
- •Лаборторна робота № 1
- •Інформаційно–дискусійний блок
- •Практично–перетворюючий блок
- •Блок вільного обміну інформацією
- •Поняття пгп держави
- •Рефлексивний блок
- •Блок самоосвіти
- •Лабораторна робота № 2
- •Інформаційно–дискусійний блок
- •Практично–перетворювальний блок
- •Рефлексивний блок
- •Блок вільного обміну інформацією
- •Адміністративно-територіальний устрій українських земель
- •Зміна географічних назв населених пунктів
- •1) Банковское → (1964) Славяногорс → (2003) Святогорск
- •2) Бердянск → (1939) Осипенко → (1958) Бердянськ
- •3) Боково–Антрацит → (1962) Антрацит
- •4) Ворошиловоград → Луганск
- •Адміністративно-територіальний поділ України на 2004–2006 роки
- •Блок самоосвіти
- •Лабораторна робота № 3
- •Інформаційно–дискусійний блок
- •Практико–перетворюючий блок
- •Забезпеченість території регіонів України лісовими та водними ресурсами
- •Рефлексивний блок
- •Блок вільного обміну інформацією
- •Напрямки вивчення корисних копалин
- •Блок самоосвіти
- •Лабораторна робота № 4
- •Інформаційно –дискусійно блок
- •Практично-перетворюючий блок
- •Співвідношення міського і сільського населення за регіонами України
- •Рефлексивний блок
- •Блок вільного обміну інформацією
- •Агломерації України
- •Сільське розселення в Україні
- •Блок самоосвіти
- •Лабораторна робота № 5
- •Інформаційно–дискусійний блок
- •Практично–перетворювальний блок
- •Рефлексивний блок
- •Лабораторна робота № 6
- •Інформаційно–дискусійний блок
- •Практично–перетворювальний блок
- •Економічний потенціал
- •Рефлексивний блок
- •Блок вільного обміну інформацією
- •Територіальна структура господарства України.
- •Основні риси матеріального виробництва в Україні.
- •Блок самоосвіти
Агломерації України
Внаслідок скупчення міських поселень, особливо навколо великих міст, виникли своєрідні форми розселення – міські агломерації. Нині налічується 19 агломерацій, з них 6 найбільших (Київська, Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Одеська із загальною кількістю населення понад 12 млн. чоловік), 6 великих (Криворізька, Горлівська. Луганська, Краматорська, Маріупольська, Стаханівська – близько 5 млн. чоловік) і 8 малих (Сімферопольська, Миколаївська, Херсонська, Краснолуцька, Кременчуцька, Лисичанська, Нікопольська, Торезька – понад 4 млн. чоловік). В агломераціях проживає 40 % населення України і близько 50 % міського.
Додаток 3.
Сільське розселення в Україні
Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. Якщо в 1913 р. його частка становила 81% всього населення України, то в 2009 р. – лише 32%, тобто зменшилася в 1,76 рази. Сільське населення ще переважає у Вінницькій (52%), Закарпатській (61%), Івано-Франківській (56,6), Рівненській (52,4%), Тернопільській (56%), Чернівецькій (57,3%) областях, тобто в західному регіоні України та на Поділлі, де промисловість розвивалася повільніша, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (10%), Луганській (13,6%), Дніпропетровській (16,4%), Харківській (21%) областях та ін. Сільське населення живе в селах, загальна кількість яких зменшується (з 42229 у 1961 р. до 28490 у 2009 р., або більше ніж в 1,5 рази). Половина сіл (54,8%) зосереджена в Західній економічній зоні.
За кількістю жителів села поділяють на малі (І тип – до 500 осіб) – 57,7%, середні(ІІ – тип – 500–1000 осіб) і великі (ІІІ тип – понад 1000 осіб) 0 19,9 %. Більшість сільського розселення у різних природних зонах і районах України зумовлені природними. суспільно-економічними умовами та історичним минулим. Так, на Поліссі з його мозаїчними сільськогосподарськими угіддями села переважно невеликі за людністю, хоча існують певні відмінності між правобережним і лівобережним Поліссям. У Лісостепу густота сільського населення висока і багато сільських поселень, розміщених поблизу одне від одного; у Степу мережа сільських поселень зріджена, вони розміщені біля водотоків, густота сільського населення незначна.
У районах Закарпаття та Прикарпаття села великі, в Криму – розміщені уздовж водотоків та на крутих схилах.
На терені країни в системі сільського населення й розселення поширене таке негативне явище, як депопуляція, особливо в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Іншими словами, смертність тут перевищує народжуваність, спостерігається природний регрес населення. За 1979 – 2009 рр. кількість сільського населення зменшилася майже на 20,0%. Це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.
Сільське розселення в тій чи іншій місцевості України має свої особливості. Це й зрозуміло, оскільки села розміщені в різних соціально-економічних та географічних умовах. Найтиповішим є Східноукраїнський регіон сільського розселення (за площею він становить трохи більше третини території країни – 38 %). Тут низька густота сільського населення (21 особа/км), невелика людність – у середньому 423 особи на одне поселення. Цей регіон займає значну територію Лівобережної України, простягається до АР Крим, заходить на Правобережну частину в районі Київсько-Житомирського Полісся, а на півдні – до Одеської й Кіровоградської областей. У цьому регіоні є й великі сільські поселення, проте в цілому для нього характерне дрібне розселення.
Другим за площею є Подільський регіон сільського розселення, розміщений на Подільській височині (Хмельницька. Вінницька області). Його середні показники розселення: густота сільського населення – 34 особи/км і людність сільських поселень в середньому 620 осіб. Села розміщені в лісостеповій частині України вздовж численних річок та шосейних шляхів.
На Поділлі розрізняють сільське розселення східноподільське (на сході Поділля і на Придніпровській височині) та західноподільське (клином від Луцька – Гощі Рівненської до Бара Вінницької області). Для першого характерні густота розселення 41 особа/км і людність 869 осіб на одне село, для другого – відповідно 48 осіб/км і 600 осіб.