2.1. Класифікація вигуків

У другому розділі нашої курсової роботи ми подаємо власну класифікацію вигуків та звуконаслідувальних слів, на основі опрацьованої літератури з теми. Наша класифікація базується на матеріалі, поданому в першому розділі курсової.

Усі вигуки та звуконаслідувальні слова, використані у другому розділі взяті з «Великого тлумачного словника сучасної української мови» під ред. В.Т. Бусел. Роботу над другим розділом ми почали з опрацювання словника – виписали всі вигуки та ономатопоетичні слова з тлумаченням кожного з них.

Отже, нашим завданням було виписати, запропонувати свою класифікацію цих слів та визначити їх кількість в українській мові у відсотковому співвідношенні.

У великому тлумачному словнику української мови міститьcя 17 000 слів: з них 168 вигуків, що складає 0,99 % усього лексичного матеріалу, та 113 звуконаслідувальних слів, що становить 0,66 % .

Як бачимо, вигуків в українській мові значно більше. Класифікацію вигуків ми вирішили почати з урахуванням їх звукового складу.

1. Залежно від звукового складу:

• вигуки, представлені одним голосним звуком. Вони складають 2,98 % із загальної кількості вигуків, поданих у словнику:

а, е, і, о, у;

• вигуки, що складаються з голосного і приголосного звука, або одно­складові (складають 15,5 % вигукової лексики):

ай, ат, ах, ач, ба, бе, га, ге, ей, ет, ех, ит , йо, на, но, ну, ов, ой, ох, тю, фу, ф’ю, ха, хе, ху, ша;

• вигуки, до складу яких уходить один голосний і два приголосних звуки (складають 13,7 %):

біс, вйо, гай, гей, гов, гой, гоц, киш, куш, нум, ньо, пас, пек, плі, пхе, пху, соб, сос, хап, хоп, цоб, цур, чіп;

• вигуки, утворені з двох голосних і одного чи двох приголосних звуків, або двоскладові (складають 31,55 %):

ага, агей, агов, агуш, але, алло, амба, ану, апорт, атю, ату, ачхи, апчхи, баста, браво, вара, відбій, віра, вперед, гайда, гетьте, гірко, гойда, гопки, горе, гоя, гулі, еге, ійон, леле, нумо, нумте, нуте, овва, отак, ото, прикол, пробі, пугу, скакіць, славно, струнко, сусіль, тереш, тихо, тубо, умгу, ура, цитьте, шабаш, шелесь, шуги, шугу;

• вигуки що складаються лише з приголосних звуків:

бр, тс, хм, цс (скдадають 2,38 %).

Отже, ми бачимо, що, залежно від звукового складу, словник найбільше вміщує вигуків, утворених з двох голосних і одного чи двох приголосних звуків, або двоскладових.

Класифікацію вигуків за такими ознаками можна знайти у численних працях видатних мовознавців, зокрема, таких як І. М. Гуменюк, О. Й. Курило.

У процесі опрацювання вигуків, ми помітили, що деякі з них не є власне українськими. Отже, вирішили класифікувати їх за походженням, тобто виокремити запозичені вигуки в окрему групу, адже для нас, філологів, цей критерій є особливо актуальним. У словнику зафіксована невелика група таких слів. Немає, наприклад, таких як: стоп! (англ.), капут! (нім.), браво! (італ.), полундра! (англ.), караул! (тур.).

Також ми вирішили вділити в окремі групи діалектизми та застарілі слова. Вживання їх є дуже обмеженим. У діалектизмів причина цього зумовлена територіальними особливостями, вживання ж застарілих вигуків обмежене внаслідок заміни їх іншими, більш новими словами. Саме тому ми класифікували їх у два окремі класи. Нижче подаюємо ці групи вигуків з власними прикладами вживання їх у реченнях.

2. Вигуки, запозичені з інших мов, у словнику складають 7,14 % вигукової лексики:

(алло, амба, баста, біс, бравісимо, гоя, еврика, караул, марш, пас, сос, ура)

Наприклад: «Алло!» - промовив Дмитро у слухавку, але так і не почув відповіді; «Баста! Я все одно не відмовлюсь від своїх намірів!»; «Бравісимо!» - заплескали в долоні глядачі.

3. Діалектизми (складають 5,36 %):

(вара, ійон, йо, помагайбі, славайсу, труп, хляп, хоп, чіп)

Наприклад: «Ійон! Ба, на дворі як тепло!»; «Вара! Гратися у цьому місці може бути небезпечно»; «Славайсу, а я вже думала, що ти не прийдеш!»; «Йо, який ти дорослий став!»; «Чіп, не заважай мені поратися на кухні!»

4. Застарілі слова (складають 4,17 %):

(вйо, гой, їй-право, магайбі, ньо, ов, пугу)

Наприклад: «Вйо!» - підганяв Іван свого коня; «Гой! Невже ви мене не чуєте?»; «Їй-право, я не хотів, щоб усе так вийшло»; «Магайбі!» - привіталась Дарина з сусідкою, яка поралась на городі.

Не можна залишити поза увагою і вигуки які вживаються на позначення різних емоційних станів. Важливо відмітити, що один і той самий вигук може виражати різні емоції. Так, наприклад, видатний дослідник у мовознвстві Л. Мацько, зафіксувала близько 20 типів мовленнєвих реалізацій емоційно-змістових варіантів вигука о! Найдоцільніше, на мою думку, проілюструвати це можна на прикладах з художньої літератури, деякі з них подаємо нижче:

1. О, вже, мабуть, натворила щось (А. Головко) – підозрілість.

2. О, яка краса, друже мій, радій! Гей, береза біла срібнокорая! (В. Сосюра) – захоплення.

3. О лишенько, о Боже! (О. Гончар) – розчарування.

4. О, як усе навколо розцвіло (В. Сосюра) - здивування.

5. О часе! Часе мій! Хоч ти почервоній! (Є. Плужник). - піднесення.

6. О, днів прийдешніх обрії безмірні, О тишино моїх маленьких рим! (Є. Плужник) – смуток.

7. О, знайшов, - майже вигукнув Марко, так що на нього всі за тицькали (Г. Тютюнник). - радість.

Отже, нижче пропонуємо класифікацію вигуків в залежності від емоційних станів, які вони виражають та ілюструємо на власних прикладах їх роль у реченнях.

5. вигуки, на позначення емоційних станів становлять 43,45 % усієї вигукової лексики словника :

• на позначення негативних емоцій (25 %):

(а, ага, ай, ат, ах, ач, бе, боже (мій), га, горе, е, ей, ет, ех, е-хе-хе, ит (ет), ич, ійон, караул, леле, лелечко, ненечка, ненька, неня, ой, ой-ой, отакої, ото, ох, ох-ох-ох, прокляття, пхе , пху, тю, у, у-у, умгу, фу, ха, хе, хм, ху )

Наприклад: «Хм! Куди ж тепер мені йти?»; «Га! Хіба ж я не господар у своїй хаті?»; «Е, я такого не люблю! Нащо робити із мухи слона?»; «Ач, чого схотів! Минуло твоє господарювання!»; «Ой, як же ви мене налякали!»; «Ах, вона, бідна, так стомилася!»; «Ненечка! Та що ж це таке коїться з вами?», «Ох-ох-ох! Важко жити літнім людям у цьому світі»; «Боже мій! За які гріхи ти мене так караєш?»; «Фу! У цій кімнаті смердить»; «Отакої! Виявляється, ти підла людина»; «Прокляття! Я знову забув вимкнути автовідповідач», «Брр! Мені дуже холодно! Зачини, будь ласка вікно»;

• вигуки на позначення позитивних емоцій (18,45 %):

(а, ага, ах, ба, боже (мій), браво, го-го, еге, ех, е-хе-хе, леле, лелечко, ненечка, ненька, неня, о, ов, овва, ого, ого-го, ого-го-го, ой, ой-ой, прикол, славайсу, славно, ура, ух, ха-ха, ха-ха-ха, ху).

Наприклад: «Ах, який пречедовий сьогодні ранок», «О, подивись, як тут цікаво!»; «Ха-ха-ха!» - зареготав Миколка; «Боже мій! Яка краса навкруги!»; «Ненечка! Я і не сподівалась тебе побачити сьогодні!»; «Ого! Такий твій вчинок став цілковитою несподіванкою для мене»; «Ху! Нарешті я закінчив цю справу»; «Овва! Яка приємна несподіванка побачити тебе біля мого дому!»; «Ура! Ми завтра вирушаємо у подорож!»

Значну кількість становлять вигуки на позначення закликів (35,71 % вигуків зі словника), наказів та звертань до людей або тварин. Ми об’єднали їх в окрему групу:

6. вигуки-звертання до людей або тварин, накази та заклики:

(агей, гей, агов, агу, агусі, ану, анумо, ануте, апорт, атю, ату, біс, вара, відбій, вйо, вперед, гайда, гей, геть, гетьте, гірко, гулі, ей, зась, караул, киць-киць, киш, кось-кось, куш, марш, но, ну, ну-бо, нум, нумо, нумте, ну-ну, нуте, ньо, струнко, тась-тась, тереш, тереш-тереш, тихо, тпру, тс, тсс, цабе, цить, цитьте, ціп, ціп-ціп-ціп, цс, цур, цур-цура, цу-цу, чіп, ша, шабаш, шуги).

Наприклад: «Киць-киць, моя кішечка!»; «Гей, всі до мене!»; «Гірко!» - почув Іван у сусідньому дворі; «Струнко!» - гучно наказав командир; «Тась-тась» - гукнула Тетяна своїх каченят; «Тс! Марійка спить! Не розмовляй так голосно»; «Цабе!» - наказав Іван, та воли все не хотіли слухатись; «Ну-бо, прокидайся! На дворі вже треті півні проспівали!»; «Цур! Не смій про таке і думати!» «Ньо! Швидше, швидше!» -Іван поганяв коней; «Ша, діти! Послухайте уважно, що скаже вам наш гість»; «Шабаш! Збираймося додому!» «Шуги! Ви меня весь город витоптали!» - сварилв гусей розлючена баба Параска.

7. вигуки, які обслуговують сферу етикету. Звичайно,що в сучасній українській мові їх набагато більше, але в словнику вони складають лише 2,98 % усіх вигуків:

(добраніч, добривечір, добридень, помагайбі, спасибі)

Наприклад: «Спасибі! Ви були дуже ласкаві до мене»; «Вибачте, котра година?»; «Добраніч, Марисю! Мені вже час додому»; «Помагайбі! Ти вже другу годину пораєшся на кухні».

Окрему групу складають вигуки, які використовуються певним колом людей, об’єднаних спільною професією. Вживання їх обмежене й обумовлене сферою діяльності осіб:

8. професіоналізми (3,57 %):

(віра, єсть, плі, сос, струнко, тубо) Наприклад: «Єсть» - такою повинна бути відповідь солдата на наказ командира; «Сос! Нам вкрай необхідна ваша допомога!»; «Віра! Підняти плити!» - наказав командир будівельникам; «Плі!» - і пролунав гучний постріл; «Тубо!» - вигукнув Василь, і Мухтар одразу ж відійшов від здобичі.

9. Отже, як бачимо, ми можемо класифікувати вигуки за різними ознаками та використовувати їх у всіх сферах людської діяльності. Найбільшу кількість у відсодковому співвідношенні складають вигуки на позначення емоційних станів, які становлять 43,45 % усієї вигукової лексики опрацьованого словника. Найменшу кількіть становлять вигуки, які обслуговують сферу етикету, їх тільки 2,98 %.