26. Поділ України на Правобережну та Лівобережну. Початок Руїни.

Період після смерті Б. Хмельницького позначився різким загостренням соціально-політичної боротьби й посиленням втручання сусідніх держав у внутрішні справи України. Руїна - період історії України кінця XVII ст., що характеризується розпадом української державності і загальним занепадом. Щодо хронології цього періоду, то деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів - ставлеників Москви (І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича) й обмежують хронологічно 1663- 1687 та територіально-Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Лівобережжя, так і до Правобережжя, і тривала від смерті Б. Хмельницького до початку правління І. Мазепи - 1658- 1687. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко. П. Суховій, П. Тетеря). І. Виговський і П. Дорошенко були гетьманами, які зробили все, щоб вивести Україну із занепаду. Термін Руїна історики взяли із численних народних переказів та дум, у яких ідеться про те, що Україна доборолася до краю, "до Руїни". Ось що пише про ці роки історик Олександра Єфименко: "Через якісь чверть віку, які минули з дня смерті Богдана, "руїна" Правобережної України досягла свого апогею. Подільська, Брацлавська й більша частина Київського воєводства-ці перлини польської корони - перетворилися на пустелю... Далі в глибину краю пустеля робилась зовсім безлюдною. Розкішні ниви заростали бур'яном: ніде житла людського, ні ознаки стад, якими ще так недавно славилася Україна; здичавілі собаки вели жорстоку боротьбу за виживання з вовками... Припинився торговельний рух, заросли дороги..." В українській історії то був один із найчорніших і найстрашніших періодів. Головними причинами руїни були: відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті; глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики; егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузько кланових та особистих; перетворення української території на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Кримського ханства та Османської імперії внаслідок внутрішніх чвар.

27.Гетьманування Петра Дорошенка.

Відкрита промосковська орієнтація, занедбання власних інтересів призвели до втрати популярності І. Брюховецького на Лівобережжі. Не додало авторитету гетьманові й Андрусівське перемир'я, підписане між Польщею і Московією 1667 р., про територіальний розподіл українських земель. В умовах братовбивчої громадянської війни з'являється діяч, який зумів піднятися над особистими амбіціями та інтересами, послідовно відстоюючи загальнодержавні пріоритети. Це був гетьман Правобережної України ПЕТРО ДОРОШЕНКО (1665-1676). Він був черкаським полковником і одним із соратників Богдана Хмельницького. Дорошенко заходився рятувати Україну від того розбрату і хаосу, який виник в часи "Руїни", намагався продовжити справу Богдан Богдана Хмельницького в творенні української державності. Новий гетьман провів військову реформу: були набрані полки так званих сердюків - найманого війська з числа молдаван, сербів і частково місцевих жителів. Це була піхота, чисельність якої в окремі роки сягала 20 тис. Спираючись на найманців, Дорошенко приборкував непокірну старшину і придушував заколоти. Зміцнивши своє внутрішнє становище і спираючись на допомогу татар, Дорошенко розпочав боротьбу з Польщею, що тривала з перемінним успіхом.У1667 р. Польща і Росія уклали Андрусівський договір про перемир'я на 13 років. За цим договором Лівобережна Україна залишалась під владою Росії, Правобережжя закріплювалось за Польщею, запорозькі землі мали бути під подвійним польсько-російським управлінням. Київ на два роки залишався під владою Росії, а потім мав перейти до Польщі, проте, цар його так і не віддав.Андрусівський договір викликав обурення і протести на Україні. Відверте розчленування українських земель посилило серед українців прагнення до єдності. В цих умовах Дорошенко вирішив об'єднати під своєю владою Правобережжя і Лівобережну Україну. У1668 р. він переправився на лівий берег Дніпра і вирушив проти Брюховецького. Козаки Брюховецького вбили свого гетьмана під Опішнею і перейшли на бік Дорошенка, 8 червня 1668 р. Дорошенко був проголошений гетьманом обох боків Дніпра.Однак єдності України Дорошенкові зберегти не вдалося. На Правобережжі проти нього почали наступати поляки, а на Лівобережжя рушили російські війська. На раді 1669 р. в Глухові лівобережні полки обрали гетьманом Дем'яна Многогрішного, який знову перейшов під владу царя. Тяжке становищеЗміцнивши своє внутрішнє становище і спираючись на допомогу татар, Дорошенко розпочав боротьбу з Польщею, що тривала з перемінним успіхом. для Дорошенка склалося і на Правобережжі. Запорожці і татари висунули на гетьмана Петра Суховія. Зрештою Дорошенкові вдалося його розгромити, але запорожці проголосили гетьманом Михайла Ханенка. Він і був офіційно визнаний польським королем.Того ж таки 1669 р. Дорошенко переходить під протекцію турецького султана. Туреччина обіцяла йому підтримку у встановленні влади на всіх українських землях "від Перемишля до Путивля". В результаті походу на Польщу турецького султана Мехмеда IV у 1672 р., до якого приєднався Дорошенко, турки захопили Поділля, обложили Львів і примусили поляків підписати Бучацький мир. За цим мирним договором "Україна в давніх кордонах" віддавалася Дорошенку. Але Бучацький успіх був оманливим.