43. Структура, або внутрішня форма норми права — це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Гіпотеза (припущення)	Диспозиція (розпорядження)	Санкція (стягнення)
— частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію. Відповідає на запитання: Де? Коли ? У якому випадку ? При яких умовах ?	- частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки	— частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі її порушення

Елементи класичної моделі норми права можна умовно змалювати за допомогою такої схеми: «якщо — то — а у противному разі» або «якщо — то — а інакше».

Приклади.

№ 1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)».

№ 2. Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція).

№ 3. (Ст. 364 КК України): «Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (due-позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом інтересам або правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), — карається виправними работами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)».

На відміну від класичної (її називають логічною нормою), що має трьохелементну структуру, частіше використовується норма-розпорядження, що складається з двох елементів:

Елементи норми права.

У регулятивних нормах	В охоронних нормах
гіпотеза	диспозиція / гіпотеза У кримінально-правовій нормі називається той чи інший злочин і вказуються його основні ознаки. Одні вчені називають це диспозицією, інші — гіпотезою. Для компетентних правозастосовних органів держави це — гіпотеза. Диспозицією вона є для громадян.
диспозиція	санкція

Елементи норми-розпорядження можна розташувати за схемою «якщо — то».

Норма-розпорядження — це цілісне, логічно і граматично вивершене імперативне судження загального характеру, формально закріплене в тексті нормативно-правового акта. Норма-розпорядження, як правило, відповідає структурній первинній частині тексту нормативного акта (статті, пункту, абзацу статті тощо). Можлива і наявність кількох нормативних розпоряджень в окремих частинах або абзацах. Розривання норми-розпорядження на частини між статтями, пунктами статті тощо виключається. Спеціалізовані норми, як правило, є нормами-розпорядженнями.

Наприклад, ст. 10 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» є нормою-розпорядженням: «Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших звань, а також державних нагород, йому відновляються звання і повертаються нагороди».

Слід пам'ятати, що не завжди норма права має двосторонній зобов'язуючий характер. Не обов'язково в її структурі присутні всі елементи: гіпотеза, диспозиція, санкція. Наприклад, конституційно-правові норми мають у своїй структурі, як правило, одну диспозицію, рідше — гіпотезу і диспозицію, в окремих випадках — і санкцію. Норми, що передбачають адміністративну відповідальність, часто у своїй структурі не містять гіпотези, що пояснюється їхнім відсильним характером. Санкція також не є обов'язковим структурним елементом адміністративно-правової норми.

44. Норма права має свою внутрішню структуру. Структура (внутрішня форма) правової норми - це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в її поділі на окремі елементи, що зв'язані між собою. Елементами правової норми є: диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозииія - це така частина правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене в юридичних правах і обов'язках суб'єктів.

Це - центральна, основна частина юридичної норми, яка вказує на дозволену (необхідну) чи неприпустиму (заборонену) поведінку суб'єкта. Диспозиції можна поділити на такі види. Визначена диспозиція - закріплює однозначне правило

126

поведінки. Не повністю визначена диспозиція - вказує лише на загальні ознаки поведінки. Відносно визначена диспозиція - вказує на права й обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їхнього уточнення залежно від конкретних обставин.

Гіпотеза - це така частина правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези - визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає у дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми. Не повністю визначена гіпотеза містить формулювання в загальній формі «у необхідному випадку». Відносно визначена гіпотеза - обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Санкція - частина правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу, у разі невиконання обов'язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадку правопорушення (протиправної, винної, суспільне небезпечної - шкідливої діяльності чи поведінки). Призначення санкції - забезпечувати реалізацію диспозиції правової норми.

Отже, диспозиція - розпорядження, гіпотеза - це припущення, а санкція - стягнення.

Структуру правової норми можна виразити такою логічною схемою: «якщо - тоді - інакше». Наприклад, у ст. 147 КЗпП записано, що «за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення».

Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так: «Якщо буде порушена трудова дисципліна працівником, то відносно нього власник має право згідно з трудовим кодексом (статутами, положеннями - для окремих категорій працівників) застосувати тільки один з таких заходів стягнення - догану, звільнення, дотримуючись

127

процедури накладення дисциплінарних, передбачених іншими статтями КЗпП».

45. Класифікація правових актів управління (далі – акти управління) має велике теоретичне й практичне значення, оскільки відображає специфіку завдань і функцій органів виконавчої влади та інших суб’єктів адміністра­тивно-правових відносин.

Класифікацію актів управління можна проводити за різними критеріями.

За критерієм юридичної природи актів управління розрізняють нор­

мативні, індивідуальні (іноді їх називають «ненормативні», «правозасто-

совчі»), змішані (комплексні) акти управління, директивні акти, рівно-

партнерські (горизонтальні) договори та угоди. Таке розмежування право­

вих актів управління зумовлено поділом правових форм здійснення уп­

равлінської діяльності органами виконавчої влади на правотворчу (право-

установчу) і правозастосовчу.

За критерієм суб’єктів, які видають адміністративно-правові акти,

розрізняють:

акти Кабінету Міністрів України;

акти центральних органів виконавчої влади;

акти місцевих органів виконавчої влади (крім того, в окрему катего­

рію правових актів управління можна виділити акти Ради Міністрів Авто­

номної Республіки Крим).

3. За критерієм юридичної форми вираження правові акти управління

поділяються на: постанови; розпорядження; накази; інструкції; правила;

положення.При цьому слід відзначити, що в даному випадку здійснена класифіка­ція охоплює виключно акти управління, які видають (приймають) органи виконавчої влади, а не органи державного управління у широкому ро­зумінні, про яке говорилося у главі 1 цієї книги).

4. За критерієм сфери дії правові акти управління поділяються на:

акти управління, що діють на всій території держави, на території

спеціального округу чи особливої режимної території;

акти, що діють у межах сфери, галузі державного управління, регіо­

ну та в межах органу чи організації;

акти, дія яких поширюється на певне коло організацій чи громадян1.

За порядком прийняття адміністративно-правових актів виділяють

акти, що приймаються: єдиноначальне; колегіальне; спільно двома або

більше суб’єктами; за узгодженням.

За критерієм функціонального змісту адміністративно-правових актів

можна виділити:

акти, які приймаються для реалізації різних функцій управління (про­

грама, бюджет, контроль, нормативи тощо);

акти, які мають чітко виражений галузевий характер (наприклад,

акти управління промисловістю, освітою, охороною здоров’я та ін.);

змішані акти2.

6. За критерієм «пов’язаності» адресатів виділяють:

акти, адресовані безпосередньо підлеглим суб’єктам;

акти, адресовані об’єктам у сфері їх функціональної діяльності;

акти з невизначено множинними адресатами;

акти з конкретними, персональними адресатами.

7.Деякі науковці вважають за доцільне в межах нормативних актів уп­

равління окремо виділяти такі три групи актів: акти загального значення

(республіканські, обласні, районні, міські, селищні, сільські тощо);

міжвідомчі акти; внутрішньовідомчі акти (зокрема локальні)3.

Відзначимо, що така класифікація не сприймається більшістю вчених (і ми поділяємо їхню думку), оскільки республіканські та інші акти, відне­сені автором до категорії актів управління загального значення, можуть бути і міжвідомчими4.

8.За формою акти управління поділяються на:

письмові акти, які є різновидом службових документів;

усні акти управління, що переважно використовуються при безпосе­

редньому керівництві виробничою діяльністю, для забезпечення громадсь­

кої безпеки, на транспорті, у військових формуваннях тощо;

конклюдентні дії, застосування яких не є надто широким, оскільки

вони знаходять своє зовнішнє відображення у певних знаках, світлових та

звукових сигналах.

9.За характером повноважень акти управління можуть бути: а) видані

на основі постійних повноважень; б) видані на основі тимчасових повно­

важень (зокрема делегованих).