Висновки

Отже, на сьогоднішній день можна констатувати відірваність правового регулювання форми ліцензійного договору від реалій юридичної дійсності.

Серед доводів, які наводяться науковцями на користь позиції щодо повернення обов’язкової державної реєстрації ліцензійних договорів, є:

1) недопущення одночасного існування двох ліцензійних договорів, один із яких є договором виключної ліцензії;

2) забезпечення можливості одержання будь-якою особою інформації про всі чинні права на той чи інший об’єкт інтелектуальної власності.

Дійсно, відновлення вимоги про обов’язкову реєстрацію ліцензійних договорів зменшить прояви недобросовісної поведінки ліцензіарів щодо введення своїх контрагентів в оману про кількість ліцензійних договорів, укладених щодо одного і того об’єкту інтелектуальної власності. Крім того, вступаючи у переддоговірні переговори, ліцензіат буде мати можливість отримати достовірну інформацію про «комерційну» історію торговельної марки, права на використання якої він має намір набути.

В.П. Грибанов зазначав, що «межі – це невід’ємна ознака будь-якого суб’єктивного права, бо за відсутності таких меж право перетворюється на свою протилежність – на свавілля і тим самим перестає існувати».

Дійсно, якщо співвіднести рівень юридичної користі від введення обов’язкової державної реєстрації ліцензійних договорів та рівень незручності, яка буде виявлятись для сторін при здійсненні реєстраційних процедур, то слід погодитись, що таке обмеження свободи при укладанні аналізованих правочинів є обґрунтованим. Тим більше нелогічною відмова від обов’язкової державної реєстрації ліцензійних договорів на використання торговельної марки виглядає на фоні того, що в силу ч. 2 ст. 1118 ЦК України підлягає державній реєстрації договір комерційної концесії, який своїм об’єктом (за визначенням статті 1116 ЦК України – це предмет договору) також має торговельну марку та інші об’єкти інтелектуальної власності, щодо яких може укладатись і ліцензійний договір. Ця законодавча вимога має своїм правовим наслідком те, що у відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації (частина 4 цієї статті).

Підсумовуючи викладене, потрібно висловити міркування щодо необхідності перегляду законодавчого регулювання питання про державну реєстрацію ліцензійних договорів на використання об’єктів права інтелектуальної власності, у зв’язку з чим, пропонується статтю 1114 ЦК України викласти в наступній редакції:

«1. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, підлягають обов'язковій державній реєстрації.

2. Такі правочини вважаються вчиненими з моменту їх державної реєстрації.»

Насамкінець слід зауважити, що на куполі будинку штаб-квартири ВОІВ у Женеві звертає на себе увагу напис:

«Людський геній є джерелом всіх творів мистецтва і винаходів. Ці твори є гарантією життя, гідного людини. Обов’язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтва і винаходів» (Арпад Богш).

Цей красномовний напис свідчить:

- усі досягнення науки, культури і техніки – плід творіння людського;

- лише вони можуть забезпечити людині життя, гідне її призначенню на землі;

- людство зобов’язане всілякими засобами і всебічно охороняти досягнення людської творчості як найцінніший капітал.

В сучасних економічних та політичних умовах розвитку України все більшу роль відіграють процеси, що відбуваються в інтелектуальній сфері. Саме вона є важливою частиною основних ресурсів держави, її науково-технічного потенціалу, який, зрештою, є не останнім чинником в сучасних економічних перетвореннях. Сприйняття інтелектуального продукту (зокрема об’єкту промислової власності – винаходу, промислової моделі тощо) як категорії власності, усвідомлення необхідності його охорони та захисту дозволяє законодавчо регулювати правовідносини, пов’язані зі створенням, правовою охороною та використанням винаходів та інших інтелектуальних продуктів.

За роки незалежності в Україні створена сучасна законодавча база щодо захисту прав інтелектуальної власності, яка узгоджується із загальновизнаними на міжнародному рівні підходами до забезпечення такого захисту, зокрема з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди TRIPS) Світової організації торгівлі. В рамках міжнародних вимог забезпечується реалізація основних положень законодавства України у зазначеній сфері. Однак гармонізація українського законодавства з нормативно-правовими актами ЄС у сфері інтелектуальної власності (в тій частині, в якій вони не дублюють чинні глобальні правила в цій сфері) потребуватиме значно більш тривалого періоду та здійснюватиметься згідно заходів, передбачених Програмою інтеграції України до Європейського Союзу.