11.5. Захист від повені

За висотою підняття води в річках, розмірами затоплення і величиною збитків повені поділяють на чотири категорії: низькі (незначні), високі, визначні та катастрофічні.

Низькі повені охоплюють невеликі території із незначним підняттям рівня води. Ці повені завдають деякої матеріальної шкоди, але майже не порушують ритму життя і виробництва. Трапляються раз у 5-10 років.

Високі повені трапляються тоді, коли затоплюється незначна площа, але при цьому іноді істотно порушується господарська діяльність і життя населення, але доводиться частково евакуювати. Такі повені завдають великої матеріальної шкоди. Трапляються раз у 20-25 років.

Визначні повені охоплюють цілі річкові басейни, паралізують діяльність і різко порушують умови життя населення. Призводять до масової евакуації людей. Трапляються раз у 50-100 років.

Катастрофічні повені – це затоплення величезних територій у межах одного разу на 100-200 років.

Для боротьби з повенями передбачають комплекс заходів, зокрема: будівництво водосховищ, дамб, польдерних осушувальних систем, регулювання малих річок, берегоукріплювальні й спрям ні роботи, здійснення агротехнічних заходів (висаджування лісу і чагарників, снігозатримання, оранка поперек схилу та ін.).

Для боротьби зі шкідливою дією води широко застосовують обвалування заплавних і прилеглих до них ділянок. Водозахисні споруди дніпровських водосховищ включають 376 км дамб обвалування і понад 250 км берегоукріплювальних покриттів, які забезпечують захист від затоплення і підтоплення земель площею понад 305 тис. га, серед яких 146 тис. га сільськогосподарських угідь.

Великої шкоди можуть завдавати не лише повені, а й паводки. Найчастішу шкідлива дія води спостерігається в Карпатах, Поліссі, Донбасі, Криму і на заплавних землях Дунаю. Вона охоплює площу 165 тис. км², на якій проживає третина населення держави. У Волинській, Рівненській областях на Поліссі та в Луганській і Донецькій областях в Донбасі та в Одеській області і в Заплаві Дунаю водозахисні споруди представлені переважно дамбами обвалування загальною протяжністю 546 км. Площа захищених територій у цих районах перевищує 149 тис.га, з них понад 2/3 припадає на сільськогосподарські угіддя.

Зменшенню висоти і тривалості повеней і паводків сприяють меліоративні та агротехнічні заходи – лісонасадження, снігозатримання, зяблева оранка, оранка поперек схилів та ін., які здійснюють на водозборах річок. Ці заходи сприяють зменшенню поверхневого стоку під час повеней і паводків внаслідок збільшення просочування води у грунт і збільшення таким чином підземної складової стоку.

У Карпатах бувають грязьові або грязьо-кам’яні потоки, які раптово виникають в руслах річок у результаті різкого паводку, спричиненого інтенсивними зливами або інтенсивним сніготаненням в умовах накопичення великої кількості продуктів на схилах. Це селі або паводки чи повені з дуже великим вмістом твердого матеріалу (до 75% загальної маси потоку). Велику руйнівну силу такі потоки мають не лише через вміст твердого матеріалу, але і внаслідок значної швидкості (до 60-80 км/год). За співвідношенням наносів і води селеві потоки поділяють на грязьові, грязьо-камяні та водокамяні. Селеві потоки виникають у тих басейнах річок, на крутих схилах де є багато пухкого , слабко закріпленого уламкового матеріалу. Досить часто нагромадження такого матеріалу має природне походження. Проте частіше воно буває спричинене антропогенними чинниками – вирубуванням гірських лісів, руйнуванням трав’яного покриву тощо.

Для відвернення утворення селей і захисту від шкідливої дії застосовують такі заходи: заборона вирубування лісів і чагарників на схилах гір, укріплення схилів за допомогою лісонасадження, травосіяння, терасування, будівництво підпірних стінок, припинення неорганізованого випасу худоби тощо. Важливе значення має цілеспрямоване будівництво гідротехнічних споруд: баражів, загат, підпірних стінок, гребель, уловлювачів-фільтрів, селеуловлювачів тощо.