1. Загальноєвропейські тенденції публіцистики 21 століття.

2. Основні тенденції журнальної періодики на прикладі країн СНД

3. Свобода слова і значення публіцистичних жанрів для трансформаційних суспільств

4. Тенденції сучасної зарубіжної преси

5. Феномен регіоналізація інформації

6. Інновації друкованих ЗМІ з огляду на конкуренцію медіа-ринку

7. Види публіцистики зарубіжних країн

8. Особливості зарубіжної публіцистики у порівнянні з вітчизняною

9. Франція-Польща-Україна: порівняльний аналіз публіцистичних жанрів

10. Польська публіцистика: порівняльна характеристика в контексті європейських та вітчизняних ЗМІ.

Польща – держава, громадяни якої є глибоковіруючими.

Відповідно велика увага приділяється релігійній,а також історико-політичній тематиці.

Від Пйотра Скарги з ХVII ст., через владику Маріана Фульмана початку ХХ ст., раннього Максиміліана Кольбе,

Станіслава Тшецяка, Яна Стемпеня та наших сучасників, "священиків"-націоналістів Вовчанського і Патера ведеться

родовід ксьондза Тадеуша Ісаковича-Залеського - однієї з найцікавіших постатей антиукраїнської течії в сучасній

історико-політичній публіцистиці в Польщі.

Увагу польських мас-медіа він завоював 2006 р. виступами щодо римо-католицьких священиків, які співпрацювали з

Управлінням безпеки. Зазнавши поразки в сутичці з єпископатом Польщі, від 2008 р. обрав собі метою критику УГКЦ та

українського самостійницького руху ОУН та УПА.

Однією з найважливіших ділянок Редакторової діяльності в журналі «Культура» були польсько-українські взаємини,

а саме — висвітлення історичних подій та налагодження контактів — тут і тепер. Це в «Культурі» з’явилися тексти,

автори яких поборювали стереотипи. Чільне місце серед них посідає стаття Юзефа Лободовського «Проти почвар

минулого» («Культура», 1952, ч. 2—3). У самому заголовку читається ідея цього тексту та головна настанова журналу:

минуле, хоч би яке воно було трагічне, не може перекривати шляху в майбутнє. Минуле має бути для сучасників

застереженням — не більше. Але й не менше.

Є́жи

Ґе́дройць (пол. Jerzy

Giedroyc;

*27

липня 1906, Мінськ —

†14

вересня 2000, Мезон-Лаффітт) —

польський публіцист і громадський діяч, засновник і головний редактор культового часопису Kultura (Париж).

Активний прихильник польсько-української співпраці, супротивник взаємних територіальних та інших претензій.

Навчався у Варшавському університеті — на юридичному (1924—1929) та історичному (1930—1931) факультетах.

У студентські роки був головою організацій «Корпорація Патрія» і «Міжкорпораційне коло», діячем студентської

організації «Державницька думка», міжнародного відділу Центрального комітету Спілки студентської молоді,

редактором часописів «Академічний день» і «Бунт молодих» (з 1936 року «Політика»).

На початку Другої світової війни опинився в Румунії (1939—1940).

Українські еміграційні діячі, що співпрацювали з "Культурою": Богдан Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій

Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, Борис Левицький, Іван Кедрин, Іван Кошелівець та ін

З ініціативи і коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці "Культури" з'явилася друком антологія української літератури 1917-

1933 років "Розстріляне відродження", що її на замовлення Ґедройця підготував Юрій Лавріненко.

11. Порівняльна характеристика термінів (понять) вітчизняної і зарубіжної публіцистики: колумніст,публіцист.

У вітчизняному журналістикознавстві публіцист - це журналіст, письменник, який висвітлює актуальні питання

сучасності, як правило, на теми громадсько-політичного життя. Західна журналістика публіцистом називає людину,

робота якої полягає насамперед в організації інформаційної кампанії, спрямованої на популяризацію публічної особи,

зокрема зірок, бізнесменів і т.д. Найближчим синонімом слова «публіцицист» у розумінні вітчизняної термінології

є колумніст - автор колонки, рубрики і т.д.

Публіцист (колумніст), як правило, першопроходець. Він першим намацує больову точку в суспільному житті та

прагне сповістити суспільству про проблемну ситуацію, привернути до неї увагу аудиторії.

В основі праці публіциста - відкриття суспільних колізій, аналіз суперечностей, виявлення проблемної ситуації. У

зв'язку з цим перед публіцистом на початковому етапі створення його твору виникають такі завдання.

Американская Энциклопедия Писателя определяет колонку так: «короткий газетный или журнальный материал,

посвященный какому-то узкому кругу интересов или обстоятельствам в широком смысле слова, написанный ясно и

лаконично, имеющий объем в 350-500 слов и появляющийся регулярно (ежедневно, еженедельно и т.д.) с обязательным

указанием имени автора» .

С точки зрения российской теории жанров, это определения рубрики, не жанра. Однако, учитывая

особенности "островной" жанровой структуры, о которой мы говорили выше, можно сделать вывод, что англо-

американская колумнистика представляет собой не просто раздел газеты, но и особый раздел публицистики. И хотя

авторское начало, текстовые и жанровые особенности не включаются американскими теоретиками журналистики

в определение колонки, анализируя "островную" систему жанров, мы видим, что колонка в "островных" СМИ – не

просто рубрика, но особая форма демонстрации мнения, все же обладающая особыми признаками (личностное начало,

субъективность, игра с формой и др.) и функциями (анализ произошедшего, демонстрация частного мнения, выражение

позиции), не свойственными другим жанрам.

Европейская теория журналистики дает более глубокие определения.

В немецкой журналистике под колонкой понимается «короткое выражение мнения, которое не занимает больше

одной газетной колонки. Такие колонки в большинстве своем появляются регулярно на одном и том же месте с

одинаковым названием или как именные колонки одного автора. Колонка похожа на реплику и комментарий» .

Испанцы, у которых теория журналистики, в отличие от их англоязычных коллег, разработана очень серьезно (а

начавшееся еще в XIX веке развитие колумнистики, подобно российской колумнистике, было прервано франкизмом,

а затем началось снова), уделяют колонке много места не только на газетных и журнальных полосах, но и в учебниках

по журналистике и научных статьях, прослеживают исторический путь испанской колумнистики от литературно-

критических статей Мариано Хосе де Ларры и определяют колонку как "жанр журналистики мнений, в котором более

отчетливо выражается авторское Я по нескольким причинам: из-за регулярного контакта с читателем, его исторических

и литературных корней и из-за присущих ему аналитичности и исповедальности".

Мексика: "Колонка – материал небольшого объема, выходящий регулярно, с определенной периодичностью. Обладает

следующими типологическими характеристиками: постоянный автор; известное имя; постоянный стиль; жизненная тема

или вопрос; индивидуальное представление материала, отличное от всего, что появляется в газете"

Таким образом, колонка занимает прочное место в журналистике мнений, причем жанр колонки обязательно

присутствует в любой классификации, а вот ее соседями, согласно разным исследователям, могут быть: статья (всегда),

рецензия или критика (разные названия одного жанра, используемые в кастильском и латиноамериканском вариантах

испанского языка), редакционная статья, реже – очерк или эссе (обозначаемые одним термином – ensayo), этюд-

зарисовка (al cartón).

12. Авторська журналістика «якісної» і «жовтої» преси.

Унаслідок надмірних темпів виробництва і споживання інформації в новітніх медіа поступово втрачається

індивідуальність і стиль журналіста, натомість привалює універсальний підхід до висвітлення подій, явищ, фактів.

На противагу моделі універсалізму динамічно розвивається авторська журналістика/персональний журналізм або

колумністика/публіцистика.

Якісна преса (якісні медіа), від англійського 'Quality Press', вживається на позначення газет, журналів та інших

медіа, як правило, загальнополітичного спрямування, характерною рисою яких є неупереджене, збалансоване, всебічне,

максимально вичерпне і точне висвітлення подій і фактів за допомогою текстових (мультимедійних) матеріалів у

поєднанні інформаційних та аналітичних жанрів. Для якісних медіа властиве стримане оформлення, дотримання

загальноприйнятих в суспільстві і журналістському середовищі етичних норм і почуття суспільної відповідальності,

що викликає особливе довір’я в авдиторії і дозволяє використовувати матеріали цих медіа для підготовки і прийняття

важливих рішень у царині громадсько-політичного життя. Аудиторія якісних медіа – інтелектуально орієнтована, більш

освічена, а тому і менш численна, ніж популярних ЗМІ.

Поняття якісної преси доволі тісно зв'язане з теорією об'єктивного журналізму.

Нагадаємо, що до категорії елітних якісних газет відносять такі видання: 'Times' (Великобританія), 'Corriere della

Sera'(Італія),'Асахі Шімбун' (Японія), 'Frankfurter Allgemeine Zeitung' (ФРН), 'Neue Zurcher Zeitung' (Швейцарія), 'The

Christian Science Monitor', 'Wall Street Journal' (США), 'Le Monde' (Франція) та ін.

Наприклад: Крістіан Шольц в 'Frankfurter Allgemeine Zeitung' (пише про технології).

Характер масової преси, а також популярних теле- і радіопередач визначається, як відомо, передусім комерційним

інтересом.

Поняття комерціалізації mass media вживається на позначення системи, яка поперед усіх інших цілей та міркувань

ставить фінансові прибутки. Ця система має свої переваги, оскільки прискорює експлуатацію новітніх технологій

та людського потенціалу, поліпшує фінансовий стан, а отже і технологічну якість інформаційних послуг. Моральні

аспекти, відповідно до базових принципів вільної преси ("вільний ринок ідей") регулюються природним чином. Проте

саморегуляція спрацьовує далеко не завжди.

Механізм комерціалізації -- це гонитва за прибутками через рекламу, що розрахована на якомога більшу аудиторію.

У результаті маємо нехтування новаторськими, незвичними, а значить й ризикованими передачами та меншою (хоч,

можливо, і найкращою) частиною аудиторії. У масовій культурі немає місця для нерозв'язаних життєвих історій, для

філософської та психологічної багатозначності, вона не спонукає до роздумів, не примушує до інтелектуальної напруги,

прив'язана до технології тиражування, носить маніпулятивний характер, швидше експлуатує потреби людей, ніж їх

задовольняє і розвиває. Більшість творів масової культури будуються на стереотипних сюжетах, які давно вже здобули

присмак тривіальності (на взірець американської місії, життєвої долі "від лахміття до нечуваного багатства", "останнього

джентльмена" тощо). Оригінальні твори проституюються та вульгаризуються з розрахунком на рівень сприйняття 12-

річної дитини, що мало би забезпечити найбільш масову аудиторію.

Насправді йдеться про дизбаланс між комерційними інтересами та просвітницькими завданнями чи іншими

соціальноважливими функціями, які випливають із самої природи медіа.

Початком масової сенсаційної преси вважають перший номер New York Sun , яку Нью-Йоркський видавець Benjamin

Day випустив у світ 3 вересня 1833 року. Вперше газета продавалась анонімній та гетерогенній аудиторії на розі New

York City за ціною в один пенні. Стара колоніальна преса розсилалась за передплатою освіченій еліті і коштувала в

середньому шість центів, що не завжди було по кишені середньому американцеві. На противагу їй penni-press (копійчана

преса) адресувалась кожному, хто мав у кишені зайвий пенні. Вона не апелювала до якихось специфічних інтересів,

а розраховувала на пересічного мешканця міста, що належав до робітничого чи середнього класу і вмів читати. Преса

за пенні заступала місце традиційних родинних, національних, релігійних цінностей, яких часто був позбавлений

новоприбулий до Америки імігрант. Вона пропонувала місцеві новини, цікаві для загалу нариси (human interest stories),

сенсаційні репортажі про злочини, катастрофи та інші моторошні пригоди. Це була інформація і розвага нового гатунку.

Масова преса виникла в певному політичному, технологічному, економічному та демографічному контексті. Важливою

передумовою було швидкісне друкування і дешевий папір. Так само, як і поліпшення домашнього освітлення, що

заохочувало нічне читання. Тираж "N.Y.Sun" за два місяці зріс до 2000. У 1837 -- до 30 000 екземплярів. Фінансовий

успіх залежав від реклами, а остання від тиражу. Для того, аби привернути увагу рекламодавців, газети мусили

збільшувати тираж, змагаючись одна з одною в сенсаційності. "N.Y.Sun" писала навіть про життя на Місяці.

Джозеф Пулітцер теж вважається одним з батьків-засновників масових, популярних медіа, орієнтованих великою

мірою на сенсації і розваги. А втім, це зовсім не шкодить репутації пулітцерівської премії як однієї з найпрестижніших

в журналістському середовищі. У 1883 р. він придбав New York World, наповнивши його сторінки крикливими

заголовками та оповідями про катастрофи, скандали, злочини і сенсаційні викриття зловживань у владному чи

бізнесовому середовищі. Матеріали зумисне подавалися в драматичному, скандальному ключі. Коли ж тралялося, що

справді цікавих новин бракувало, то їх успішно заміняли новини спорту. Комікси, які друкували в цій газеті жовтою

фарбою, породили дещо зневажиливе прізвисько - "жовта преса". Зате наклад газети стрімко зростав. Пулітцер також

почав практикувати продаж рекламної площі за фіксованими цінами в залежності від тиражу.

*З нашого погляду, антикорупційні викриття, попри їх скандально-сенсаційну подачу, все ж варто зарахувати до

позитиву цих видань. Як і запровадження спортивних секцій, жіночих сторінок (там йшлося про діяльність жіночих

клубів, моду, кулінарію, психологічні поради). Саме масові видання допомогли зробити спорт тим, чим він є сьогодні

- масовим захопленням і популярним шоу. Врешті якісні видання, хоч вони і вважаються антиподом вищезгаданих

масових видань, успішно запозичили в них чимало прийомів і рубрик.

Наприклад: Bild (Німеччина), The Sun (Велика Британія; Джеремі Кларксон, Тім Ладжой – спортивний колумніст,

світська тусовщиця, телеведуча Кеті Прайс)