11. Поняття вербальної комунікації

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі — в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти. У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну функцію.

Види вербальної комунікації: Контакт масок — формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника.  Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Формально-рольове спілкування — це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень. Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — розкриваються глибинні структури особистості.

12. Мовлення як знакова система. Поняття мовленнєвого етикету.

Мовлення - це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під мовленням розуміють використання людиною мовних багатств у життєвих ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами мови. Мовлення окремого носія мови має особливості вимови, лексики, структури речень. Таким чином, мовлення конкретне й індивідуальне.

Щоб комунікативний акт був успішним, на етапі орієнтації треба звернути увагу на код і контекст. Це сприймання та розуміння си­туації контакту і добір стратегії спілкування. У цьому разі увага концентрується на адресаті (співбесідникові), а не на собі.

Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. 

13. Культура говорити і культура слухати

Дослідження вчених свідчать, що високою культурою слухання характеризуються лише деякі з тих людей, що спілку¬ються. Водночас невміння слухати нерідко є основною при¬чиною неефективного спілкування, непорозумінь і навіть конфліктів. Те, як людина реагує на повідомлення іншого, зале¬жить від рівня її моральності, її культури.  Важливе значення мають як вербальні, так і невербальні аспекти слухання, передусім слухання "всім тілом". Слухати партнера і здійснювати вербальний зворотний зв'язок можна по-різному. Розрізняють такі типи реакцій людини на мовлення співрозмовника: оцінювання, тлумачення, підтримку, уточнення, чуйність і розуміння . Щоб слухання було ефективним, відповідало високому рівню культури спілкування, зокрема моральної, оцінні су¬дження та інтерпретації бажано звести до мінімуму або кра¬ще зовсім ними не користуватися. В іншому разі ми почи¬наємо начебто "вимірювати" думки, почуття співрозмовника своїми мірками, порівнювати їх зі своєю шкалою цінностей. Звичайно, це не означає, що не треба висловлювати власну думку. Розрізняють два види слухання: нерефлексивне і рефлек¬сивне [1]. У першому випадку йдеться про уважне слухання практично без мовного втручання.Ефективним може бути спілкування, в якому використано як діалог, так і монолог. Монолог і діалог мають психолого-ситуативні та мовні особ¬ливості. На відміну від діалогу, монолог наче передбачає ре¬акції співрозмовника. Висловлювання тут більш розгорнуті, свідоміше добираються слова й вибудовуються речення, мен¬шу роль відіграють міміка та жести.