13. Запорізька Січ. Її роль в історії України.

Січ – укріплене невелике місто, яке було оточене ровом з водою; в центрі була церква, майдан. 1556 р. перша козацька Січ, яка була заснована Вишневецьким, але у 1557 р. була зруйнована монголо-татарами. Серед козаків були купці, духовенство, заможні громадяни. Козацька рада – верховний орган управління. Кошовий отаман – при військовому нападі мав необмежену владу. Військовий суддя – слідкував за дотриманням правил на Січі. Писар – займався документами. Військовий осавул – помічник писаря та кошового отамана. Кошовому отаману,або гетьману належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі.Укр.козацтво моло свої символи-відзнаки,або клейноди. Серед них корогва-прапор,бунчук,булава та печатка з гербом. Військова організація: Гнучкої слави зажила козацька піхота- основний рід козацького війська.Під час бою козаки_піхотинці шикувалися у 3 шеренги. Під час особливо жорстоких битв застосовувався й інший бойовий порядок.Такій бій козаки наз.-галасом.Найпопулрнішим серед козаків був бойовий порядо,що наз табором..Він застосовуався козаками на марші, в обороні та в наступі. Козацька розвідка: постійна загроза нападв з боку Туреччини змушувала козаків дбати про розвідку.У запорізькому війську були сторожова служба й дозір. КОЗАЦЬКА ЗБРОЯ: Запорожці були великими майстрами артилерійської справи. Вони надавали перевагу легким гарматам., користувалися Рушницею, спис, шабля. Козацький флот: Військова майстерність козаків повною мірою виявлялася і в морських походахКозацький флот складався з легких з незвичайно маневрених човнів – Чайок. Вони рухалися за допомогою весел,або вітрил.Вони могли легко пристати до берега, на відміну від громізких тур.галер. Війська майстерність набула розголосу в світіЩе 16ст. польський уряд викор.козаків.У 1572р. Польський король Сигізмунд 2 Август видав унівсал,за яким на службу було взято 300 козаків. Аби не допускати антипольських повстань, король 1578р. Здійснив козацьку реформу. 5оо козаків, найнятих на службу,було внесенно до спеціального списку-реєстру.Саме тому їх називали реємтровими.Реєстровцям було передано у володіння м. Трафтемірів поблизу Канева,а також Зарубський монастир.Уряд Речі Посполитої надав реєстровцям право на незалежність від місцевої адміністрації, звільнив від податків, і повиностей,окрім військової Вони підпорядковувались своїй старшині, мали окремий суд,право на земельні володіння та дозвіл на промисли й торгівлю,а також одержували платню грішми. Нереєстрові коцтво,яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і не маючи офіційного визначення статусу,вело козацький спосіб життя у прикордоних районах. Проте, незважаючи на неоднорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне місце в становій ієрврхії Речі Посполитої.

14. Православні братства в Україні у 16-17 ст.

У 80-х роках XVI ст. в українських містах стали поширюватися громадські організації православного міщанства — братства. Їх виникнення зумовлювалося прагненням міського населення, передусім середніх його верств, об'єднатися для захисту своїх соціально-економічних інтересів і боротьби проти насильного покатоличення й полонізації. Статути братств передбачали прийняття вступаючими присяги, виборність старшин і їх звітування перед братчиками, регулярне проведення зборів. У ряді міст братства організовувалися на базі існуючих об'єднань міщан — наглядачів за церковним майном.

Наприкінці 1585 р. українські міщани Львова розробили статут своєї організації — Успенського братства..Подібні організації стали виникати в передмістях Львова, а також в інших містах. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. вони з'явилися в більшості міст Галичини, Холмщини, Підляшшя. У 1589 р. організаційно оформилися братства в Рогатині та Красноставі, в 1591 р. — у Бресті та Городку, в 1592 р. — у Комарні, в 1594 р. — у Любліні, близько 1615 р. — у Києві (Богоявленське), а близько 1617 р. — у Луцьку (Чеснохрестське). На початку XVII ст. відзначалися активністю братства в Дрогобичі, Перемишлі, Більську, Холмі, Замості, Бережанах. Виникали братства також в окремих селах.

Львівське Успенське братство в період найбільшої активності (кінець XVI — початок XVII ст.) об'єднувало переважно цехових ремісників і крамарів. У другій чверті XVII ст. до керівництва в ньому прийшли найзаможніші українські та грецькі купці. Більшість братств не мала в своїх рядах духовних осіб і шляхтичів. Дещо іншим було становище у Київському і Луцькому братствах, де православні ченці й шляхтичі користувалися значним впливом. У Києві такі представники духовенства і шляхти, як ченці Захарія Копистенський, Тарас Земка, Ієзекіїль Курцевич, шляхтянка Гальшка Гулевичівна, належали до числа засновників братства. Найактивніший діяч Київського братства — Іов Борецький (до чернецтва Іван), київський митрополит (з 1620), автор публіцистичних творів, спрямованих проти католицтва й унії, політичний діяч.

Духівництво намагалося прибрати братства до своїх рук, у зв'язку з чим наприкінці XVI ст. спалахнув конфлікт між групою галицьких братств, з одного боку, і верхівкою православного духовенства на чолі з львівським єпископом Гедеоном Балабаном — з другого.

Керівники ряду братств гостро критикували зловживання духівництва, особливо вищого. Долаючи опір церковної ієрархії, вони дедалі ширше запроваджували принцип виборності служителів церкви з числа світських людей — членів братств, прагнули встановити контроль над усією діяльністю церковників.

Братства відігравали важливу роль у боротьбі проти національно-релігійного гніту. Так, у першій половині XVII ст. Львівське братства виступило проти обмеження економічної діяльності українських цехових ремісників і торговців та заборони некатоликам брати участь у міському самоврядуванні. Братства чинили опір примусовому впровадженню церковної унії.

Українські братства мали тісні зв'язки з білоруськими, де при наявності деяких місцевих особливостей цей рух в основному вилився у ті ж форми, що й на Україні. В інтересах боротьби проти експансії католицизму братства підтримували також зв'язки з православною ієрархією Близького Сходу, Греції, південнослов'янських країн. Львівське братство отримувало значну матеріальну допомогу від уряду Молдавії, з якою у нього встановилися жваві економічні та культурні взаємини.

Тісними були зв'язки братств із Росією. Так, у 1592 р. Львівське ставропігійське братство відправило до Москви своїх посланців з листами до царя Федора Івановича та боярина А. Я. Щелканова. Російський уряд не тільки прийняв посланців, а й дав значну субсидію на будівництво церкви та потреби її причту. Допомогу з Росії одержувало й Київське братство. Посилаючи в 1626 р. своїх представників до царя і патріарха Філарета з проханням про допомогу, воно заявляло, що мету своєї діяльності вбачає у боротьбі проти наступу католицизму.

Діяльність братств проходила в складних умовах. Вона зустрічала різку протидію з боку міської влади й уніатського духівництва. Київський уніатський митрополит Йосип Рутський інкримінував противникам унії те, що вони в усіх містах створили братства, видали свої закони, поставили урядовців, наклали на себе загальний податок відповідно до можливостей кожного і в такий спосіб збирали великі кошти, хоч «до братств належать люди значно нижчого стану», ніж шляхта. Активних учасників братського руху звинувачували в тому, що вони «відмовляються коритися владі магістрату, самі собі чинять нові суди і кари, під страхом вічного прокляття не дозволяють звертатися до магістрату». Справді, статути багатьох братств передбачали, що тільки виборна старшина має судити їх членів, і категорично забороняли останнім звертатися до державних судів. Отже, найактивніші братства прагнули створити органи місцевого самоврядування, протиставляючи при цьому їх установам державної влади. Така діяльність була для них одночасно певною школою політичної боротьби.