8.2.Конституція україни про соціальний захист і соціальне забезпечення громадян

Основний Закон Української держави є фундаментом усієї національної правової системи. У ньому закріплені основи дер­жавного ладу країни, механізм взаємодії трьох гілок державної влади, принципи функціонування громадянського суспільства та основні права й обов’язки людини і громадянина. Серцевину Конституції становлять статті, що визначають правовий статус громадян, у тому числі найнезахищеніших прошарків: пенсіо­нерів, інвалідів, багатодітних сімей та ін. Конституція України вважається основною формою всіх галузей права і права соці­ального забезпечення, зокрема. Перш за все, ст. 1 закріплює, що країна є соціальною державою. У людській свідомості сформу­вався ідеал соціальної держави. Така держава повинна створю­вати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподіля­ти доходи через державний бюджет, забезпечувати прожитко­вий мінімум і сприяти збільшенню кількості дрібних і середніх власників, охороняти найману працю, дбати про освіту, культу­ру, сім’ю, охорону здоров’я, постійно поліпшувати соціальне за­безпечення громадян. Крім соціальної політики, така держава має вести і соціально зорієнтовану економічну політику. Вона повинна допускати конкуренцію й економічну свободу, заохочу­вати індивідуальну ініціативу, посилювати стимул до зростання особистого благополуччя, тобто боротися не проти багатства, а проти злиднів шляхом взяття на себе обов’язку соціального за­хисту найбідніших груп населення. У соціальній державі еко­номічна і політична системи базуються на принципі консенсусу всіх політичних сил.

Соціальна держава — це така країна, в якій враховуються інтере­си всіх соціальних прошарків суспільства, де працездатним людям дають змогу заробити на гідне життя собі і своїм сім’ям, а непра­цездатним забезпечують гарантований рівень життя шляхом виплати пенсій, допомог, надання інших видів соціального забез­печення. Це держава, в якій людині гарантовано права свободи спо­живання і свободи господарської діяльності, в якій чоловіки й жінки наділені всіма демократичними правами впливу на владу.

Конституція України насамперед закріпила економічні, соці­альні та культурні права своїх громадян. До них належать:

1)право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої ді­яльності (ст. 41);

2)право на підприємницьку діяльність, що не заборонена за­коном (ст. 42);

3)право користуватися об’єктами права суспільної власнос­ті: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. 13, 41);

4)право на працю (ст. 43);

5)право на страйк (ст. 44);

6)право на відпочинок (ст. 45);

7)право на соціальний захист (ст. 46);

8)право на житло (ст. 47);

9)право на достатній життєвий рівень (ст. 48);

10)право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49);

11)право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50);

12)права, що гарантують вільну згоду на шлюб, а також за­хист материнства, батьківства, дитинства і сім’ї (ст. 51, 52);

13)право на освіту (ст. 53);

14)свобода літературної, художньої, науково-технічної твор­чості, захист інтелектуальної творчості (ст. 54).

В Основному Законі зафіксовані також положення, іцо роз­кривають суть соціальної держави, до яких належать такі:

1)держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права влас­ності й господарювання, соціальну спрямованість економіки (ст. 13);

2)держава створює умови для повної реалізації громадяна­ми права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії

та виду трудової діяльності, реалізовує програми професійно- технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відпо­відно до суспільних потреб (ст. 43);

3)пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є ос­новним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46);

4)громадянам, які потребують соціального захисту, житло на­дається державою та органами місцевого самоврядування безоплат­но або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47);

5)охорона здоров’я забезпечується державним фінансуван­ням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуго­вування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; наявна мережа таких закладів не може бути скорочена (ст. 49);

6)утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу (ст. 52).

Україна як соціальна країна виконує однойменну функцію держави. Зміст соціальної функції багатозначний: у державі охо­роняється праця і здоров’я людей, встановлюється гарантований розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сім’ї, інвалідів і людей похилого віку, розвивається система соціаль­них служб, встановлюються державні пенсії, допомоги й інші гарантії соціального захисту. Ця функція держави спрямована на пом’якшення і подолання таких труднощів нинішнього пере­хідного періоду, як бідність, поглиблення нерівності і зростання безробіття; на стабілізацію рівня життя населення і більш рівно­мірний розподіл ваги економічних негараздів між різними вер­ствами населення.

Особливу увагу держава приділяє інвалідам та громадянам похилого віку. Для задоволення їхніх потреб створено мережу со­ціальних служб. Обслуговують їх як у домашніх, так і в стаціо­нарних умовах. Усе це робиться в межах виконуваної державою соціальної функції перед суспільством.

Конституційні норми щодо соціального забезпечення діють не прямо, а через чинне законодавство, яким передбачено на­дання окремих видів соціального забезпечення. Норми Консти­туції окреслили межі соціальної політики, її пріоритети, визна­чили основні завдання держави в соціальній сфері, встановили обов’язки державних органів щодо людини, її соціального забез­печення і соціального захисту.

Положення Конституції України (зокрема, права людини у соціальному забезпеченні) деталізовані у чинному законодавстві. Приміром, норми права соціального забезпечення передбачають коло осіб, які підлягають соціальному забезпеченню, органи, які зобов’язані надавати різні види матеріального забезпечення; дже­рела фінансування конкретних соціальних виплат; види й рівень соціального забезпечення; підстави надання забезпечення; про­цедуру звернення за реалізацією суб’єктивного права; ухвалення рішення; шляхи захисту порушеного права. У сукупності забез­печують механізм реалізації та захисту конституційного права людини на соціальний захист.

На підставі норм Конституції України оновлюється законо­давство щодо соціального забезпечення громадян, створюється ефективна система соціального захисту населення, кодифікують­ся норми певних правових інститутів, розробляються державні соціальні стандарти, удосконалюються форми зовнішнього вира­ження норм права соціального забезпечення.

Важливою для нормотворчої діяльності та діяльності органів соціального захисту населення є ст. 3. Згідно з нею людина ви­знана найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Не останній обов’язок держави закріплений у ст. 16, а саме: забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи, збереження генофонду українського народу. Це питання порушено у низці законів і підзаконних актів щодо соціального захисту чорнобильців та осіб, які постраждали від техногенних катастроф.

Окремо у ст. 17 Конституції підкреслено, що держава забез­печує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових форму­ваннях, а також членів їхніх родин.

Конституційні права й свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й об­сягу прав і свобод, що вже існують. Ці положення ст. 22 Кон­ституції потрібно враховувати під час ухвалення нормативних актів у сфері соціального забезпечення, тобто не можна погір­шувати становище людини. Для наочності можна порівняти норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» і Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання».

Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і є рів­ними перед законом (ст. 24 Конституції України). У цій статті за­уважено, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: спе­ціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, вста­новленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам змогу поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включно з наданням оплачуваних відпусток та інших пільг вагіт­ним і матерям. Норми ст. 24 Конституції конкретизовані в зако­нах про пенсійне забезпечення і допомоги та інших нормативних актах.

Соціальні працівники, державні службовці органів соціаль­ного захисту населення повинні пам’ятати, що права й свободи людини і громадянина захищені судом. Тобто, згідно зі ст. 55, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого само­врядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звер­татися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за допомогою до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; ви­ховання, освіти, культури й охорони здоров’я; екологічної безпе­ки.

Виключно законом про Державний бюджет України визна­чаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове призначення (ст. 95). Суспільне багатство має розподілятися на справедливих і неупереджених засадах, тобто відповідно до цієї статті Конституції України щороку плануються і здійснюються видатки у соціальній сфері.