийоми, завдяки яким є можливість вивчати локалізацію процесів вищої нервової діяльності:

1. Утворення різних форм умовних рефлексів. При цьому можна встановити видові, родові і особові відміни функціонування морфологічних структур.

2. Філогенетичне вивчення умовних рефлексів дає можливість вивчити напрямок еволюції вищої нервової діяльності.

3. Онтогенетичне вивчення - допомагає встановити, яка поведінка вроджена, яка - набута.

4. Екологічне – спосіб розкриття особливостей вищої нервової діяльності у зв’язку з умовами життя.

5. Використання електричних показників умовно-рефлекторної діяльності (ґрунтується на здатності нервових клітин виробляти електричні потенціали, що дає змогу вивчати шляхи розповсюдження і шляхи нервових процесів).

6. Пряме подразнення нервових структур мозку (втручання у природній алгоритм умовних рефлексів).

7. Фармакологічна корекція (вивчає вплив лікарських речовин на коркові процеси).

8. Експериментальна патологія умовно-рефлекторної діяльності (досягається шляхом видалення певних ділянок кори, що визначає локалізацію аналізатора).

9. «Штучним інтелект» (моделювання умовно-рефлекторної діяльності).

10. Порівняння психологічних і фізіологічних проявів вищої нервової діяльності (використовують при вивченні вищих функцій мозку – свідомість, уява, пам’ять, навчання та ін.)

У стародавньому світі Гіппократом було створено вчення про темперамент. В його основу покладена сукупність ознак у поведінці людини:

Сангвінік – жвавий, життєрадісний, швидко змінює свій стан, на зовнішні впливи реагує швидко, але не глибоко, добре пристосовується до змін життєвих умов.

Холерик – ще жвавіший, дуже енергійний, але ця енергія швидко вичерпується, розпочату справу рідко доводить до кінця, легко переходить від збудженого стану до гальмівного.

Меланхолік – характеризується загальною слабкою життєдіяльністю, невпевненістю у своїх силах і можливостях, відсутністю ініціативи і активності, постійною невдоволеністю.

Флегматик – інертний, незворушний, холоднокровний, спокійний, активність така слаба, що іноді переходить у байдужість.

За І.П. Павловим виділяють два типи особливостей нервових реакцій відповідно до реагування на дію подразника – сильний і слабкий. У сильного умовно-рефлекторна реакція змінюється відповідно до сили подразника, в слабкого - викликає гальмування.

Збудження і гальмування – важливі чинники при визначення типу нервової системи. Якщо вони перебувають у динамічній рівновазі, то йдеться про врівноважений тип, якщо ні – неврівноважений.

В залежності від рухомості нервових процесів розрізняють тип з рухливою нервовою системою (збудливий) і з інертною (гальмівний).

В експериментальній практиці розрізняють 4 основні типи нервової системи: 1) сильний, врівноважений, збудження переважає над гальмуванням, відповідає холеричному типу; 2) сильний, врівноважений, з малою рухливістю нервових процесів, сангвінічний тип; 3) сильний, врівноважений, з малою рухливістю нервових процесів, флегматичний тип; 4) слабкий, характеризується надто слабким розвитком збудження і гальмування, меланхолічний тип.

Тип нервової системи є вродженим і в цілому змінити його є неможливо. Вроджені властивості називають генотипом, а ті, що утворюються під впливом вроджених і набутих ознак – фенотипом.

За мову і мислення відповідає ІІ сигнальна система. У формуванні мовних умовних рефлексів важливу роль відіграють активність нейронів лобних долей і зон мовно-рухової сенсорної системи. Відомо, що функції людської мови залежать більше від одної півкулі головного мозку, ніж від іншої. Ця півкуля відповідає за категоризацію та символізацію, і її часто називають «домінуючою півкулею». Інша півкуля не є менш розвиненою, вона провідна у сфері просторово-часових відносин. Одна півкуля спеціалізується на послідовно-аналітичних процесах (категорична півкуля, що відповідає за мову), інша – на візуоспастичних (репрезентативна півкуля). Головні ділянки мозку, що відповідають за мову, розташовані вздовж та біля Сильвієвої борозни.

До розладів мовлення відносять астереогноз (нездатність визначати форми об’єкта на дотик зі збереженою тактильною та м’язовою чутливістю), афазія (порушення мовних функцій), заїкання, прозопагнозія (порушення розпізнавання облич) та ін.

Вікові особливості.

Періоди розвитку в онтогенезі сенсорної і моторної мови не співпадають. Ще до того, як дитина почне говорити, вона вже розуміє зміст слів. Спочатку дитина реагує не на слово, а на сукупність діючих у даних момент на нього подразників. Реакція виникає на силу звуку, тембр, інтонацію. Швидкість розвитку можливості утворення умовного рефлексу на змістове значення слова залежить від спілкування з дорослими і можливе лише з 4-6 місяців. Хоча перші слова дитина сприймає, ще перебуваючи в утробі.

Мова, як засіб спілкування інтенсивно розвивається на 2-му році життя. Вважається, що 3 рік – період активного засвоєння граматичної будови мови, тому особливе значення має правильна мова дорослих до дітей.

1. Науково-методичне обгрунтування теми заняття.

Мова – одна з фундаментальних основ людського інтелекту. Усвідомлюючи силу слова, лікар повинен відповідально відноситися до кожного вимовленого слова до пацієнта. Володіючи вченням про типи вищої нервової діяльності, лікар зможе адекватно налагоджувати стосунки з пацієнтом, правильно призначати препарати та визначати їх дози.

2. Навчальна мета

Знати:

• Знати фізіологічні основи формування гено- і фенотипу.

• Типи нервових систем за І. П. Павловим.

• Сигнальні системи дійсності та їх біологічне значенення

• Особливості вищої нервової діяльності людини.

3. Зміст практичного заняття

Контрольні питання для самостійної роботи

Основні нервові процеси та їх взаємодія. Методи та форми наукового пізнання. Закони і категорії діалектики. Поняття про сигнальні системи дійсності. Характеристика сигналів першої і другої сигнальних систем. Методи вивчення властивостей нервових процесів. Характеристика типів вищої нервової діяльності людини.

Додаткові питання для студентів стоматологічного факультету: роль динамічного стереотипу у формуванні мануальних навиків в роботі лікаря-стоматолога. Тактика лікування стоматологічних хворих відповідно до типів вищої нервової діяльності.

Додаткові питання для студентів фармацевтичного факультету: медикаментозна корекція основних процесів кори, ендокринні впливи на функціональний стан клітин кори.