19. Громадське мовлення (синоніми: суспільне мовлення, суспільно-правове мовлення) —

різновид телерадіомовлення, що служить суспільству (або громадськості), фінансується ним та є йому підзвітним.

універсальне спрямування програм, тобто для всіх громадян в однаковій мірі, незалежно від розміру їхніх

доходів або приналежності до якоїсь групи (верстви) суспільства,

різноманітність і виваженість змісту, жанрів, груп глядачів та слухачів,

дистинктивність — програми громадських мовників відрізняються від програм інших мовників кращою

якістю, культурно-збагачуючим змістом та високим рівнем новацій тощо,

незалежність мовників від політичного та ринкового тиску.[1]

Отже, громадське мовлення як високоякісний медіапродукт повинно бути спрямованим на задоволення потреб

всіх громадян суспільства незалежно від їхньої купівельної спроможності. При цьому, потребам меншин повинна

приділятися особлива увага. Виконання згаданих вище функцій вимагає особливого фінансування. [2] Міжнародна

консалтингова компаня МекКінзі у своєму звіті про громадське мовлення в різних країнах світу[3] приходить до

висновку, що фінансування громадського мовника повинно відповідати таким критеріям як

незалежність від надмірного державного та комерційного впливу,

можливість середньострокового прогнозування доходів,

збільшення доходів нетто, тобто ріст витрат внаслідок інфляції компенсується збільшенням доходів,

належне фінансування для гідного конкурування з комерційними мовниками,

процедура збирання коштів, яка визнається суспільством.

Таким видом фінансування, що найбільше відповідає зазначеним критеріям, вважається абонентська плата.

Останній термін є дещо неточним перекладом з англійської «license fee», оскільки в деяких країнах, таких

як ФРН, Великобританія тощо, громадяни підлягають під її сплату в разі наявності у своєму володінні апаратурою,

здатною відображати програми громадських мовників (телевізор, радіо, ПК), навіть якщо вони ці програми не

споживають.

[ред.]Україна

Закон про суспільно-правове мовлення в Україні ухвалено у 1997 (автор — Віталій Шевченко), але він досі не був

введений у дію.

Дискусії про утворення суспільного мовлення пожвавилися у 2005 — після Помаранчевої революції та приходу на

НТКУ команди Тараса Стецьківа та Андрія Шевченка. Була утворена Коаліція громадських організацій «Суспільне

мовлення», яка напрацювала пакет законодавчих та організаційних пропозицій. Рух затих після відхилення Верховною

Радою відповідного законопроекту 22 грудня 2005 у другому читанні.

Згідно з першою статтею, пунктів 1 та 2 цього законопроекту — «суспільне телебачення і радіомовлення України

(надалі — суспільне телерадіомовлення) — це система незалежного, неупередженого, об'єктивного, суспільнокорисного

некомерційного загальнонаціонального теле-і радіомовлення на території України та за її межами.

Суспільне телерадіомовлення включає:

а) телевізійне мовлення на двох загальнонаціональних телевізійних каналах;

б) телевізійне мовлення на супутниковому каналі;

в) радіомовлення на трьох загальнонаціональних каналах радіомовлення та у мережі проводового мовлення України та за

її межами;

г) радіомовлення на супутниковому каналі;

д) теле- і радіомовлення в мережі Інтернет;

е) виробництво фільмів, програм, впровадження прогресивних технологій та стандартів мовлення.»[4]

Як певну спробу демократизації НТКУ та НРКУ можна розглядати ст. 14 Закону України «Про телебачення та

радіомовлення» (в редакції 2006 року), згідно з якою передбачалося створення двох 17-голівних Громадських рад,

основне завдання яких полягало у внесенні до Верховної Ради пропозицій щодо призначення або звільнення голів НТКУ

та НРКУ. Члени громадських рад, в свою чергу, мали б призначатися Верховною Радою: 9 із числа парламентських

фракцій, 4 з боку Президента, та 4 представники загальнонаціональних організацій, що фактично нейтралізує вплив

громадськості на прийняття рішень. Восени 2007 року Комітет ВР з питань свободи слова та інформації провів конкурс

кандидатів у члени Громадських рад, однак парламент не розглядав постанову про створення цих спостережних органів.