23. Трансактний підхід до професійного стресу

Трансактний підхід до професійного стресу сформувався в середині 1970-х рр.. як прямий наслідок розвитку когнітивних концепцій стресу. Новий погляд на природу психологічного стресу, запропонований в знаменитій роботі Р. Лазаруса (1966), докорінно змінив характер досліджень з даної проблеми. Фокус інтересів змістився з традиційного вивчення механізмів гомеостатичного регулювання і стадій адаптаційного пристосування (Сельє, 1976) на аналіз індивідуально-психологічних чинників, що обумовлюють розвиток стресу. Центральне місце в цьому аналізі зайняли суб'єктивна значимість ситуації, в якій діє людина, і ті способи (або стратегії поведінки), за допомогою яких він намагається подолати труднощі.

Розмежовуючи поняття фізіологічного та психологічного стресу, Р. Лазарус підкреслював, що в другому випадку стресову реакцію слід розуміти як результат того, "що в кожній конкретній ситуації індивід вимагає від самого себе" і чи може він "ефективно впоратися з суб'єктивно сприймається загрозою, якщо ситуація здається йому такої ". Логіка розвитку подій - від виникнення об'єктивної проблеми до її успішного або неуспішного дозволу - була операціоналізирована в ряді когнітивних моделей стресу.

Для моделей трансактного підходу характерно співвіднесення основних етапів розвитку стресу з блоками психологічних операцій, які забезпечують суб'єктивну репрезентацію (або побудова "образу") готівкової ситуації, її когнітивну оцінку з точки зору мотиваційно-потребносних установок суб'єкта і формування стратегії подолання або "виходу" зі сформованих обставин . У найбільш повному вигляді утримання такого процесуального аналізу відображено в моделі, модифікована версія якої представлена ​​на рис. 2. Слід зазначити, що в даній моделі опис поетапної трансформації суб'єктивного "бачення" ситуації доповнено вказівкою на те, як перетворювати цей процес залежно від використання різних типів стратегій подолання стресу: емоційного ("пом'якшення" ситуації, афективний відмову і пр.), когнітивного ( переоцінка ситуації) і діяльнісного (цілеспрямований вплив на об'єктивну ситуацію).

Рис. 2. Когнітивна модель розвитку психологічного стресу

У прикладному аспекті ця лінія досліджень отримала розвиток в трансактної моделі професійного стресу Т. Кокса (Кокс, Маккей, 1995). Аналіз джерел стресу на "вході" системи ведеться з позицій їх інтерактивної взаємодії з особистісними установками працюючого. У зв'язку з цим початково нерозчленованим поняття відповідності вимог праці наявним ресурсам людини трактується в термінах когнітивної оцінки. Результати когнітивної оцінки, які далеко не завжди свідомо рефлексируються суб'єктом, інтерпретуються як психологічні категорії - наприклад, як конфлікт домінуючих потреб, фрустрація мотивів діяльності, дифузна генералізація тривоги і пр. Наявність таких протиріч дає підставу говорити про "розузгодженні" або дисбалансі, однак тільки в тих випадках, коли суб'єкт не знаходить (або не має) адекватних засобів для вирішення проблеми. У цьому ракурсі наслідки переживання стресу розглядаються як специфічні форми порушень психічної і психофізіологічної адаптації, обумовлені індивідуально-особистісними особливостями людини.

Дана модель була застосована для узагальнення неоднорідного масиву даних, отриманих у дослідженнях діяльності пожежних-рятувальників, які брали участь у ліквідації наслідків великих аварій і катастроф (зокрема, працювали в зоні ЧАЕС). Цей унікальний досвід був проаналізований з метою виявлення факторів ризику для психічного здоров'я та надійності діяльності даного професійного контингенту.

Різноманітні фактори, що визначають складність і небезпека праці пожежників, представляють реальну небезпеку для їх життя і здоров'я. Тому зростання кількості нещасних випадків, пошкоджень та професійних захворювань викликає жаль і стурбованість, але не подив. Однак не так просто пояснити загрозливі цифри, що свідчать про крайній неблагополуччя показників психічного здоров'я і виражених ознак соціальної дезадаптації у представників цієї професії. Певною мірою це залежить від типу пожежно-рятувальних робіт. Так, за даними планової медико-психологічної експертизи, проведеної в 1991 р. на 53 пожежних-рятувальників після закінчення регулярної вахти в зоні ЧАЕС, більш ніж у 90% персоналу були виявлені проблеми в галузі психічного здоров'я (особистісні та поведінкові акцентуації, психосоматика, неврози і психотичні стани). При цьому близько 65% відхилень кваліфікувалися як прикордонні стани і захворювання. У паралельно проведеному обстеженні 43 звичайних пожежних аналогічні ознаки психічного неблагополуччя спостерігалися тільки у 40% осіб і тільки 18% відхилень були віднесені до області прикордонних і патологічних станів (там же).

Настільки явні відмінності підтверджують відому закономірність: чим складніше і відповідальніше працю, тим більше загроза психічному здоров'ю працюючих. Але залишається не зовсім зрозумілим, в чому криються конкретні причини цієї негативної залежності. Описані факти не можна пояснити простим невідповідністю інтенсивності робочих навантажень можливостям "людського фактора", так як регулярні чергування в зоні ЧАЕС зазвичай не виходили за рамки штатних ситуацій, а спецконтингент пожежно-рятувальних бригад мав і більш високу професійну підготовку і краще оснащення засобами індивідуального захисту в порівнянні із звичайними пожежниками.

Психологічний механізм масового "зриву" психічного здоров'я визначався шляхом зіставлення різних об'єктивних ризик-факторів, властивих діяльності пожежних-рятувальників, зі специфікою їх відображення в суб'єктивному образі трудової ситуації і домінуючими типами мотивації. Для цього результати професіографічного аналізу та різних тестових випробувань були впорядковані у відповідності з основними блоками трансактної моделі Т. Кокса. Виявилося, що на рівні блоку когнітивної оцінки ситуації був чітко виражений конфлікт між двома провідними мотивами діяльності, актуалізованими при роботі в зоні ЧАЕС, - високою професійною мотивацією і базовою потребою в безпеці, переживання якої загострювалося при тривалому перебуванні в радіоактивно небезпечному середовищі. При існувала системі організації праці цей конфлікт опинявся по суті справи нерозв'язним. Крім того, персонал пожежно-рятувальних бригад, не володіючи спеціальними навичками саморегуляції станів, протягом всієї вахтової зміни (1,5-2 міс.) Знаходився під постійним тиском стресу (фіксувалися стійкі комплекси проявів фізіологічної гіпермобілізаціі і тривожно-депресивних тенденцій), що вело до неминучих "збоїв" у роботі механізмів психофізіологічної адаптації.

Провідна роль конфлікту між реально діючими мотивами діяльності у формуванні стресових реакцій добре ілюструється даними, отриманими в ситуаціях з різним ступенем визначеності загрози або небезпеки. Так, сила і частота переживань стресу оцінювалася безпосередньо під час проведення аварійно-рятувальних робіт у двох екстремальних ситуаціях: (а) після повторного викиду на ЧАЕС у жовтні 1992 р. і (б) при гасінні великої пожежі на Смоленській ГРЕС у лютому 1993 р. Порівняльний аналіз даних показав, що симптоми стресу у пожежників-рятувальників, що працювали на ЧАЕС, були виражені більш ніж в 2 рази сильніше, ніж у їхніх колег на Смоленській ГРЕС (табл. 2). Однак настільки істотні відмінності не були пов'язані з об'єктивною тяжкістю аварій. Повторний викид на ЧАЕС був відносно невеликим і швидко локалізованим, а обстежена група рятувальників прибула на місце інциденту через 4 дні після початку аварійних робіт. Пожежа на Смоленській ГРЕС був по-справжньому великою катастрофою, і обстежена група пожежників працювала у відкритому вогні. Спостерігався парадоксальний ефект в ступені вираженості стресу можна пояснити тим, що потенційна загроза з боку "невидимого ворога" (всепроникною радіації) і мала передбачуваність розвитку подій на ЧАЕС надавали більш сильне деструктивний вплив, ніж виконання хоча й більш важкої роботи, але в більш чітко окресленої ситуації небезпеки.

Таблиця 2

Інтенсивність симптоматики гострих стресових реакцій в залежності від ступеня визначеності потенційної небезпеки

Аварійна ситуація	Симптоми гострого стресу (% від максимуму)
	Фізіологічні	психологічні	поведінкові
Повторний викид на ЧАЕС	36	48	16
Пожежа на Смоленській ГРЕС	16	21	8

У подібних емпіричних розробках трансактного підходу чітко простежується роль індивідуально-психологічних чинників у процесах формування певних синдромів професійного стресу. Однак для більш глибокого розуміння того, як цей вплив реально втілюється на рівні "живого потоку" діяльності, методології трансактного підходу виявляється недостатньо.