1. Визначити поняття спілкування.

СПІЛКУВАННЯ - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і не вербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності. До структури спілкування належать: комунікативно-інформаційний компонент, що означає приймання (реципієнт) і передавання (комунікатор, кореспондент) повідомлень і майбутній зворотний зв'язок, в основі якого - психологічний контакт; пізнавальний (перцептивний) компонент, що ґрунтується на процесі сприйняття й розуміння людьми один одного; інтерактивний (конативний) компонент, пов'язаний з процесом впливу, поведінкою. У спілкуванні можна виділити ряд аспектів[1] : зміст, мета і засоби. Зміст спілкування – інформація, що у межиндивидуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути зведення про внутрішній (емоційному і т.д.) стані суб'єкта, про обстановку в зовнішнім середовищі.Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». У людини ж ці мети можуть бути дуже і дуже різноманітними я виявляти собою засобу задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетических і багатьох інших потреб.Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого.

2. Охарактеризувати спілкування як комунікацію, як міжособистісну та міжгрупову взаємодію, як процес пізнання особистості.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування — це:

— комунікація, приймання і передавання інформації;

— взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

— сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Спілкування — це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, в основі якої лежить пізнання один одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками і т.д.).

Спілкування — взаємодія двох або більше людей, яка спрямована на узгодження та об´єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату.

Спілкування, або ж комунікативна взаємодія людей, відбувається переважно у вербальній (словесній) формі — у процесі мовного обміну інформацією. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалогічний характер і являє собою постійні комунікативні акти.

3. Спілкування як соціально-комунікативна форма активності особистості

Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої та опосередкованої взаємодії особистості із світом духовної, матеріальної культури, тому є результатом досвіду спілкування з людьми. Комунікативна компетентність інтерпретується як здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. До її складу входить певна сукупність знань та умінь, що забезпечують ефективний перебіг комунікативного процесу. Комунікативна компетентність постає як структурний феномен, що містить як складові цінності, мотиви, установки, соціально-психологічні стереотипи, знання, уміння, навички. Людина зажди перебуває в контакті з іншим – партнером реальний, уявним, обраним, нав’язаним і т.п. Інваріантними складовими спілкування є такі компоненти, як партнери учасники, ситуація, завдання. Компетентність у спілкуванні передбачає розвиток вмінь адекватної самооцінки, орієнтації людини в самій собі – власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації і завданні. У процесі становлення особистості розвиток комунікативної компетентності має декілька джерел: ідентифікація з дорослими, засвоєння культурної спадщини, спостереження за поведінкою інших людей, програвання в уяві комунікативних ситуацій. Сучасний стан суспільних процесів дозволяє констатувати той факт, що природне формування комунікативної компетентності не відповідає вимогам соціальної дійсності.