Зміст судового рішення

Закон встановлює порядок викладення судового рішення; його структура і реквізити вказані в ст. 215 ЦПК.

Судове рішення має містити всі 4 частини, вказані в законі (вступну, описову, мотивувальну, резолютивну), які мають бути викладені в суворо визначеній послідовності.

У вступній частині рішення зазначаються: час і місце його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвище та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог (п. 1 ч. 1 ст. 215).

У вступній частині треба юридично точно сформулювати предмет вимоги як за основним, так і за зустрічним позовом, а також за позовними заявами третіх осіб, які заявляли самостійні вимоги щодо предмета спору.

Описова частина рішення має містити узагальнений виклад позиції відповідача, пояснень осіб, які беруть участь у справі, інших доказів, досліджених судом (іі. 2 ч. 1 ст. 215 ЦПК).

У цій частині рішення обставини викладаються так, як їх подають та зображують особи, які беруть участь у справі, обставини, якими обґрунтовуються заперечення проти позову, зустрічний позов тощо.

В описовій частині доцільно викласти і розпорядчі дії сторін. Якщо в процесі розгляду справи позивач змінить предмет, підстави або розмір позовних вимог, про це слід зазначити в описовій частині. В ній необхідно відобразити позицію відповідача: визнав позов (повністю чи частково), не визнав, заперечує проти позову.

Усі міркування суду щодо рішення є мотивами рішення.

Мотивувальна частина рішення містить зазначення: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; вказує, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи та інтереси, за захистом

яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався (п. З ч. 1 ст. 215 ЦПК).

Суд не повинен обмежуватися простою вказівкою па тс, ідо він вважає обставини встановленими чи невстановленими, без їх аналізу й обґрунтування конкретними доказами.

У рішенні має бути вказано, чому суд вважає встановленими чи невстановленими обставини, якими особи, що беруть участь у справі, обґрунтовували свої вимоги і заперечення, а також, чому він дійшов того чи іншого висновку стосовно характеру взає­мовідносин сторін та їх юридичної оцінки. Закон вимагає від суду обґрунтовувати свої висновки матеріалами справи, що особливо важливо в тих випадках, коли суд знайшов протиріччя в доказах або коли рішення ґрунтується на опосередкованих доказах.

Якщо суд не вважає достовірними ті чи інші докази або не погоджується з ними, він має вказати причину відхилення цих доказів.

У разі неприйняття судом відмови від позову, визнання позову, незатвердження мирової угоди суд зобов'язаний свої дії вмотивувати.

Суд має свої дії мотивувати (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»).

У резолютивній частині мають міститися висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження (п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК).

У резолютивній частині рішення суд у наказовій формі коротко і чітко формулює остаточний висновок щодо справи, який випливає із встановлених фактичних обставин.

Зазначається: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Рішення суду викладаються точно і визначено, щоб у позивача, відповідача, заявника не виникало сумнівів стосовно своїх прав і обов'язків, а в державного виконавця — ускладнень під час виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, падати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ст. 217 ЦПК).

Суд установлює спосіб поновлення порушеного права, послідовність вчинення стягнення або виконання дій. Суд вправі відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (у зв'язку з відсутністю присудженого майна в натурі або хворобою боржника тощо) (ст. 373 ЦПК).