Залишення позовної заяви без розгляду. Підстави і процесуальний порядок.

Стаття 121 ЦПК закріплює два види повернення заяви позивачу. Пер­ший вид повернення існував і раніше. Він є можливим у тому ви­падку, якщо позивач порушив певні умови, що визначають порядок здійснення права на подання позовної заяви (заяви), і не виправ­ляє цього порушення. Так, якщо позовну заяву (заяву) подано без додержання вимог, викладених у статтях 119, 120 цього Кодексу (про реквізити заяви та додатки до неї), не сплачено судовий збір або не сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (останнє можна було б і не згадувати, оскільки воно міститься у ст. 119 ЦПК), суддя постановляє ухвалу про за­лишення заяви без руху і встановлює позивачу строк для усунення її недоліків. У тому випадку, якщо позивач у встановлений строк ліквідує недоліки, позовна заява вважається поданою у день пер­вісного її подання до суду, а в іншому - вважається неподаною і повертається позивачеві.

Другий вид повернення заяви позивачеві (заявнику) є новим для цивільного судочинства, оскільки він замінив відмову у прий­нятті заяви у певних випадках. Цей вид повернення позовної заяви (заяви) здійснюється суддею з одних лише формальних підстав у випадках, передбачених частиною 3 коментованої статті: за заявою позивача, поданою до відкриття провадження у справі; якщо заяву подано недієздатною особою; якщо заяву подано від імені позива­ча особою, яка не має повноважень на ведення справи; якщо спра­ва не підсудна цьому суду (ст. 115 Кодексу); якщо подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружи­ни або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог ст. ст.109, 110 СК.

І у першому, і в другому видах повернення позовної заяви позивачеві суддя постановляє відповідну ухвалу, яка згідно з п. 3 частини 1 ст. 293 ЦПК може бути оскаржена в апеляційному по­рядку, хоча повернення позовної заяви не перешкоджає повторно­му зверненню із заявою до суду, якщо будуть усунуті обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Мирова угода сторін — не укладена сторонами угода, в силу якої позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують цивільно-правовий спір, який виник між ними.

Положення ч. 1 ст. 175 ЦПК визначили, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета спору. Наприклад, якщо предметом спору є поділ спільного майна, то за цією нормою взаємні поступки сторін можуть мати місце лише в межах прав та обов'язків кожного з них на це майно.

Передбачено, що сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це сул, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. Хоча в ч. 2 ст. 175 ЦПК прямо не йдеться про можливість укладення мирової угоди між сторонами в усній формі, але з її змісту така можливість випливає. Головним у вчиненні цієї процесуальної дії є те. що сторони повідомляють суду про укладення мирової угоди спільною заявою. Про її письмову форму, в якій вона приєднується до справи, є вказівки лише щодо випадків, коли мирова угода або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві. Отже, спільна заява сторін про можливість укласти мирову угоду може бути викладена в адресованій сулу усній або письмовій формі.

Як і при відмові позивача від позову чи визнанні відповідачем позову до ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням мирової угоди, суд відповідно до ч. З ст. 175 ЦПК повинен роз'яснити сторонам наслідки такого рішення. Зокрема, про те, що у разі закриття провадження у справі (п. 4 ч. І ст. 205 ЦПК) повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 206 ЦПК). До того ж, зобов'язаний перевірити, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці процесуальні дії, у повноваженнях на їх вчинення.

Судовим рішенням, яке ухвалює суд у разі укладення сторонами мирової угоди, як це зазначено в ч. 4 ст. 175 ЦПК, є ухвала суду про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Водночас застережемо, що в разі, коли умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (ч. 5 ст. 175 ЦПК). Суд не визнає також мирової угоди, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії (дії особи, якій він доручив ведення справи) суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 6 ст. 175 ЦПК).

Викладення спочатку норми про закриття провадження у справі ухвалою в разі укладення мирової угоди, а далі норми про постановлення за клопотанням сторін ухвали про визнання мирової угоди не можна розуміти як необхідність постановлення 2 ухвал за наявності такого клопотання. Уявлення про необхідність 2 ухвал суперечило б змісту ст. 206 ЦПК про наслідки закриття провадження у справі, після якого може бути лише повторне звернення до суду у випадках, передбачених цією статтею.

Тому при укладенні мирової угоди суд постановляє одну ухвалу, але за наявності клопотання сторін у справі в цій ухвалі вирішуються питання як про визнання мирової угоди, так і про закриття провадження у справі. Звичайно, не повинно виникати ситуації, коли суд закриває провадження у справі, а у визнанні мирової угоди відмовляє.

Спеціальних вказівок щодо змісту ухвали в частині визнання мирової угоди ст. 175 ЦПК не містить. Тому це питання слід вирішувати, виходячи із загальних положень ст. 210 ЦПК про зміст ухвали суду, але відповідно до суті мирової угоди.

Так, взаємні поступки сторін у мировій угоді щодо своїх зобов'язань за своїм змістом є передбаченим ст. 202 ЦК правочином, а визнання мирової угоди ухвалою суду налає цьому правочину характеру офіційності Тому умови мирової угоди мають бути відтворені в ухвалі сулу про закриття провадження, таким чином, до правового змісту її не виникатиме питань.

Така чіткість викладення в ухвалі суду умов мирової угоди важлива і з огляду на можливу необхідність визначення підстав позову в разі звернення за судовим захистом при невиконанні стороною зобов'язання за мировою угодою.