15. Законодавча основа регулювання цін.

Законодавчою основою державного регулювання цін в Україні є постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)". Згідно з постановою між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування визначені повноваження щодо встановлення цін і тарифів. До місцевих органів самоврядування належать Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. За окремими цінами і тарифами фіксовані та регульовані ціни встановлюють певні державні органи влади, тобто міністерства та відомства.

Міністерство транспорту за погодженням з Міністерством економіки встановлює:

тарифи на перевезення вантажів та пасажирів транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги;

Міністерство зв'язку за погодженням з Міністерством економіки встановлює тарифи на основні послуги зв'язку в межах України і на міжнародні послуги зв'язку;

Міністерство фінансів за погодженням з Міністерством економіки та Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та на дорогоцінне каміння, що скуповується у населення;

Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров'я, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Міністерством фінансів встановлюють граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках;

Національна комісія з питань регулювання електроенергетики встановлює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, й ін.;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють:

- ціни на паливно-енергетичні ресурси, що відпускаються населенню для побутових потреб;

- тарифи на послуги теплопостачання для всіх груп споживачів, що відпускаються енергопостачальницькими організаціями і підприємствами незалежно від форми власності;

- тарифи на послуги водопостачання і водовідведення, що надаються всім споживачам і населенню незалежно від форм власності;

- граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців;

- граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування;

16. Державна антимонопольна політика.

Конкурентна (антимонопольна) політика держави - це діяльність держави, спрямована на створення і розвиток конкурентного середовища, антимонопольне регулювання з метою сприяння зростанню ефективності виробництва, кращому задоволенню потреб суспільства, підвищенню конкурентноздатності національної економіки. Економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Основними напрямками конкурентної політики держави є:

- демонополізація економіки;

- захист та сприяння розвитку економічної конкуренції;

- антимонопольне регулювання;

- державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвитку змагальності у сфері господарювання на основі Державної програми демонополізації економіки та розвитку конкуренції, шо затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Метою програми є формування та розвиток конкурентного середовища, яке забезпечує ефективне використання суспільних ресурсів, вільний доступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів вищої якості за нижчими цінами.

Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму у господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади (Анти-монопольним комітетом і Його територіальними управліннями в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі) й органами місцевого самоврядування. Антимонопольний комітет та його територіальні управління виконують безпосередню практичну роботу з реалізації антимонопольної (конкурентної) політики та здійснюють контроль над антимонопольним законодавством (статус Антимонопольного комітету визначено Законом України "Про Антимонопольний комітет України"). А взагалі суб'єктами антимонопольної політики, які забезпечують процес демонополізації та розвиток конкуренції, окрім Антимонопольного комітету України, виступають також: ВР України, Президент України, КМ України, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, керівництво та трудові колективи підприємств, покупці.

Правила конкуренції і норми антимонопольного регулювання визначаються Господарським кодексом України, Законами України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет", "Про природні монополії, "Про захист економічної конкуренції" та іншими законодавчими актами.

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб'єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.