5.2. Вулиці та дороги населених пунктів

Основним нормативним документом, який регламентує проектування та будівництво нових, реконструкцію та капітальний ремонт існуючих вулиць і доріг міських і сільських населених пунктів, є ДБН В.2.3-5-2001 «Вулиці та дороги населених пунктів».

Вулиця – частина території населеного пункту, яка призначена для пропуску всіх видів міського наземного транспорту і пішоходів, відводу поверхневих вод, прокладання підземних інженерних мереж, розміщення зелених насаджень і пристроїв наземного облаштування. Крім того, вулиці – це повітряні резервуари для аерації будівель і вільний простір, який обумовлює інсоляцію (освітленість) будівель та умови зорового сприйняття міського архітектурного ансамблю.

Ширина вулиці визначається «червоними лініями», які представляють собою геодезичну межу, що відділяє вулицю від території забудови, і встановлюється відповідно до генерального плану міста. Побудова споруд, будівель або якихось їх частин, які виступають за межі «червоних ліній» у бік вулиці не допускається.

Ширина вулиць і доріг з урахуванням їх категорій становить, м:

магістральні дороги	50-90
магістральні вулиці:
загальноміського значення	50-80
районного значення	40-50
вулиці місцевого значення (житлові)	15-35
селищні та сільські вулиці (дороги)	15-25

У межах вулиці розміщують: проїзні частини, які служать для пропуску транспорту, тротуари для пішоходів, велосипедні доріжки, шляхи рейкового транспорту, зелені насадження, спеціальні технічні смуги для розміщення інженерних підземних мереж, пристрої наземного облаштування – щогли зовнішнього освітлення, опори контактної мережі електротранспорту, дорожні знаки.

Зелені насадження на вулицях використовуються:

• для захисту мешканців прилеглих будинків від шуму, пилу та шкідливих викидів автотранспорту шляхом улаштування спеціальних санітарно-захисних смуг між тротуарами і забудовою;

• для ізоляції руху пішоходів від проїзної частини шляхом улаштування спеціальних розділювальних смуг із посадкою дерев та чагарників між проїзною частиною і тротуарами;

• для розділення проїзних частин за напрямками та видами руху;

• для виділення центральних або спрямовуючих острівців безпеки.

Вулиця також використовується для збирання поверхневих вод, які випадають у вигляді дощу або утворюються при таненні снігу, які по відкритих жолобах, підземних водостоках або канавах відводяться в тальвеги, ріки або інші водоймища. Для забезпечення водовідводу висотне розташування вулиці повинне проектуватися з урахуванням вертикального планування прилеглих територій населеного пункту. Під вулицею (в зоні технічних смуг) розташовуються кабелі зв’язку, силові кабелі, трубопроводи водопостачання, каналізації, водостоків, газопостачання, теплопостачання, для яких встановлено мінімальні глибини закладання і відстані укладки між собою, а також від будівель, споруд і інших пристроїв.

Сукупність вулиць та доріг створюють вулично-дорожню мережу (ВДМ) і займають приблизно 20-25% території населеного пункту. Головне призначення ВДМ – зв’язувати за найкоротшими відстанями і з мінімальними витратами часу основні житлові райони міста з промисловими зонами, центром міста, зоною зовнішнього транспорту, місцями відпочинку та іншими пунктами концентрації відвідувачів. ВДМ визначає планувальну структуру населеного пункту. Вона відноситься до найбільш стійких характерних особливостей міста, що зберігаються в процесі його розвитку і реконструкції. Накреслення ВДМ пов’язане з загальною композицією планування населеного пункту. Найбільш розповсюдженими схемами планування ВДМ є: радіально-кільцева, прямокутна, комбінована, вільна.

У радіально-кільцевій схемі основними (магістральними) вулицями є радіальні і кільцеві. Кількість кільцевих залежить від розмірів міста, а розташування визначається транспортними кореспонденціями і місцевими умовами. Вони знімають значну частину навантаження з центру і створюють значні зв’язки різних районів міста між собою. Коефіцієнт непрямолінійності найменший – 1,08 – 1,1. Недоліком радіально-кільцевої схеми є велике транспортне навантаження радіальних і кільцевих магістралей у центральній частині міста в той час, коли периферійні кільцеві напрямки залишаються недовантаженими.

Прямокутна схема являє собою систему паралельних і перпендикулярних вулиць. Позитивні якості її полягають у простоті, можливості використання паралельних маршрутів, що дає змогу розосередити транспорт. Недоліки прямокутної схеми полягають у великій довжині маршрутів між діагонально протилежними районами. Коефіцієнт непрямолінійності такої схеми високий і дорівнює в середньому 1,27.

У міру зростання міста виникає необхідність у доповненні цієї мережі обхідними, радіальними та діагональними напрямками, в результаті чого створюється прямокутно-діагональна схема. Діагональні магістралі значно скорочують відстань між центром і периферійними районами міста в порівнянні з прямокутною схемою. Коефіцієнт непрямолінійності зменшується і становить 1,15 – 1,10. Недоліком прямокутно-діагональної схеми є складні вузли пересічень діагональних вулиць з вулицями прямокутної мережі, створення трикутних кварталів, які є незручними для забудови.

Вільна схема ВДМ міста характеризується живописним окресленням плану, який слідує за рельєфом місцевості (характерна для старих південних міст). Для сучасних міст така схема непридатна і може бути залишена лише в заповідних частинах міста.

Комбінована схема являє собою поєднання різних схем, що були описані вище. Вона зустрічається досить часто в найзначніших та значних містах, де райони, які історично склалися, мають радіально-кільцеву схему, а в нових районах використана прямокутна. У деяких випадках здійснюється накладка однієї схеми на іншу. Так, на прямокутну може бути накладена радіально-кільцева і навпаки. Такі рішення дозволяють значно полегшити зв’язки окремих районів міста, особливо периферійних, звільнити центр від внутрішньо-міських транзитних потоків.

Одним із основних факторів, що здійснює істотний вплив на параметри вулиць і доріг, є їх класифікація. Тобто віднесення кожної вулиці або дороги до визначеної категорії відповідно до місця і функціонального призначення у загальній планувальній структурі населеного пункту. Категорія вулиці або дороги визначає її призначення, швидкість руху нею, характер забудови, розміри проїзних частин для руху транспорту, тротуарів, зелених смуг та інших планувальних елементів. Класифікація вулиць та доріг встановлюється при розробленні проектів генеральних планів населених пунктів відповідно до загального архітектурно-планувального рішення. Сьогодні існує лише функціональна класифікація міських вулиць, яка поділяє всіх їх за призначенням, але не за технічними показниками. Встановлення повноцінної класифікації вулиць та доріг має велике значення для правильної побудови ВДМ і нормальної організації руху транспорту і пішоходів.

Категорії вулиць і доріг за функціональним призначенням слід приймати відповідно до класи­фікації ДБН 360-92 «Містобудування» (таблиця 5.8).

Таблиця 5.8