15.2. Метод семантичного радикала

Метод семантичного радикала (отлат. radicalis - 'корінний') запропонований А. Р. Лурія і Про. С. Виноградової в 1959 р. Суть полягає у виявленні асоціативних зв'язків, в першу чергу, смислових. За критерій семантичної близькості об'єктів приймається перенесення умовно-рефлекторної реакції з одного об'єкта на інший, семантично з ним пов'язаний.

Так, при пред'явленні ряду понять (наприклад, гітара, саксофон, баян) деякого семантичного класу (музичні інструменти), супроводжуваних негативним підкріпленням (скажімо, електроударом), подальше експонування подібних стимулів викликає оборонну реакцію. Пред'явлення понять, не пов'язаних з цим класом (наприклад, дерево, сонце, наука), залишає випробуваного індиферентним. Експонування понять, семантично слабкіше, побічно пов'язаних з підкріплюваними (наприклад, концерт, арія, балет), викликає орієнтовну реакцію. На цій основі будується семантичне поле об'єктів, пов'язаних з підкріплюваними. За характером реакції (оборонна - орієнтовна) і її силі виділяються центр і периферія СП. При психічній патології суб'єкта (наприклад, розумова відсталість) перенесення реакції може проводитися не за семантичним зв'язкам, а з яким-небудь іншим (наприклад, за фонетичним співзвучністю: скрипка - скріпка, дім - дим, соната - сонет, кларнет - корнет і т. п.).

Метод застосовується при дослідженні неусвідомлюваних процесів при категоризації, для вивчення розвитку значень і смислів в онтогенезі, динаміки формування понять, в патопсихології.

15.3. Метод репертуарних решіток

Це спосіб дослідження індивідуально-особистісних конструктів. Під останніми маються на увазі створювані суб'єктом класифікаційно-оціночні образи-еталони, що сприяють розумінню сприйманих об'єктів. Ідея особистісних конструктів запропонована одним з найбільших представників когнітивної психології Дж. Келлі, їм же розроблений в 1955 р. і розглянутий метод, що одержав широке поширення.

Аналогічно методу семантичного диференціала метод Дж. Келлі базується на біполярних шкалах. Тим самим встановлюється, що особистісний конструкт є те, «ніж два або декілька об'єктів схожі між собою і, отже, відмінні від третього об'єкта». Вибір конструктів та їх значень обмежений так званою «діапазоном застосування», тобто кожен конструкт застосуємо тільки до певного обмеженого репертуару об'єктів. Сутність методу полягає в «реконструкції індивідуальної системи смислових одиниць, узагальнень, протиставлень, що лежать в основі об'єктивного ставлення до себе і оточуючих, виявлення унікальних, несхожих на групові, конструктів (принцип індивідуальності)».

Психомоторні методи психодіагностики

Це група методів, спрямованих на вимірювання рівнів розвитку рухових здібностей і вмінь. Стандартизовані Методики, що в сукупності з їх функцією визначає їх як тестові методики. Оскільки психомоторика є об'єктивізація в рухах будь-яких психічних явищ, остільки в принципі за результатами психомоторних випробувань можна судити не тільки про руховій сфері людської психіки, але і про інших її сферах (афективної, сенсорно-перцептивної, інтелектуальної, вольової), а також про властивості нервової системи і якостях особистості. На подібну діагностику орієнтовані деякі психомоторні методи. Однак головна мета більшості цих випробувань-діагностика рухового розвитку людини. Найбільш широко психомоторні методи застосовуються в діагностиці дітей, спортсменів і при профорієнтації і профотборе.

Дана група методів - особливо яскравий приклад умовності «жорстких» класифікацій дослідних психологічних прийомів. У відповідності з основною метою психомоторних випробувань вони містяться звичайно у групу психодіагностичних методів [9]. Однак багато з них за своєю процедурою несуть явні риси експериментування: цілеспрямоване і строго регламентоване вплив на об'єкт для виявлення зв'язків між незалежними і залежними змінними психічних явищ. Особливо чітко це простежується при вимірюванні різних сенсомоторних реакцій, що дає підставу помістити відповідні методи в розряд лабораторного експерименту. Тим не менш нижче наведемо приклади найбільш відомих методів дослідження психомоторики, характерних для психодіагностики й з переважанням рис тестування, а не експерименту.