3) Системно-структурний метод, котрий припускає, що всі державно-правові

явища розглядаються як елементи систем. Право, держава, їх структурні

підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого

порядку і належать до ширших систем. Так, первинна клітина права — його

норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиною

правової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному

логічному зв'язку з іншими нормами; систему права — у зв'язку з

елементами правової системи: законодавством, правосвідомістю, правовою

культурою та ін. Найчастіше системно-структурний метод дозволяє осягнути

взаємодію держави і права як комплексний процес з усіма його проявами,

простежити зв'язки між причиною і наслідком у державно-правових явищах.

5. Первісне суспільство в своєму історичному розвитку охоплює величезний період – від появи людини до виникнення перших цивілізацій. Упродовж цього часу сформувався фізичний тип сучасної людини, яка, пристосувавшись до клімату, створила найпростіші житла і знаряддя праці, започаткувала творення перших духовних цінностей, виробила первісні форми організації громадян та правила взаємовідносин між її членами.Первісна епоха властива усім без винятку формам людської спільноти. Важливими джерелами для вивчення суспільних відносин первісного суспільства є археологічні, етнографічні та антропологічні матеріали, а також фольклорні пам’ятки, здобутки лінгвістики, геології.Проблема періодизації первісного суспільства є однією з найбільш дискусійних, хоча ще в античному світі давньоримський філософ Тіт Лукрецій Кер зробив припущення про наявність в ітсорії первісного суспільства кам’яної, мідної та залізної епох. Також цією проблемою займалися іспанський єпископ Іелдор Севільський (570-636), французький філосов-просвітитель Ж. Кондорсе (1743-1794), датський вчений К. Томпсен (1788-1865), шведський природодослідник С. Нільсон (1787-1887) та видатний американський історик, етнограф і археолог Л.-Г. Морган (1818-1881). Нині концепція Моргана поглиблена і уточнена.Для першого періоду первіснообщинного ладу, який умовно називають дикунством, є характерними “поступове виділення людини з тваринного світу, привласнення готових продуктів природи, створення найпрростіших знарядь праці, здобування вогню та виникнення зачатків суспільних відносин”[1]. Першою формою суспільних відносин було первісне людське стадо, в межах якого відбувалося становлення суспільної людини.Другий період – родовий лад, або варварство, був часом повного утвердження системи виробничих відносин первісного суспільства. За родового ладу основним осередком суспільства був рід, що об’єднував групу людей, зв’язаних спорідненням. У цей період виникає скотарство і землеробство.Для нижньої фази варварства характерне запровадження гончарства. В східній півкулі середня фаза варварства почалася з одомашнення тварин, а в західній півкулі із догляду за рослинами та використанням у будівництві неопаленої цегли та каменю.Сучасні дослідники в основу періодизації кладуть розвиток форм суспільної організації первісних людей. С.Т.Толстов запропонував розділити первісне суспільство на первісне стадо, первісну общину (материнський рід) , військову демократію. Т.Т.Єфименко виділив періоди первісного стада, первісної общини неандертальців та первісної родової общини. Всі дослідники сходяться на тому, що для первіснообщинного ладу є більш-менш характерним послідовний колективізм у виробництві і споживанні, спільна власність і зрівнювальний розподіл.Початкову форму організації суспільства у вітчизняній суспільствознавчій науці часто називають первісним людським стадом. Інколи замість цього поняття використовують термін “праобщина”, початок якої збігається з виділенням людини з тваринного світу й утворенням суспільства.

Звичайно, виникнення цілеспрямованої трудової діяльності викликало зміну савлення людини до природи, а також зміну відносин між членами первісного людського колективу. Життя праобщини мало здебільшо осілий характер протягом багатьох століть. Значну роль тут відіграло полювання. Тварин лякали шумом, вогнем, кидали в них камені або гнали до глибокої ущелини чи прірви і там добивали їх. Мисливство, насамперед полювання на великих тварин, найбільше стимулювало зростання організованості праобщини, змушувало її членів згуртовуватися в трудовому процесі.

6. Держава – суверенна, територіальна організація суспільства Держава, на відміну від інших соціальних явищ, на думку більшості спеціалістів, вирізняється такими основними ознаками і властивостями: вона має особливу організацію політичної публічної влади і державний апарат, основним завданням і призначенням яких є нормально управляти суспільством і всією державою, самими державними органами влади; держава і державна влада мають свій суверенітет і поширюють його і свою юрисдикцію лише в межах свої території і лише стосовно своїх громадян і своєї власності; 3) кожна держава має свою постійну (або тимчасову) територію, все, що міститься на цій території, є її власністю (земля, води, ліси, корисні копалини, природні ресурси тощо). Територія держави визначається державними кордонами, які відділяють одну державу від інших держав; 4) держава як суб'єкт міжнародних і внутрішньо національних правовідносин є юридичною особою і має свою правосуб'єктність (правоздатність, дієздатність і деліктоздатність); 5) держава має свою систему права і законодавства, які регламентують діяльність усіх державних органів влади і посадових осіб, усіх елементів громадянського суспільства, всіх суб'єктів - фізичних і юридичних осіб; 6) за допомогою апарату управління і примусу, правоохоронних органів і чинного законодавства держава забезпечує територіальну цілісність і суверенітет держави, конституційний (державний) устрій, національну безпеку, правопорядок, громадянський мир і злагоду, безпеку, права і свободи громадян; 7) кожна держава має свою фінансово-грошову систему і грошову одиницю, які необхідні для нормального функціонування і розвитку суспільства та її громадян; 8) держава і державна влада має свою податкову систему (податкове законодавство, податкові органи тощо), збирає або стягує податки, робить позики та бере кредити для вирішення загальнонаціональних програм, фінансування бюджетних органів і установ, державного апарату і органів законодавчої, виконавчої і судової влади; 9) держава, на відміну від інших держав, має свою державну мову (одну або декілька); держава має свою національну культуру (матеріальну, духовну, історичну), свої звичаї і традиції; кожна держава має свою внутрішню і зовнішню державну політику в різних сферах соціального життя і виконує багато основних завдань і функцій;Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення усоціальна неоднорідному суспільстві, з допомогою якої забезпечуєтьсяйого цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.

7. Розрізняють два основні шляхи виникнення держави:

європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

На Древньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадських робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд зажадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне підґрунтя для самостійної публічної влади. Основою її стало родоплемінне вельможне панство — общинне «чиновництво», яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апарат державної влади, що складався.Східні держави — деспотичні монархії — не мали ясно вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуататором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утратою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом, Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади — проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості виникнення держав східного типу:

1	основу економічних відносин складає державна форма власності;
2	приватна власність має другорядний характер;
3	державна влада є деспотичною;
4	є потужний чиновницький апарат;
5	відбувається сакралізація (освячення) влади;
6	встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке протягом століть не розвивається.

На території Європи (європейський шлях виникнення держави*) головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв’язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави виникли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збереженням державної власності (Спарта).В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внутрішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемінного суспільства.

У Давньому Римі процес формування класів і держави внаслідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на століття. В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї — особисто вільні, не пов’язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньо економічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.

У давніх германців утворення держави було прискорене завоюванням значних територій Римської імперії. Родова організація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ранньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої Римської