20. Закінчення цивільної справи без винесення судового рішення: припинення провадження у справі; залишення заяви без розгляду, мирова угода.

Зупинення провадження у справі - це, як і відкладення, перене­сення судового засідання у справі на інший час. Однак, на відміну від відкладення, при зупиненні суд не може точно позначити час нового судового засідання. Воно при цьому переноситься до при­пинення дії перешкод, що послужили підставою зупинення про­вадження у справі. Зупинення відрізняється від відкладення ще й тим, що цивільний процесуальний закон дає вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Залежно від характеру підстав розрізняють два види зупинення провадження у справі: обов'язкове і факультативне.

Цивільне процесуальне законодавством передбачено два види зупинення провадження у справі:

1. Обов’язок суду зупинити провадження по справі (ст.201 ЦПК);

2. (факультативне) Право суду зупинити провадження по справі (ст.202 ЦПК).

Обов'язкове зупинення провадження у справі передбачене тоді, коли суд зобов'язаний зупинити провадження незалежно від свого розсуду і від розсуду осіб, які беруть участь у справі.

Суд або суддя зобов'язаний зупинити провадження у випадках:

1. смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, тобто не є такими, що пов'язані лише з певною особою, як, наприклад, аліментні;

2. злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі;

3. перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Позивач або відпові­дач можуть бути як військовими строкової, так і контрактної служ­би, як рядовими, так і офіцерами, тобто ця підстава поширюється на весь особовий склад військових формувань;

4. неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в конституційному, цивільному, госпо­дарському, кримінальному чи адміністративному порядку. Дана підстава виникає у процесі тоді, коли постановления рішення мож­ливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій цивільній, кримінальній, адміністратив­ній і т. ін. справі.

5. призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, а також у разі, коли законний представник є, але він не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом.

6. звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;

7. надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.

Факультативне зупинення провадження у справі здійснюєть­ся у наступних випадках:

1. перебування сторони на строковій військовій або альтер­нативній (невійськовій) службі не за місцем проживання (поши­рюється тільки на осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які перебувають на строковій службі у частині, що знахо­диться у звичайному стані);

2. захворювання сторони, підтвердженого документами ліку­вального закладу(захворювання повинно бути таким, щоб явка до суду була неможливою або надзвичайно складною протягом трива­лого часу);

3. перебування сторони у тривалому службовому відрядженні (уявляється, що ця підстава діє, якщо не відомий точно строк за­кінчення відрядження, а якщо строк повернення сторони відомий, то суд може відкласти розгляд справи);

4. розшуку відповідача у разі неможливості розгляду справи за його відсутності;

5. призначення судом експертизи (якщо час на її проведення ві­домий заздалегідь, то суд може відкласти розгляд справи на цей строк). У разі, коли час проведення експертизи точно визначити неможливо, суд зупиняє провадження в справі.

6. направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 132 цього Кодексу.

Як обов'язкове, так і факультативне зупинення провадження у справі оформляється ухвалою суду, яка є самостійним об'єктом апеляційного оскарження.

Закриття провадження у справі — це закінчення діяльності суду з розгляду цивільної справи без ухвалення рішення із зазначених у законі підстав, яке виключає можливість повторного звернення до суду із таким самим позовом.

Провадження у справі закривається або в силу того, що процес виник за відсутності у особи, яка звернулася до суду, передумов права на пред'явлення позову, або з інших підстав, за яких справа не може бути вирішена по суті. При закритті провадження у справі виключається можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Перелік підстав закриття провадження у справі, передбачений у ст. 205 ЦПК, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Підстави закриття провадження у справі можна поділити на 3 групи.

Перша група — підстави, які свідчать про те, що в заінтересованої особи не було передумов права на звернення до суду, і справа не повинна була прийматися до провадження судом, а саме: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі в зв'язку з відмовою позивача від позову або з укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим (пункти 1, 2, 5 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

При цьому слід мати на увазі, що вимога про наявність рішення суду або ухвала суду, які набрали законної сили, про закриття провадження у справі в зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК), стосується лише сторін спору, а не третіх осіб без самостійних вимог.

До другої групи належать підстави, пов'язані з розпорядчими діями сторін, які перешкоджають продовженню процесу, зокрема позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом (пункти 3, 4 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

Третя група — не підстави, які не залежать ані від суду, ані від сторін, наприклад, померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі (пункти 6, 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в пій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Провадження у справі закривається шляхом постановлення ухвали, яка може бути оскаржена (п. 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частини 1 та 2 ст. 206 ЦПК).

Суд, закриваючи провадження у справі, повинен уважно підійти до питання встановлення наявності підстав для такої дії, оскільки її наслідком є заборона повторно звертатися до суду з цією ж вимогою. Інакше кажучи, суд, помилково постановивши ухвалу про закриття провадження, зменшує шанси особи на захист свого права, свободи чи інтересу.