
- •Історичні передумови виникнення права на захист права інтелектуальної власності.
- •3. Острівна та континентальна системи права: спільне і відмінне.
- •4. Джерела права інтелектуальної власності.
- •5. Становлення та розвиток організацій колективного управління правами авторів. Принципи діяльності.
- •6. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Загальна характеристика.
- •7. Прийняття Цивільного кодексу та Кримінального кодексу України – суттєві кроки на шляху гармонізації українського законодавства із правом єс.
- •8. Світові тенденції охорони інтелектуальної власності та їх відображення в українському законодавстві.
- •9. Відображення положень міжнародних конвенцій та договорів у вітчизняному законодавстві.
- •11. Міжнародне співробітництво України у сфері інтелектуальної власності.
- •12. Суб’єкти та об’єкти прав інтелектуальної власності.
- •13. Об’єкти, що не охороняються авторським правом.
- •14. Терміни охорони прав інтелектуальної власності.
- •15. Співавторство та відносини між співавторами.
- •16. Випадки вільного використання твору.
- •17. Випадки вільного відтворення твору.
- •18. Види порушень прав інтелектуальної власності.
- •19. Поняття службового твору. Правовий режим використання службового твору відповідно до Цивільного кодексу України та Закону «Про авторське право та суміжні права».
- •20. Похідні твори. Особливості правової регламентації.
- •21. Об’єкти та суб’єкти суміжних прав. Загальна характеристика.
- •22. Терміни охорони суміжних прав. Обсяг суміжних прав.
- •23. Способи цивільно-правового захисту прав.
- •24. Способи забезпечення позову у справах про порушення прав.
- •25. Реалізація права на ім’я.
- •26. Немайнові права авторів. Загальна характеристика.
- •27. Майнові права суб’єктів інтелектуальної власності. Загальна характеристика.
- •28. Договір: структура та основні види и 29. Структура типового договору
- •30. Реалізація права на винагороду (законодавче підґрунтя та практичний досвід).
- •31. Класифікація договорів.
- •34. Способи надання правової охорони назві твору
- •35. Плагіат: витоки явища, різновиди та міри відповідальності, що передбачені українським законодавством.
- •36. Об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Загальна характеристика.
- •37. Комерційне (фірмове) найменування. Поняття, функції, принципи, основні елементи. Вимоги що висуваються до комерційних найменувань.
- •38. Цивільна та адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.
- •39. Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.
- •40. Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.
- •41. Об’єкти торговельних марок. Вимоги, що висуваються до торговельних марок.
- •42. Товарні знаки. Види. Обмеження у використанні товарних знаків.
- •43. Знаки, що використовуються для позначення охорони твору авторським, суміжним правом, як товарний знак, торговельна марка. Дивитись 42!!!!!!!!
- •44. Об’єкти промислової власності. Винахід, корисна модель. Спільне та відмінне. Основні вимоги до реєстрації.
- •45. Промисловий зразок. Види. Об’єкти промислових зразків. Вимоги до реєстрації.
- •46. Знак географічного походження товарів. Види та класифікаційні ознаки.
35. Плагіат: витоки явища, різновиди та міри відповідальності, що передбачені українським законодавством.
Плагіа́т — привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора[1].
Єдиного, вичерпного та загальноприйнятого визначення плагіату не існує. Приміром, автори одного з найбільших англомовних ресурсів для виявлення плагіату "Turnitin" дають такі визначення цього поняття:
вкрасти ідею або слова іншої людини і видати їх за власні;
використати результати роботи іншої людини без вказання джерела, звідки вони були взяті;
повністю або частково вкрасти мистецький, науковий або інший твір чи роботу та видати їх за свою;
представити вже існуючу ідею або продукт як новий та оригінальний [2].
Крім того, в різних сферах і галузях діяльності плагіат може мати більш персоніфіковані відносно специфіки цієї діяльності визначення. Так, в навчальних закладах він може розглядатися як:
офіційно не підтверджена домовленність між щонайменше двома студентами наслідком якої є виконання однакових, або майже однакових робіт;
фальсифікація — зміст завдань, наприклад, статистичні показники, були вигадані або невірно вказані як результат власної роботи;
реплікація — коли студент здає однакову, або майже однакову роботу кілька раз для підняття власного академічного рейтингу;
використання не дозволених допоміжних матеріалів під час іспитів;
отримання недозволеної копії екзаменаційних завдань;
спілкування з іншими студентами під час іспитів для розв'язання завдань;
представлення себе під іменем іншого студента на іспитах.
Класифікація типів плагіату. Таким чином, плагіат в будь-якому разі розглядається як шахрайство, суть якого — у крадіжці чужої роботи або її частини і представленні її як власної. Загалом, можна поділити на три основні типи плагіату:
Копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під своїм іменем.
Представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без належного цитування джерел.
Перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця.
Подібну, але більш розгорнуту класифікацію пропонують автори вже згаданого ресурсу «Turnitin»:
Видання виконаної іншим автором роботи за свою без внесення в неї жодних змін.
Копіювання значної частини чужої роботи в свою без внесення в запозичене жодних змін.
Копіювання інформації з кількох різних джерел без внесення в неї правок. «Маскування плагіату» самостійним написанням перехідних речень між скопійованими частинами.
Внесення незначних правок у скопійований матеріал (переформулювання речень, зміна порядку слів в них тощо).
Повне запозичення текстів з інших джерел, але цілковите їх перефразування;
Видання власної колись вже написаної роботи за нову (переважно стосується студентів)[2][3].
Найочевиднішими є перші типи. Їх найлегше виявити. Натомість, перефразування чужої роботи та порушення правил цитування, що також є плагіатом, виявити значно важче. Тому цим часто зловживають.
Правила цитування. Цитування має використовуватися у всіх випадках, коли в роботі використовуються дані, взяті зі сторонніх джерел, а не отримані або створені безпосередньо автором. Порушення вказаних нижче правил і їх недотримання має розцінюватися як плагіат:
якщо думка автора наводиться дослівно, то її слід взяти в лапки;
якщо цитується великий уривок тексту, то він може не братися в лапки, натомість — виділяється або відбивається від решти тексту певним способом (набирається іншим кеглем, шрифтом, накресленням, відбивається від основного тексту більшими абзацними відступами тощо);
допускається скорочення цитати, яке не веде до викривлення думки автора. Місце скорочення має бути відзначене в цитаті квадратними дужками з трикрапкою всередині;
допускається перефразування цитати, зміна словоформ чи відмінків певних слів. В такому разі, цитата в лапки не береться, але в квадратних дужках обов'язково ставиться посилання на джерело (його порядковий номер зі списку використаної літератури, який додається до роботи);
в списку використаної літератури завжди слід вказувати навіть ті джерела, які використовувалися під час підготовки роботи і вивчення теми, навіть якщо прямих посилань чи цитувань цих джерел в роботі нема [2].
Приклад плагіату. Марко Вовчок протягом 1870–1872-го рр. публікувала в петербурзькому місячнику «Переводы лучших иностранных писателей» переклади, зроблені найнятими нею людьми, під власним прізвищем. Пізніше одна з цих наймичок підсунула Вовчок переклад казок Андресена, який насправді просто списала зі зробленого два роки тому перекладу кількома іншими перекладачками. Казки вийшли друком, а справжні автори перекладів здійняли галас. В результаті, третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті. Зізнатися в тому, що насправді твори вкрала не вона, письменниця не могла. Адже тоді б з'ясувалося ще й те, що вона таємно наймала перекладачок і їхні роботи підписувала власним прізвищем [4].
Стаття 50. Порушення авторського права і суміжних прав
Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав;
б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію
України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у
тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема
виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів
авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського
права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена
інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.