14.Професійно-важливі якості, способи їх обґрунтування

Професійно важливі якості являють собою окремі динамічні риси особистості, окремі психічні та психомоторні властивості (виражаються рівнем розвитку відповідних психічних і психомоторних процесів), а також фізичні якості, що відповідають вимогам до людини будь-якої певної професії і сприяють успішному оволодінню цією професією. З одного боку, професійно важливі якості є передумовою професійної діяльності, а з іншого боку - вони самі удосконалюються, шліфуються в ході діяльності, будучи її новоутвореннями; людина в ході праці змінює і самого себе.

Поняття професійно важливі якості увійшло в категоріальний апарат психології праці ще на початку ХХ ст. При цьому складалася деяка модель найбільш важливих, задіяних у досліджуваній роботі психічних функцій узагальненого суб'єкта праці - успішного професіонала. Такого роду модель служила основою для підбору психодіагностичних методик і прогнозування з їх допомогою успішності майбутньої професійної діяльності претендентів на конкретну вакансію (вважалося, що успішна робота визначається в першу чергу наявністю психічних функцій, здібностей певного рівня і якості). Контекст практичної задачі (профвідбір, або кар'єрне консультування) задавав рамки вимог до ПВК. У даному випадку мова йшла про виявлення стійких професійно важливих якостей, що погано піддаються тренуванню властивостей особистості (здібностей), які дуже істотні для досягнення професійного успіху

15. Охарактеризувати рушійні сили розвитку професіонала

Розглянемо, що ж є рушійними силами розвитку, що спонукають людину рухатися від нижчої ступені професійного розвитку до наступної більш високої ступені. При цьому будемо виходити із загального для вітчизняної психології принципу прямування розвитку як процесу саморуху, «самопородження» внутрішніх рушійних відносин і протиріч.

Професійне становлення людини тісно пов'язане з питанням про ресурси її психічного розвитку.

Становлення являє собою актуалізацію того, що вже в тій чи іншій формі існує Відповідно, становлення індивідуального професіоналізму передбачає наявність у людини в потенціалі властивостей які забезпечують можливість оволодіння професією і виконання професійної діяльності. До таких відноситься сукупність професійно-важливих якостей (ПВК), що знаходяться в динамічному взаємозв'язку (утворюють динамічну структуру). До їх числа слід відносити не тільки індивідуально-типологічні властивості, а й певні властивості особистості.

Системоутворююча характеристика особистості - її спрямованість, квінтесенцією якої є ціннісні освіти.

Цінності як первинні властивості особистості, формують її установки, схильності і характер.

У свою чергу професійні установки є основним аспектом загальних життєвих установок і цінностей. ІРПР, в основі якого знаходяться цінності, є детермінуючим фактором розвитку особистості, визначальному не тільки енергетику, але і спрямованість її розвитку (прогресивну або регресивну лінію) |У процесі виконання професійної діяльності відбувається розвиток особистості діяча. Проте не всяка діяльність є умовою прогресивного розвитку особистості. З одного боку, професійний розвиток - це процес, що виникає при розбіжності готівкових можливостей у людини і вимог професії, як реакція на дозвіл виниклого протиріччя. З іншого боку, сама професіоналізація (як процес професійного становлення), та й подальша професійна діяльність вимагає наявності певних особистісних якостей людини, а також внутрішніх можливостей їх розвитку. У міру професіоналізації інтереси людини починають проникати в усі сфери його життєдіяльності. А значить і те, що життєві цінності та установки все більш впливають на діяльність.

У процесі професіоналізації відбувається зміна первісної структури ПВК людини. Становлення професіоналізму як розвиток індивідуально-психологічних, особистісних і суб'єктних властивостей людини супроводжується виробленням ним індивідуального стилю, який проявляється в діяльності, спілкуванні, сприйнятті світу і ставлення до нього. Ставлення до професійної дійсності опосередковано всієї життєвою філософією, світоглядом людини, його життєвими принципами. Що виробляється стиль забезпечує індивідуальний спосіб адаптації людини в професії і в соціумі, але не обов'язково відповідає сформованим у суспільстві вимогам до якості виконуваної діяльності і до особистості фахівця.

Професійне становлення - це і вдосконалення, і деформації («викривлення»), і навіть деструкції. Професійно - деструктивною вважають діяльність, спрямовану на отримання шкідливого для суспільства результату. Тут має місце вже не професійно некомпетентність, а прояв «антипрофесіоналізму». Це той випадок, коли фахівець володіє необхідними професійними знаннями вміннями та досвідом, але орієнтується на деструктивні цінності Їм рухає деструктивна спрямованість; він ставить деструктивні цілі, а для їх досягнення використовує деструктивні засоби.

Силою, детермінуючою розвиток особистості, є набуття сенсу життя. Відповідно, «силове поле» для професійного розвитку особистості визначається внутрішнім потенціалом змістотворних цінностей визначають життя людини. В якості ядра особистісних смислів виступає «Я-концепція» неузгодженість у якій між еталоном «Я-ідеальне» і актуалізованим образом «Я-реальне» задає напрямок професійного розвитку особистості. Будь-який з можливих шляхів вирішення суперечності між сенсом життя і сенсом професійної діяльності протистояння професійним деформаціям і деструкцій при збереженні прогресивної лінії особистісного розвитку можливе лише за наявності у людини необхідних внутрішніх ресурсів.

Існують причини недосягнення частиною фахівців вершин професіоналізму (майстерності, «акме»). Слід визнати, що не буває «середніх» професіоналів, середнім може бути тільки специ ¬ АЛИСТА (як носій нормативно заданих «операціонально-функціональних властивостей», що забезпечують більш-менш успішне виконання професійних задач). Професіонал, який є Майстром своєї справи - це виражена індивідуальність, яка характеризує становлення особливої, суб'єктивної реальності, уособлення творчого саморозвитку особистості.

Професіоналізм не виключає людяності; професія - це сфера, де людина концентрує свої моральні, загальнолюдські властивості. Ідеал - коли професія дає особисте задоволення і особистісне вдосконалення. Якщо професія перестає ставити людину в ситуації, що вимагають вирішення протиріч між умовами діяльності та актуальними можливостями людини, то він повинен сам ставити перед собою завдання, знаходити нові смисли для подальшого свого професійного та особистісного розвитку. Саме тоді виникає можливість для саморозвитку особистості професіонала, яке являє собою спосіб осягнення і досягнення спеціалістом людяності.

Прогресивну лінію професійного розвитку характеризує сходження людини по щаблях «самовизначення - самовираз - самореалізація». Джерелом саморозвитку являється ІРПР, він визначає вектор розвитку особистості - максимальну реалізацію її потенціалів. Результат такого розвитку - становлення людини-діяча як суб'єкта життя, а його поведінка в професії і сама професійна діяльність не тільки постають частиною його життя, але і визначаються системою його життєвих цінностей, внутрішньої «картиною Світу».

Виділяють три стадії розвитку професіоналізму а) стадія розвитку або вирішення протиріччя, б) стадію породження нового внутрішнього протиріччя; в) стадію пошуку шляхів подолання виниклого протиріччя розвитку.

Для забезпечення розвитку людини в діяльності необхідні спеціальні умови для перетворення формуючої дії в одиницю людської психічної активності.

На першій стадії професіоналізації формуються відповідні даному періоду діяльності професійні дії, навички, певний рівень психічних функцій. Відбувається розвиток орієнтовною діяльності за рахунок збагачення її змісту, підведення його під нові форми професійної діяльності. Спочатку у суб'єкта формується «ескізний» кістяк смислової орієнтації в змісті нового дію. Після цього слід формування виконавчого та цільового компонентів орієнтації. За рахунок останнього процесу відбувається збагачення, а в ряді випадків і значне обновлення смислового компонента.

Особливістю другої стадії професіоналізації є відпрацьованість, стабільність, стереотипність діяльності. На цій стадії розвиток професіонала рухається в двох площинах. Перша площина, - зовнішня, відкрите для стороннього спостерігача - характеризується високим рівнем професійної успішності і зовнішнім благополуччям. Психологічно ж відбувається жорстка фіксація професійних завдань, системи умов, в яких вони повинні виконуватися, що призводить до згасання орієнтовної активності суб'єкта. У результаті формуються відповідні установки поведінки, спрямовані на вироблення стійкої схильності людини до шаблонним діям. На цій стадії йдуть процеси, які в першу чергу захоплюють цільовий і виконавчий компоненти.

Друга площина професіоналізації на цій стадії - внутрішня, з прихованими від висячого погляду процесами. Ця площина характеризується наростаючим внутрішнім протиріччям.

По суті, друга стадія-це та стадія, в якій йдуть зміни кількісного порядку, що не торкаються якісних змін. Ймовірно, саме на цій стадії починають проявлятися професійні деформації людини. Притуплення змістотворних складовою при досить високому рівні зовнішньої результативності призводить до підвищеної самовпевненості фахівця, що реалізує деякий набір трафаретних ідей шляхом виконання стереотипних операціональних дій, орієнтованих на досягнення зовні доступних для огляду результатів.

Так всередині самої психіки в процесі діяльності відбувається самопородження нового рушійного розвиток протиріччя, сутність якого у конфлікті між виконавчо-цільовим і смисловим компонентами діяльності. Дане протиріччя на наступних стадіях має відіграти роль рушійної сили розвитку, що спонукає людину до спонтанного пошуку нових форм діяльності, залученню додаткових внутрішніх джерел, позначених нами раніше як «індивідуальний ресурс професійного розвитку» (ІРПР). Конкретний зміст рушійного протиріччя розвитку не є щось, первинно закладене всередині людини, в його організмі. Воно формується, розвивається з його змінюються і розвиваються взаємовідносини з миром, з мозаїки особистісних смислів, пронизаних активністю людини і виявляється в ході його професійної діяльності.

Таким чином, друга стадія професіоналізації виконує роль критичного періоду, що відкриває новий етап у професійному розвитку людини. Освіта нового змісту орієнтування (виконавсько-цільові компоненти) вивільняє значну активність, яка вже не поглинається даною формою діяльності і вимагає нового об'єкта програми. Назріле на третій стадії професіоналізації внутрішнє протиріччя тягне людини до пошуку і залученню нових ресурсів, необхідних для його професійного розвитку. Одноманітність завдань, стереотипність їх рішень, монотонний характер праці при фіксації однієї форми діяльності призводять до виникнення різних негативних процесів: загострення почуття незадоволеності, зниження інтересу до виконуваної роботи, появі обший втоми, пасивності, внутрішньої недбалості і дратівливості, зростанню нервово-емоційного напруження. Крайніми проявами спостережуваних негативних процесів на третій стадії професійного розвитку, у разі збереження протиріччя, служать різні форми психосоматичних порушень і невротичних станів. На третій стадії професіоналізації можливі два основні шляхи. Перший шлях спонукає до пошуку або створення нових форм діяльності, які б забезпечили поступальний розвиток фахівця в рамках його професії. Даний мотив може або бути усвідомленим, або регулювати його поведінку на несвідомому рівні, але в будь-якому випадку він вимагає залучення додаткових внутрішніх ресурсів людини.

На другому шляху триває негативний процес згасання пошукової діяльності, коли професійні дії стають шаблонними, стереотипними. Зниження пошукової активності призводить до руйнування синдрому професіоналізму, а активність людини спрямовується в інші області життєдіяльності Цей процес супроводжується втратою професійною діяльністю змістотворних функції. Людина здійснює пошук нового смислового змісту за межами професійної діяльності.