18. Етапи становлення сучасної публіцистики країн Латинської Америки

Пережив процесс переориентации с традиционных центров влияния – Испании и Португалии – на Северную

Америку и соответственно влияния Америки на свою культуру вообще и журналистику в частности, латиноамериканцы

сохранили "литературность" журналистики и ее серьезную теоретическую базу.

Журналістика, як вона відома нам тепер, у Латинській Америці з'являється наприкінці XVIII століття.

Навколо кожної газети гуртувалися передові люди тієї доби, сприяючи своїми здібностями й талантом поширенню

ідей Французької революції.

Вплив Іспанії на розвиток газет у вест-індських колоніях королівства мав як позитивні, так і негативні риси.

Освіченість іспанських дворян та ченців, які й були першими працівниками пера в Новому Світі, встановила перші

засади, на які спирається й сучасна журналістика цих країн. Але були й чинники, які значно загальмували розвиток:

ЗМІ в іспанських колоніях порівняно з цією ж галуззю в Північній Америці у XVIII та на початку XIX столітя. До таких

чинників належать: цензура, запроваджена на території іспанської корони; брак матеріалу для друку; труднощі зв'язку

між частинами самих колоній та з країнами Європи; низький рівень писемності; інформаційна монополія, запроваджена

іспанськими газетами, призначеними для розповсюдження в колоніях.

Після визволення більшості країн у Південній та Центральній Америці від іспанської гегемонії в XIX столітті

тут починається період бурхливого розвитку преси. З'являються і зникають газети, журнали, тижневики, тим самим

готуючи грунт для нових, солідніших наступників. Убираючи в себе європейські традиції, використовуючи технічні

досягнення та модні інновації преси Сполучених Штатів, народжуються відомі цілому світові латиноамериканські

газети: аргентинська "La Prensa", перуанська "El Comercio", чилійська "El Mercurio", мексиканська "El Universal" або

колумбійська "El Tiempo".

Цікавим фактом є те, що, незважаючи на однаковий початок (від часів занепаду колоніалізму) і однакове продовження

(під впливом США), кожна з латиноамериканських країн має свій, притаманний лише їй журналістський смак і не

втрачає свого особливого й унікального стилю в теперішньому глобалізованому світі.

Найнебезпечнішою країною для діяльності журналістів залишається в Латинській Америці Мексика. З 2010

року до початку 2011 року від рук найманих убивць наркомафії загинули 68 репортерів. Як заявили представники

Національного фронту журналістів за свободу самовираження, 4 роки перебування при владі президента Феліпе

Кальдерона стали "найгіршими в сучасній історії" для мексиканської преси, яка втратила 50 осіб, 9 з яких вважаються

зниклими без вісті.

Крім того, влада і організована злочинність перешкоджає свободі друку в Перу, Еквадорі, Болівії, Панамі та інших

країнах регіону.

у світі за 2010 рік вбито 102 журналісти. Про це йдеться в доповіді Міжнародного інституту преси до Дня журналіста.

Періодична преса в Латинській Америці більш розвинена, ніж у країнах Азії та Африки. Однак для

латиноамериканської періодики (переважно - приватної) характерно розшарування між «великий» столичної пресою

та іншими друкованими виданнями, які перебувають у досить складних економічних умовах. Незважаючи на наявність

у ряді країн Центральної і Південної Америки численних груп населення, що володіють тільки індіанськими мовами

(кечуа, аймара, гуарані та ін), періодичні видання випускаються переважно на європейських мовах - іспанською або

португальською. Наявність значного відсотка неписьменності, економічні фактори перешкоджають досягненню в

Латинській Америці рівня забезпеченості населення періодичними виданнями, характерного для європейських країн,

США та Японії.