36. Українська держава п. Скоропатського.

У 1918 р. 29 квітня П.Скоропадський на Всеукраїнському хліборобському з’їзді був проголошений гетьманом України замість президента М.Грушевського,обраного ЦР. П.Скоропадський у політичній діяльності спирався на консервативні сили ( Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земельних власників),військових й окупаційні айстро-німецькі війська.

Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено, ЦР розпущено. Державний лад повинен був затвердити новий парламент-сейм. Гетьманові належала законодавча й виконавча влада. Він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьманську варту(поліцію).

Побудувати державну владу на основі рівноправної участі всіх суспільних верств у політичному житті не вдалося.

За часів Скоропадського відновлювалась приватна власність на землю. Передбачалася роздача землі великих землевласників малоземельним хліборобам,але за викуп.

Політика стосовно робітників була невдалою. Функції профспілок обмежувалися,страйки заборонялися.

На деякий час вдалося відновити свободу торгівлі й підприємництва. Фінансова реформа була спрямована на введення гривні й розміщення українських капіталів у німецьких банках.

Метою військової реформи було створення національної армії кількістю 300 тис. осіб і реформування військових частин Запорозької та Сердюцької дивізій,полку січових стрільців.

Православна віра проголошувалася державною. Найбільш вдалою та послідовною була політика гетьманського уряду у сфері культури. Було прийнято закон про обов’язкове вивчення укр.. мови,географії України та історії.

Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних відносин с Німеч.,Австро-Угор.,Швейцар.,Туреч.,Польщ.,Фінл.,В.Брит.,Франц.. Однак вирішити бессарабське та кримське питання Скоропадському не вдалося,а Підляшшя та Холмщина залишалися у складі Польщі.

В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з не більшовицькою Росією,що остаточно скомпрометувало його уряд.

Існування Української Держави П.Скоропадського призвело до встановлення військової диктатури у вигляді монархії(гетьманату).Внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу,що обумовило падіння такого режиму.

37. Українсько-російська війна 1917-1918 рр. Бій під Крутами.

7 (20) листопада1917 року Українська Центральна Рада проголосила ІІІ Універсалом створення автономної Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це викликало роздратування російського уряду — більшовицькоїРади народних комісарів. Вона вирішила захопити владу в Україні шляхом збройного повстання в Києві. Проте в ніч з 29 листопада (11 грудня) на 30 листопада (12 грудня) року українські війська, лояльні до Центральної Ради, придушили повстання, а заколотників вислали ешелонами за межі України. Більшовицькі відділи 2-го гвардійського корпусу під проводом Євгенії Бош, що їхали з фронту на захоплення Києва, були роззброєні 1-м українським корпусомПавла Скоропадського біля Жмеринки і відправлені до Росії. 30 листопада (12 грудня) року спалахнуло чергове більшовицьке повстання в Одесі, яке так само закінчилося поразкою більшовиків^[1].

4 (17) грудня1917 року Рада народних комісарів Росії надіслала ультиматум Українській Центральній Раді за підписами Володимира Леніна і Лева Троцького. Більшовики вимагали легалізувати більшовицькі військові загони в Україні й припинити їх розброєння. Зазначалося, що в разі невиконання вимог російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. 5 (18) грудня1917 року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, Рада народних комісарів Росії постановила вважати Українську Центральну Раду своїм ворогом. Головнокомадувачем радянських військ проти України було призначено Володимира Антонова-Овсієнко. З грудня того ж року біля кордонів Української Народної Республіки стали концентруватися червоні війська^[1].

7 (20) грудня Українська Центральна Рада відправила відповідь Раді народних комісарів за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри, якою відхилила ультиматум. Розпочалася українсько-більшовицька війна.

Війська Радянської УНР та Радянської Росії концентрувалися в Харкові, у районі Гомеля і під Брянськом. Вони нараховували 160 тисяч вояків і складалися з частин регулярної армії, червоногвардійських загонів із Росії та України, загонів моряків. Вище політичне керівництво військом здійснював Володимир Антонов-Овсієнко, а воєнне — Михайло Муравйов. Тактика більшовиків полягала в просуванні лініями залізниць і встановленні контролю над великими промисловими й транспортними центрами. Ради розраховували на допомогу робітничих загонів у цих містах.

Воєнні сили УНР складали добровольчі формування Вільного козацтва, українізовані добровольчі частини. За кількістю війська УНР не поступалися радянським, але були розпорошені по Україні, тоді як більшовики діяли на головних стратегічних напрямках.