Ужвій Наталія - укр. Актриса

Народилася Наталія Михайлівна Ужвій 22 серпня 1898 року в містечку Любомлі на Волині, в селянській сім'ї. Згодом життєві обставини змусили батька майбутньої актриси шукати робітничого щастя на Привіслянській залізниці.

До 1912 року сім'я Ужвій жила в робітничому селищі Брудно, поблизу Варшави. Там минали дитячі роки Наталі, там вона отримала початкову освіту - спершу в залізничному, а потім у міському дворянському училищі. Та дівчинці не вдалося далі продовжити навчання через матеріальну скруту в сім'ї. Наталя влаштовується працювати швачкою, але не лишає самоосвіти. Наполегливо і старанно готується вона до іспитів і в 1914 році успішно складає їх на звання сільської вчительки.

Так, серед гущі народу, розпочинається трудова біографія Наталії Михайлівни. Побут, звички, культура і традиції села дозволили талановитій дівчині накопичити багатющий емоційний досвід, який потім живитиме її протягом усього творчого життя.

Визначальною для юної акторки стала зустріч і знайомство з І.Мар'яненком у 1912 році, в день, коли вони вперше переступили поріг професійного театру. Наталя потрапляє в допоміжний склад Київського українського драматичного театру імені Т.Шевченка.

У 1926 році Н.Ужвій переходить до харківського театру «Березіль», що об'єднував навколо себе майбутній цвіт української сцени - Л.Курбаса, А.Бучму, М.Крушельницького, О.Сердюка, І.Мар'яненка та ін. Це був час пошуків і дерзань, змужніння, осмислення свого покликання.

З 1936 року актриса працює в Київському українському драматичному театрі ім. І.Франка. Звернення до класичного репертуару по-новому розкрило творче обдаровання Н.Ужвій, збагатило й розширило його.

У роки Великої Вітчизняної війни Н.Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, спочатку в Тамбові, а згодом у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами вона побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях, і в санчастинах, і в ар'єргардних військах. То були часи, коли як ніколи відчувалася потреба в мистецькому слові, у чистих і світлих емоціях та почуттях.

Влітку 1943 року актриса знімається у кінофільмі «Райдуга» (за однойменною повістю В.Василевської), що приніс їй славу й любов мільйонів і мільйонів глядачів.

У повоєнні роки Н.Ужвій плідно працює над образами своїх сучасниць у п'єсах О.Корнійчука, А.Якобсона, О.Васильєва, В.Собка. «Образ може бути лише тоді щирим і переконливим, коли актор, творець його, поріднився з ним, злився, «увібрав» його в себе і всіма своїми почуттями і поведінкою втілився в образ», - писала Наталія Михай-лівна про особливості власної творчої лабораторії. «Не вважайте ніколи свою роботу завершеною, - радить вона молодим акторам. - Ніколи не заспокоюйтесь на тому, що вже досягнуто. Де настає спокій - там кінець творчості і мистецтву».

Сама ж актриса, здається, взагалі не знала такого поняття, як спокій, коли йшлося про роботу над роллю, або ж взагалі коли справа торкалася сценічної діяльності. Палка й неспокійна вдача її ніколи не дозволяла тут навіть хвилинної розслабленості чи найменшої байдужості.

Серед численних акторських робіт Н.Ужвій практично нема прохідних, виконаних, так би мовити, на самій техніці. Здавалося б, найневиграшніша роль, оживлена талантом і серцем актриси, позначена оригінальним витлумаченням, сприймалася по-новому.

Поруч з великою актрисою виросло не одне покоління молодих митців, які з перших самостійних кроків на сцені відчували не тільки опіку майстра, але й саму атмосферу живої легенди театру.

Творчу працю Наталії Михайлівни Ужвій відзначено рядом високих державних нагород, званнями народної артистки СРСР та Героя Соціалістичної Праці.

Померла Н.М.Ужвій 22 липня 1986 року.

Характерною ознакою справжнього таланту є його життєдайна здатність створювати атмосферу особливого силового поля, що дозволяє краще й повніше сприймати все, до чого б тільки той не долучався. Він, ніби чарівний ліхтарик, освітлює найпотаємніші куточки душі, змушуючи дивувати, захоплюватися, збагачуватися духовно, тільки-но потрапляє під те магічне проміння.

Наталія Михайлівна Ужвій не лише глибоко усвідомлювала своє покликання, але й з усією вимогливістю і серйозністю ставилася до тих можливостей, які відкривалися перед нею завдяки дару Божому.

«Найбільш ображає мене, коли в листах знаходжу легковажні міркування про акторську професію. Декому здається, ніби тому, хто щовечора виходить на сцену, та ще причепурений, гарно одягнений, у красивій перуці, живе незвичним життям, виголошує високі слова, а після вистави ще нагороджується оплесками, - все легко дається, все приходить само собою. Ні! Ой, як помиляються наївні люди! Чи можуть вони збагнути, скільки фізичних і моральних сил коштує кожна роль! І яка то надзвичайна, хоч і радісна доля акторська! Радісна, коли бачиш, що кінцевий результат часом виснажливої праці - твоя гра - дає людям естетичне задоволення, будить думку, зворушує серце, примушує замислитися над своїм і чужим життям, приносить хоча б крихітку щастя. Заради цього варто трудитися, хвилюватися, нервуватися, тремтіти за майбутню долю і своєї ролі, і вистави в цілому. Ось що хочеться відповісти тим, хто уявляє акторське життя суцільним святом, прогулянкою не без приємностей, як іронічно сказав великий письменник…» - за цими схвильованими словами мудрої, збагаченої досвідом людини відкривається глибоке розуміння життя, головних його цінностей, зворушливе почуття відданості своїй справі і справжньої відповідальності за неї.

У житті Н.Ужвій, щедрому на знайомства з талановитими людьми, які сприяли й допомагали їй у творчій самореалізації, здавалося б, не було нічого неможливо, адже все, що їй хотілося сказати зі сцени чи з кіноекрана, вона сказала. Сказала вагомо, пристрасно, пам'ятно - про те свідчить всенародна любов і шана. Але була в актриси одна заповітна мрія, яку вона трепетно виношувала в серці довго-довго і яку не судилося втілити в життя з цілого ряду причин. Наталія Михайлівна зіграла стільки жіночих характерів, що важко уявити навіть, кого ж вона не відтворила на сцені. Серед її героїнь - королеви і партизанки, лікарі і колгоспниці, кріпачки і вчені, народні майстри і актриси, пенсіонерки і юнки, борці й полонянки. Різні натури, різні почуття й пристрасті - щасливі й нещасні, духовні й аморальні, добрі і злі, величні й підступні, симпатичні й антипатичні. Здається, ціла плеяда образів і характерів, одухотворених талантом актриси, дозволяє спокійно спочивати на лаврах, але оскільки серед того огрому не знайшлося місця для тієї найомріянішої, велика актриса почувала себе в чомусь обділеною. Роль Шевченкової Катерини, як згадувала велика майстриня, навіть увижалася їй. І життя, яке після всього зробленого нею не могло не бути прихильним, подарувало їй унікальну можливість здійснити свою мрію і втілити улюблений образ по-особливому для всіх і назавжди. Натхненний скульптурний портрет героїні великого Кобзаря увінчив скульптор М. Манізер, для якого позувала славетна актриса. «…горда з того, що є не тільки свідком, а й співучасницею цієї події, - згадувала Н.Ужвій. - Моя участь у роботі по створенню пам'ятника - значний етап мого творчого зростання. З радістю віддала все своє вміння і майстерність на створення образу Катерини. У цьому образі мені хотілося відобразити безвихідну долю жінки кріпосної України. Прагнучи повніше втілити образ Катерини, я жила нею. З трепетом стежила за майстерною рукою професора Манізера, під якою з кожним днем усе помітніше оживала глина».

2.

Грим старческого мужского лица

Грим этот сложен, так как объединяет все процессы, используемые в гримировании. Кроме определенных навыков при гримировании необходимы аккуратность, наблюдательность. Грим должен осуществляться на лицевой части черепа, костях, впадинах, мышцах, мускулах с учетом изменений деталей лица: лба, бровей, носа, глаз, щек, рта, подбородка. Необходимо изучить фотографии, портреты художников, на которых изображены старики и старухи, перед гримированием определить основные характерные особенности старости, дряхлости. С годами изменяется цвет кожи, которая теряет упругость, становится дряблой. Мышцы лица приобретают вялость, опускаются. Волосы теряют цвет, появляется седина в прическе, а также среди волосков бровей, у мужчин - в усах, бороде, Больше всего изменяются глаза, они теряют форму, цвет радужной оболочки становится светлее, взгляд теряет остроту, становится безразличным. Морщины плотной сеткой бороздят лицо. Естественно, есть старые люди, не потерявшие интереса к жизни, они продолжают быть активными, внешне сохраняют подтянутость фигуры и бодрость духа. Вместе с тем годы берут свое, и как бы хорошо ни выглядел старый человек, признаки старости отразятся на его лице в большей или меньшей степени. Рассмотрим последовательность гримирования. Актерам, исполняющим роль героя по годам в значительной мере старше себя, не следует перегружать свое лицо большим количеством наклеек, налепок. Не следует покрывать лицо густой сетью больших и малых морщин. Гримирование начинается с составления общего тона. Лучше смешать несколько тонов - № 2 + № 3, а также краски цвета охры, белую.

В основу гримирования берут схему грима лицевого черепа, но при этом затемнения делают в значительной степени слабее, применяя светло-коричневую краску + бакан. Румянец надо делать при помощи крупнопористой губки цветом бакан в соединении с желтой краской. Румянец наносят отрывочными мазками, подчеркивая кровеносные сосуды.

Глазничную впадину затемняют краской неравномерно, внутренний угол глаза тонируют сильнее, чем внешний. У некоторых старых женщин кожа подбровного пространства опускается и как бы наплывает на верхнее веко, а нижнее веко опускается. Поэтому гримировальными красками можно передать эти изменения. Надо помнить, что эффект зависит от чистоты и соотношения красок (темного со светлым). Затемняют подскуловую впадину, пространство над верхней губой. При гримировании надо помнить законы живописи: все, что высветляют - приближается, выступает; что затемняют - углубляется. В гриме большую роль играют морщины: лобные горизонтальные, межбровные, носогубные, их надо подчеркнуть. Контуром обозначить мешки под глазами. Для морщин используют коричневую краску + бакан, прорисовывают морщины по естественным морщинам лица, придавая при помощи красок рельефность. Линии с краской не должны быть одинаковыми по толщине, лучше их прерывать. Указательным пальцем растушевывают линию, рядом ставят блик более светлой краской (общий тон № 2 или № 3 + белая).

В старости кожа нижней челюсти обвислая, можно подчеркнуть так называемые "собачьи" складки, при этом надо помнить, что блики в этом гриме играют большую роль. Из седого или серого крепе можно наклеить брови или на свои нанести белой краской седину. Губы закрашивают светлым тоном, контур можно обвести коричневой краской + бакан и белая. Пудру используют светлую. В гриме старческого лица применяют растительность - бороду, усы, бакенбарды, парик. Они в большей мере помогут войти в образ. Надо помнить, что растительность делают заранее, перед гримом примеряют, те места, которые должны быть закрыты растительностью, не покрывают вазелином и общим тоном. Растительность клеят только после запудривания, так как можно помять завивку, нарушить форму, испачкать. Сначала клеят бороду, затем усы. Снимают после окончания спектакля сначала усы, затем бороду и парик.