8.4.Порядок встановлення груп інвалідності

Групу інвалідності у повнолітніх осіб визначають медико- соціальні експертні комісії (МСЕК) шляхом експертного обсте­ження, а також відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України № 183 від 7 квітня 2004 р. і зареєстрована Мі­ністерством юстиції України за № 516/9115 від 22 квітня 2004 р. зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я № 565 від 23 листопада 2004 р.

При цьому варто знати таке:

Інвалідом вважається особа зі стійким розладом функцій організ­му, зумовленим захворюванням, наслідком травм або вродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги і захисту.

Обмеження життєдіяльності — це неспроможність виконувати повсякденну діяльність способом та в обсязі, звичайними для люди­ни, що створює перешкоди в соціальному середовищі, ставить її у незручне становище порівняно зі здоровими людьми і проявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговуван­ня, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяль­ності, зниженням кваліфікації, що призводить до соціальної деза­даптації.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально- побутових та професійних чинників. При цьому враховуються ха­рактер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, у тому числі й ті, що значно впливають на професій­ну діяльність, ефективність лікування та реабілітаційні заходи, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клі­нічний і робочий прогноз, здатність до соціальної адаптації, по­треба в різних видах реабілітації й соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта й професійна під­готовка, вік, потреба і можливість працевлаштування.

Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 22 лютого 1992 р., медико-соціальна експертиза має здійснюва­тися після повного і всебічного медичного обстеження, проведен­ня необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціаль­но-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стій­кий або необоротний характер захворювання. Хворого, якого направляють на медико-соціальне експертне обстеження, пред­ставляє лікар, який лікує, або голова лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу. Для розв’язання соціальних питань запрошують представників власника підпри­ємства, установи, організації, де працює хворий, або уповноваже­ного ним органу та профспілкового комітету.

Документи, потрібні для визначення причинного зв’язку інвалідності, подають в оригіналі або їх нотаріально засвідчені копії.

Для об’єктивної оцінки стану здоров’я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК у кожному випадку прово­ дять комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення не­обхідних документів, огляд усіма членами МСЕК та оцінювання стану всіх систем організму, вивчення даних лабораторних та функціональних методів дослідження.

Після прийняття експертного рішення про групу інваліднос­ті, визначення реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу складають індивідуальну програму реабілітації, в якій зазначають конкретні заходи щодо реабілітації інваліда, перед­бачають їх послідовність, комплексність і терміни виконання, очікувані результати та критерії оцінки ефективності реабіліта­ційних заходів.

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлю­ють І, II, III групу інвалідності, а також причини інвалідності: за­гальне захворювання; інвалідність з дитинства; трудове каліцтво; професійне захворювання тощо.

Критерії встановлення груп інвалідності

Iгрупа інвалідності

Підставою для встановлення І групи інвалідності є стійкі, зна­чно вираженої тяжкості функціональні розлади, зумовлені захво­рюванням, травмою або вродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і потребують постійного стороннього на­гляду, догляду чи допомоги.

До цієї групи належать особи з найтяжчим станом здоров’я, які зовсім неспроможні до самообслуговування або які частково здатні виконувати окремі елементи самообслуговування, потре­бують повного постійного стороннього догляду, допомоги або на­гляду, абсолютно залежні від інших осіб щодо забезпечення жит­тєво важливих соціально-побутових функцій.

Критеріями встановлення є значний ступінь обмеження од­нієї чи кількох категорій життєдіяльності: обмеження самооб­слуговування III ступеня; обмеження здатності самостійно пере­суватися III ступеня; обмеження здатності до навчання III ступе­ня; обмеження здатності до трудової діяльності III ступеня; об­меження здатності до орієнтації III ступеня; обмеження здатності до спілкування III ступеня; обмеження здатності контролювати свою поведінку III ступеня.

IIгрупа інвалідності

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, ви­раженої тяжкості функціональні розлади, зумовлені захворюван­ ням, травмою або вродженим дефектом, що призводять до значно­го обмеження життєдіяльності людини (за збереженої здатності до самообслуговування) і без потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Критеріями встановлення цієї групи інвалідності є обмежен­ня однієї чи кількох функцій життєдіяльності вираженого ступе­ня: обмеження самообслуговування II ступеня; обмеження здат­ності самостійно пересуватися II ступеня; обмеження здатності до навчання II ступеня; обмеження здатності до трудової діяльності

IIступеня; обмеження здатності до орієнтації II ступеня; обме­ження здатності до спілкування II ступеня; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві або більше хвороби, що спричинюють інвалідність, на­слідки травми або вроджені дефекти та їх комбінації, що в сукуп­ності функціональних розладів призводять до значного обмежен­ня життєдіяльності людини та її працездатності.

Цю групу призначають інвалідам з дитинства (учням, студен­там закладів освіти І—IV рівня акредитації) за наявності ознак інвалідності на період навчання; після закінчення навчального закладу надається довідка про придатність їх до роботи у зв’язку із здобуттям освіти.

Інваліди II групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спе­ціально створених умовах: у спеціальних цехах, де для інвалідів забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медич­не спостереження і систематична лікарська допомога тощо), на спеціально створених робочих місцях, у надомних умовах з ін­дивідуальним ритмом роботи без обов’язкових норм виробітку, з доставкою, якщо виникне потреба, сировини додому та прийман­ням удома готової продукції.

Інваліди II групи можуть виконувати не протипоказані їм види праці (у тому числі й висококваліфіковану) у будь-яких за­кладах і на підприємствах різних форм власності, де адміністра­ція забезпечує спеціальні умови (наприклад, ненормований ро­бочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви в роботі, режим харчування, окремі приміщення тощо).

III група інвалідності

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної тяжкості функціональні розлади, зумовлені захворюніінням, наслідками травм або уродженими дефектами, що при­липли до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, у тому числі працездатності. Такі особи потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями встановлення III групи інвалідності є обмеження однієї чи кількох категорій життєдіяльності помірно вираженого ступеня: обмеження самообслуговування І ступеня; обмеження платності самостійно пересуватися І ступеня; обмеження здат­ності до навчання І ступеня; обмеження здатності до трудової ді­яльності І ступеня; обмеження здатності до орієнтації І ступеня; обмеження здатності до спілкування І ступеня; обмеження здат­ності контролювати свою поведінку І ступеня.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначають частковою втратою можливостей до повноцінної працездатності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в здобутті професії або у працевлаштуванні); значне зменшення (більш ніж на 25 %) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в здобутті професії чи в працев­лаштуванні в осіб, які раніше ніколи не працювали і не мають професії.

Терміни переогляду інвалідів

Переогляд інвалідів із нестійкими, зворотними морфологіч­ними змінами та розладами функцій органів і систем організму для визначення ефективності відновного лікування та реабіліта­ційних заходів, стану здоров’я і ступеня соціальної адаптації про­водять через 1—3 роки.

Переогляд інвалідів раніше вказаних термінів, а також гро­мадян, інвалідність яким встановлено без зазначення строку пе­реогляду, проводять у разі зміни стану здоров’я і працездатності або у разі виявлення фактів зловживань чи помилок, припуще­них у встановленні групи інвалідності.

Групу інвалідності без зазначення терміну переогляду вста­новлюють громадянам з анатомічними дефектами і прирівняни­ми до них станами, стійкими необоротними морфологічними змі­нами та порушеннями функцій органів і систем організму у разі неефективності реабілітаційних заходів, неможливості віднов­лення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу динаміки працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у регіоні проживання інваліда, а також чоловікам віком 60 років і жінкам віком за 55 років, інвалідам, в яких термін пе­реогляду настає після досягнення 60 років (у чоловіків) і 55 рокін (у жінок).