1) Державотворчі кроки – запровадження атрибутів державності.

1. Фіксація кордонів.

4 липня 1991р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України» (недоторканість та охорону кордонів).

2. Визначення громадянства

8 жовтня 1991р. : Верховна Рада Закон «Про громадянство України» (люди стали громадянами України).

3. Визнання національної символіки як державної

Січень – лютий 1992р. Верховна Рада – гімн на мелодію М. Вербицького, державний прапор; малий герб.

4. Запровадження власної грошової одиниці.

(1992р. – багаторазові купони; 2 вересня 1996р. - гривня).

5. Створення власних збройних сил.

2 жовтня 1991р. – концепція оборони та розбудови Збройних Сил України.

- поетапне зниження чисельності Збройних Сил України : 0,8-0,9% від чисельності населення України (420-440тис. осіб) дорівнює 4-5% державного бюджету;

- 6 грудня 1991р. - Закону України «Про збройні сили України», тощо. [1 січня 1992р. – 726тис. осіб => 1 квітня 1993р. – 525тис. осіб].

- 1994р. – Україна вивезла зі своєї території всю тактичну ядерну зброю.

Проблеми в розбудові Української армії:

• проблеми Чорноморського флоту;

• кадрів;

• соціального захисту військовослужбовців тощо.

6. Формування 3-х основних гілок влади:

- законодавчої;

- виконавчої;

- судової.

Законодавча - Верховна Рада – 1990 – 1994рр. скликання (450 законів).

Виконавча – Президент (5 липня 1991р. Закон Про Інститут Президентства)

• пропонує склад КМУ на затвердження ВР і прем’єр-міністра ;

• КМУ : національна безпека, обороноздатність, соціально-економічний розвиток, охорона природи.

Судова – судова система України : Верховний суд , загальні, арбітражні, військові суди + Генерального прокуратура України.

ПРОБЛЕМИ: протистояння ВР – През. – Уряду.

Верховна Рада хІІ скликання змінила 4 уряди:

В. Масола (травень – жовтень 1990р.);

В. Фокіна (листопад – жовтень 1992р.);

Л. Кучми (жовтень 1992р. – вересень 1993р.);

Л. Кравчука – Ю. Звягільського (вересень 1993р. – червень 1994р.).

Протистояння ВР – Президент: ВР обмежує права Президента; + протистояння на місцевому рівні.

ОТЖЕ, на початковому етапі державотворення (1991р. – початок 1994р.) в процесі розбудови та становлення владних структур визріла криза, яка виявилась в негативних тенденціях:

1. в цей час не вдалося ефективно і зважено здійснити розподіл владних повноважень;

2. роздвоєність виконавчої гілки влади (През. уряд) дуже ускладнювала управління і заважала працювати;

3. загальна невизначеність у розподілі владних функцій => тотальну безвідповідальність на всіх рівнях;

4. послідовна протидія ВР не дала змоги створити сильну виконавчу владу.

В першій половині 1994р. – дострокові вибори Президента і до, ВРУ (за мажоритарною системою). Головою парламенту – обрано О. Мороза.

Червень – липень 1994р. – вибори Президента України => Л. Д. Кучма (52% голосів).

Поліпшення роботи Парламенту, АЛЕ відчуваються протиріччя між гілками влади (слабкий уряд)

В. Масол (червень 1994р. – березень 1995 р.);

Є. Марчук (березень 1995 р. – травень 1996 р.);

П. Лазаренко (травень 1996 р. – липень 1997 р.);

В. Пустовойтенко (липень 1997 р. - )

Вибори до Верховної Ради 1998 року мажоритарно-пропорційно (перемога лівих і поразка президентсько-проурядових структур – через ускладнення становища в економічних і соціальних сферах).

Голова ВР – О. Ткаченко (Селянська партія України) та В.Медведчук (СДПУо).

[Всі політичні сили не мали між собою єдності].

Персональний склад ВР покращився:

Помолодшав (41-50 рр. дорівнювало 47,7% нардепів) + зростання освітнього рівня.

Найбільше протистояння припало на період травня – листопада 1999 року [період підготовки до президентських виборів].

Остаточно в другому турі виборів переміг Л.Кучма. Президенту потрібно більше повноважень. Проводиться Референдум:

• право розпустити ВР, якщо протягом першого місяця не утворюється парламентська більшість;

• скасування депутатської недоторканості;

• зниження чисельності депутатів з 450 до 300 осіб;

• формування другої палати парламенту.

11 січня 2000 року ВР проголосила тимчасовий мораторій на проведення 2000 року Референдумів. Як результат перегрупування сил у ВР => 13 січня 2000 року – утворено парламентську більшість (237 депутатів), але це досить строкате політичне об’єднання не мало в собі єдності.

Грудень 1999 р. – Уряд В. Ющенка підтримала більшість.

Розкол в Парламенті: 21 січня 2000 року в Українському домі більшість обрала нове керівництво ВР:

• Голова – І. Плющ;

• Перший заступник – В. Медведчук;

• Заступник – С. Гаврик.

• Комуністи пішли на деякі поступки; напруга дещо послабилась, АЛЕ восени 2000 року зростає напруга в суспільстві:

• вбивство Г. Гонгадзе;

• «касетний» скандал.

[15-26 грудня 2000 року – наметове містечко в Києві].

Січень 2001 р. – мітинги по Україні на підтримку Президента.

9 березня 2001 року масові зіткнення опозиційних сил [«Україна без Кучми», «Форум національного порятунку»…] і органів правопорядку => жорстке протистояння: влада – опозиція => серпень – березень 2001 р. – активізується ліва опозиція => 26 квітня 2001 р. – відставка Уряду В. Ющенка => поразка правоцентристських сил (криза парламентської більшості) =>

Кінець травня 2001 року – А. Кінах стає Прем’єр-Міністром + запроваджено посаду державного секретаря.

Отже, негативні процеси в державотворчому процесі:

• слабка скоординованість дій гілок влади;

• загострення протиріч між центральними та місцевими органами влади;

• низька ефективність державного контролю за виконанням прийнятих рішень;

• недостатня кваліфікація професійних політиків.

ПОМАРАНЧОВА РЕВОЛЮЦІЯ:

Листопад – грудень 2004 року: це

• акція громадської непокори;

• соціальний рух, спрямований на захист громадських прав;

• політ технологічна операція західних служб => не допустити Україну до зближення з Росією;

• пік боротьби між фінансово-політичними елітами регіонів;

• завершальний етап національно-визвольної революції 1991 р.;

• «оксамитова» революція тощо.

ПРИЧИНИ РЕВОЛЮЦІЇ:

1. тривала відсутність у зовнішній політиці України чіткого вектора дії (хитання, зниження авторитету держави, внутрішні проблеми);

2. досвід «оксамитових» революцій в східних європейських країнах => зміни в цих країнах;

3. втручання російських політиків у виборчий процес 2004 року;

4. масовий протест світової спільноти проти фальсифікації на виборах;

5. різке зниження рівня довіри до влади;

6. сформованість потужної, з досвідом проведення масових акцій опозиції;

7. усвідомлення національної само ідентичності, набуття здатності виражати власну соціальну і політичну волю.

Каталізатор – справа Гонгадзе та інше.

Привід – фальсифікація виборів 2004 року.

Рушійні сили – середній клас, молодь, інтелігенція.

Характер революції – буржуазно-демократичний (засвідчила намагання завершити кардинальні трансформації, початі в роки перебудови).

14 квітня 2004 року – В. Януковича висунуто кандидатом в Президенти.

4 липня 2004 року – само висунення В. Ющенка від опозиції.

В ході виборчої кампанії використовував брудні політичні технології, адміністративні ресурси.

31 жовтня 2004 року перший тур виборів (24 кандидати) Ющенко – 39,87%, Янукович – 39,32%.

21 листопада 2004 року – другий тур:

• масові фальсифікації;

• штаб В. Ющенка висловив недовіру ЦВК.

Наступного дня на майдані Незалежності зібрались прихильники В. Ющенка. Громадський рух видвинув лозунг «За чесні вибори».