Тема 8 основи права соціального захисту. Медичне обслуговування - одна з форм соціального забезпечення

План викладу і засвоєння матеріалу

8.1.Право соціального забезпечення: поняття, предмет, метод і система.

8.2.Конституція України про соціальний захист і соціальне забезпечення громадян.

8.3.Види соціального забезпечення.

8.4.Порядок встановлення груп інвалідності.

8.5.Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

8.6.Медичне обслуговування — одна з форм соціального забезпечення.

8.7.Види державних пенсій.

8.8.Допомоги: поняття і види.

Важливі терміни та поняття

>	соціальне забезпечення	> здоров’я
>	соціальні послуги	> допомога
>	соціальне обслуговування	> охорона здоров’я
>	медичне обслуговування	> соціальне страхування
>	прожитковий мінімум	> соціальна пільга
>	трудові пенсії	> соціальний захист
>	соціальні пенсії

8.1.Право соціального забезпечення: поняття, предмет, метод і система

Уперше самостійність цієї галузі права обґрунтував Андре­ев В. С. у 1966 р. у Празі, на симпозіумі із соціального забезпечен­ня. Він сформулював кілька специфічних ознак сукупності право­вих норм, які дають змогу виділити їх у самостійну галузь права. З урахуванням цих ознак і сучасних особливостей реформування соціального забезпечення можна дати таке визначення.

Право соціального забезпечення —система правових норм, які ре­гулюють суспільні відносини з матеріального забезпечення, з на­дання соціальних послуг за рахунок спеціально створених фінансо­вих джерел особам, що зазнали соціального ризику.

Під предметом права розуміють сукупність суспільних від­носин, які можна і потрібно врегулювати правом. Предмет права соціального забезпечення формують такі відносини:

• матеріальні розподільчі (майнові). До них належать пенсійні відносини із забезпечення громадян страховими та державними пенсіями, відносини із забезпечення страховими та державними допомогами, відносини з надання соціальних послуг непрацез­датним, інвалідам та особам похилого віку;

• із соціального страхування. Йдеться про осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню, про можливості добровільної участі громадян у страхуванні, про розмір страхових внесків, створен­ня, діяльність та управління фондами соціального страхування, використання коштів фондів соціального страхування, а також про види соціального забезпечення, які надають застрахованим особам у разі страхового випадку. Кошти фондів соціального страхування — не державні кошти, тому всі питання, всі відно­сини щодо збору та розподілу їх на цілі соціального забезпечення мають регулюватися нормами права соціального забезпечення;

• процедурні відносини. Це відносини з приводу встановлен­ня юридичних фактів, які мають значення під час вирішення пи­тання про право на той чи інший вид забезпечення;

• процесуальні відносини, які виникають з приводу по­новлення порушеного права громадянина на той чи інший вид соціального забезпечення.

Таким чином, увесь комплекс зазначених відносин становить предмет самостійної галузі — права соціального забезпечення.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких держава забезпечує необхідну поведінку учасників правовідносин.

Ознаки методу правового регулювання зображено на схемі 8.1.

Відносини соціального забезпечення виникають на підставі юридичного фактичного складу, який має три елементи: соціаль­ний ризик, волевиявлення особи, рішення уповноваженого дер­жавою органу про призначення чи відмову в призначенні того чи іншого виду соціального забезпечення. Правовий статус учасни­ків правовідносин із соціального забезпечення характеризується тим, що між ними немає ані відносин влади і підпорядкування, ані відносин рівності. Держава, в особі уповноважених органів, виступає зобов’язальним суб’єктом, а особа має право вимагати

	Порядок виникнення, зміни та припинення правовідносин
Юридичне становище учасників правовідносин						Засоби забезпечення виконання обов’язків
			Ознаки методу правового регулювання
	Характеристика встановлення прав та засобів забезпечення виконання зобов’язань

Схема 8.1. Ознаки методу правового регулювання соціального забезпечення

від держави надання тих чи інших видів соціального забезпечен­ня. Більшість таких відносин має недоговірний характер. Умови, порядок, види соціального забезпечення визначаються виключно законодавством. Санкції за правом соціального забезпечення ма­ють правовідновлювальний, а не штрафний характер.

Основні функції права соціального забезпечення

Функції права бувають юридичними та загально-соціальни­ми. До юридичних належать:

1)регулятивна (основна функція права). Тобто головне при­значення права соціального забезпечення — регулювати суспіль­ні відносини з приводу отримання матеріальних благ зі спеціаль­но створених для цього фондів у разі настання соціального ризи­ку. Це право визначає цілі і завдання держави у сфері соціального забезпечення населення, а також тих, хто бере участь у створенні спеціальних фондів і здійсненні соціальних виплат; види соціаль­ного забезпечення; умови надання того чи іншого виду соціально­го забезпечення;

2)охоронна — полягає у впливі норм цієї галузі права на від­носини для їх охорони. Цю функцію виконують: норми права, які забороняють вчинення чи не вчинення певних дій; санкції, які вживають до порушників; норми, що встановлюють юридичну відповідальність суб’єктів правовідносин.

До загально-соціальних функцій належать (схема 8.2):

1) соціальна. Ця функція стосується права в цілому (оскільки здійснює вплив на суспільні відносини) і конкретизується у функ­ціях права соціального забезпечення.

Соціальна				Реабілітаційна
	\	Загально- соціальні функції	/
Політична				Виховна
	У		V
Демографічна				Охорони здоров’я населення

Схема 8.2. Загально-соціальні функції права соціального забезпечення

2)політична. Спрямована на зняття соціального напруження в суспільстві, забезпечення нормального рівня життя людей шля­хом надання пенсій, допомог, пільг, компенсацій, встановлення державних соціальних нормативів та стандартів;

3)демографічна. Проявляється у тому, що законодавство со­ціального забезпечення спрямоване забезпечувати підтримку сім’ї, охорону материнства та дитинства;

4)охорони здоров’я населення. Ця функція спрямована на під­вищення рівня медичного обслуговування, встановлення переліку та обсягу гарантованого рівня медичної допомоги громадянам;

5)виховна;

6)реабілітаційна. Спрямована на поновлення втраченого (че­рез певні об’єктивні обставини) соціального статусу особи.

Система права соціального забезпечення

У структурі права соціального забезпечення виділяють за­гальну та особливу частини. Загальну частину формують правові норми, які визначають основні права громадян у галузі соціально­го забезпечення, державні соціальні стандарти та соціальні гаран­тії, принципи соціального забезпечення, організаційно-правові форми та види соціального забезпечення та ін. Особлива частина права соціального забезпечення містить норми, які врегульову­ють умови, підстави й порядок надання окремих видів соціаль­ного забезпечення. Особливістю системи такого права є наявність підгалузей права, котрі об’єднують групи однорідних відносин.

Нині можна виділити такі підгалузі; право загально­обов’язкового державного соціального страхування; право соці­ альної допомоги. Кожна із підгалузей має свою загальну частину, свої принципи. Однак вони підлягають дії загальних положень усієї галузі права соціального забезпечення. До складу кожної із підгалузей входять правові інститути.

Поняття і види принципів права соціального забезпечення

Принципи права — це керівні ідеї, що визначають зміст і спрямова­ність правового регулювання.

Значення принципів полягає в тому, що вони у стислому ви­гляді відображають найсуттєвіші риси права. Однак не можна розглядати принципи лише як керівні ідеї, оскільки ідеї — це категорії правосвідомості або правової науки. Ідеї існують неза­лежно від втілення в нормах. А принципи права, як і саме право, існують реально і об’єктивно; як ідеологічні явища вони водночас існують у самому праві. Таким чином, правові принципи (загаль­ні, галузеві) безпосередньо закріплюються в правових нормах або випливають з їх змісту. Ті ідеї, що не закріплені в нормах права, не можна вважати правовими принципами.

У сучасному законодавстві галузеві принципи закріплюють­ся в правових нормах. Розрізняють загальні та спеціальні прин­ципи права соціального забезпечення. До загальних належать такі права:

1.Законодавче визначення умов і порядку здійснення соці­ального забезпечення. Конституція України передбачає, що лише законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Ними ж визначаються права людини в галузі соціального забезпечення, основи соціального страхуван­ня в Україні, його види, способи акумуляції та розподілу коштів на соціальні потреби, затверджуються соціальні стандарти, різні види соціального забезпечення та механізми реалізації права на певний вид забезпечення.

2.Поширення права соціального забезпечення на всіх грома­дян. Україна встановлює рівну і однакову для всіх можливість отримання забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції України). Рівність і однаковість означає відсутність будь-якої дискримінації за ознаками статі, раси, походження, мови, національності, майнового стану, посади та ін. У ст. 46 Конституції вказано, що громадяни мають право на соціальний захист. А законодавство свідчить, що кожна особа має це право. У найбільшому обсязі цими можливостями користуються грома­дяни України, іноземці (за наявності відповідних міжнародних угод), а біженцям надаються лише окремі види соціального забез­печення. У законодавстві не передбачено заборон щодо отримання пенсій, допомог, послуг чи пільг, однак принцип загальності не означає безумовності права на отримання певного виду соціально­го забезпечення. Тобто визначені конкретні умови для отриман­ня конкретного виду соціального забезпечення: сплата страхових внесків, наявність стажу, рівень доходу, законність перебування на території України.

Доступність соціального забезпечення означає, що законом встановлені такі вимоги для виникнення права на той чи інший вид соціального забезпечення, що не створюють труднощів в їх отриманні. Іншими словами, має бути мінімальна кількість до­кументів, які підтверджують той чи інший юридичний факт, що має значення для отримання того чи іншого виду соціального за­безпечення.

3.Універсальність, множинність та диференціація видів со­ціального забезпечення. Множинність видів соціального забезпе­чення зумовлена універсальністю соціального забезпечення. Фі­зична особа повинна мати забезпечення в усіх випадках настання непрацездатності та втрати заробітку за обставин, які держава вважає соціально значимими. Такими обставинами є старість (настання пенсійного віку), хвороба, трудове каліцтво тощо, со­ціальні ризики, які виступають юридичними фактами під час виникнення, зміни та припинення відносин у соціальному за­безпеченні. Перелік не зменшується, а навпаки, збільшується. У разі настання того чи іншого соціального ризику держава надає особі підтримку різними способами (пенсія, допомога, компенса­ція, пільга); зміст диференціації полягає в тому, щоб покращити матеріальне становище різних соціально незахищених категорій громадян. Існують певні фактори, що впливають на працездат­ність і деколи призводять до втрати заробітку. Наприклад, вік, стать, тривалість і умови праці, місцевість, де проживає особа та ін. Усе це у свою чергу відображено у змісті відповідних правових норм. Виникає потреба у наданні додаткових прав (тобто пільг) для окремих категорій громадян, які з незалежних від них при­чин не можуть реалізувати загальну для всіх норму. Іншою під­ставою для надання пільг є особливі заслуги громадянина.

4.Здійснення забезпечення на рівні не нижче встановлених у державі соціальних стандартів.

5.Стабільність і гарантованість соціального забезпечення.

До спеціальних прав соціального забезпечення належать

принципи окремих підгалузей та інститутів цього права: соціаль­ного страхування, соціальних допомог, пенсійного права. Напри­клад, для соціального страхування характерні принципи солі­дарності і субсидіювання, обов’язковості державного соціального страхування для найманих працівників, надання права участі в соціальному страхуванні для підприємців, митців тощо, держав­на гарантованість реалізації застрахованими громадянами сво­їх прав, економічне та цільове використання коштів страхових фондів. Праву соціальних допомог властиві принципи адреснос­ті і соціального захисту найменш захищених верств населення. Спеціальними принципами пенсійного права є гарантованість пенсійного забезпечення в разі втрати працездатності у зв’язку з інвалідністю, старістю, втратою годувальника, а також диферен­ційованість пенсійного забезпечення залежно від умов праці, тру­дового (страхового) стажу.

Джерела права соціального забезпечення

У теорії права джерелами права соціального забезпечення є:

1)нормативно-правові акти: закони, укази Президента, по­станови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств та органів місцевого самоврядування;

2)нормативно-правові договори: міжнародні договори, гене­ральні, галузеві і регіональні угоди та колективні договори.

Існують такі особливості джерел права соціального забезпе­чення:

1)відсутність єдиного кодифікованого акту, який врегулював би весь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет права соціального забезпечення;

2)особливе місце серед джерел права соціального забезпе­чення належить актам Міністерства праці і соціальної політики України та органів соціального страхування;

3)особливе значення законів про державний бюджет на по­точний рік.

Джерела права соціального забезпечення можна класифіку­вати за такими критеріями:

1)за юридичною силою: закони (загальні і спеціальні) та під- законні акти;

2)за сферою дії: загальні (закони, угоди, постанови Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти міністерств та відомств) та локальні (нормативно-правові акти органів місцевого самовря­дування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також нормативно-правові акти, які приймають на підприємствах, уста­новах та організаціях);

3)за видами відносин, які вони регулюють: такі, що регулю­ють відносини загальнообов’язкового державного соціального страхування щодо пенсійного забезпечення, щодо надання допо­мог, щодо надання пільг та соціального обслуговування.