Стародавня історія України

Палеолі́т (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту існують різні думки (від 3 млн. до 100—150 тис. років тому). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (10 000 — 12 000 років до Р. Х.).

Давня кам'яна доба — час життя класичного неандертальця. Європа, Середня Азія і Африка були місцями поширення неандертальців. Антропологічно вони були подібними до сучасної людини кро-маньйонця. Тільки у Європі так званий «класичний» неандерталець мав антропологічні відмінності. Неандертальці зникли у 27 000 роках до Р. Х. внаслідок холодів (можливо, ворожнечі з кро-маньйонцями, які прибули з Азії в Європу приблизно за 40 тис. років до Різдва Христового). Після 27 тисячоліття до Р. Х. зустрічається тільки сучасна людина кроманьйонець.За палеоліту сформувався первіснообщинний лад. За раннього і середнього палеоліту люди жили на дородовій стадії первіснообщинного ладу, за пізнього палеоліту — матріархально-родовим ладом, що набув дальшого розвитку за наступних історичних часів — мезоліту і неоліту. Останнім часом існування матріархального ладу ставиться під сумнів провідними дослідниками. Теорія про матріархальний лад базована на поширеності зображень жінок; Замість матріархату його намагаються пояснити теорією про зачатки сучасного мистецтва у людей кам'яної доби, в центрі уваги якого була поставлена жінка як один з найвиразніших образів культури. Палеоліт характеризувався поширенням примітивних знарядь праці з дерева, каменю і кістки, пануванням мисливства та збиральництва.

Давня кам'яна доба характеризується льодовиковим періодом, іншими контурами землі і іншим рівнем моря.

Палеоліт ділиться на три доби:

Ранній палеоліт (2 500 000 до Р. Х. — 120 000 до Р. Х. , приблизно): Це був час сокири. Людина цієї доби названа антропологами Хомо Хабіліс (Homo habilis) і Хомо Еректус (Homo erectus).

Середній палеоліт (300 000 до Р. Х. — 30 000 до РХ , приблизно): Вироблені крем'яні знаряддя. Час кремезних, низькорослих неандертальців.

Пізній палеоліт (30 000 до Р. Х. — 10 000 до Р. Х. , приблизно): Людина цієї доби названа кро-маньйонець, або сучасна людина.

Мезолі́т (грец. μέσος - середній і λίθος - камінь), Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби (12,000-7,000 до РХ), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпа-леоліт.

Були поширені лук і стріли. У мезолітичних стоянках Криму знайдено кістки собаки та свині, яких почали приручати. З’явилися перші навички у виготовленні глиняного посуду. Для поховань часів мезоліту характерним був обряд трупопокладення у стані випростаному на спині або в скорченому на боці. Виникла криза мисливського господарства, постала необхідність пошуку та впровадження відтворювальних форм господарства – скотарства та землеробства.

Мезоліт (X-VI тис. до н.е.) є яскравим доказом сильного впливу географічного середовища на життя й еволюцію людства. Закінчується льодовиковий період: тепліє клімат, оновлюється рослинність, міняється фауна. Стали непотрібними великі громадські об'єднання, їх змінюють невеликі колективи мисливців. До цього часу відноситься чудовий технічний винахід - лук і стріли. Велика кількість водних просторів після розтанення льодовиків привела до широкого поширення рибальства. Міняється і характер збирательства, його основою стає збір диких злаків. Як матеріал для виготов-лення знарядь широко використовується кістка. З'являється нова, більш ефективна, так звана мікролітична техніка обробки каменю: виготовлення кременевих пластин-вкладишів невеликого розміру - мікролітів. Наприклад, основу серпа робили з кістки, а лезо складали мікроліти. Ймовірно, в мезоліті люди освоїли плавання на колодах і плотах. Починається приручення тварин: першою прирученою твариною була собака[1].

Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігається, однак на відміну від палеоліту в мезолітичних розписах очолююче положення починає займати людина, її дії. Тепер художник прагне передати не стільки зовнішню сторону, скільки внутрішнє значення того, що відбувається. Зображення менш реалістичне, що говорить про нові задачі, які вирішувало мистецтво. Головна увага тепер зосереджена на сюжеті, динаміці що відбувається (полювання, танець).

Неоліт, Нова кам'яна доба (від грец. νέος - новий і λίθος - камінь) – новий кам'яний вік (X-поч.III тис. до н.е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам’яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов’язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури. Найдавнішою неолітичною пам’яткою на території України є Кам’яна могила, де вперше відзначені сліди відтворюючого господарства на території України (7500 до н.е.). Протягом першої половини VII тис. до н.е. неоліт починає розвиватися на всій території степової і лісостепової України, а також у Криму. Період розвитку неоліту України з середини VIII до середини VII тис. до н.е. називається докерамічним. Основні археологічні культури: кукрецька в Запорізькій обл. (Кам’яна могила І), в’язівоцька на Полтавщині (В’язівок IV), буго-дністровська в басейнах Південного Бугу та Дністра (Заньківці), Таш-Аїр в Гірському і степовому Криму (Таш-Аїр, Фронтове IV) та платовоставська на Луганщині (Зимівники-1-3, Должик, Мурзіна балка). Загальною рисою всіх без винятку докерамічних неолітичних культур України є використання відтискної техніки розщеплення кременю, виробництво складних знарядь. Незважаючи на початок розвитку землеробства і скотарства, мисливство та рибальство залишаються провідними формами господарства. В Кам’яній могилі знайдені так звані "чуринги", взірці наскельного мистецтва.В середині VII тис. до н.е. починається розвиток керамічної фази неоліту. Кераміка протягом 200-300 років розповсюджується на території всієї степової і лісостепової України, а також в гірському Криму. Перші керамічні вироби були гостродонними і містили, як правило, значну домішку трави або інших органічних речовин у фактурі глиняного тіста. Керамічний неоліт можна розділити на три етапи: ранній (6500-6000 рр. до н.е.), середній (6000-5500 рр. до н.е.) та пізній (5500-3900 рр. до н.е.).В ранньому керамічному неоліті продовжує існувати кукрецька культура. Керамічну стадію кукрецької культури в Північно-Західному Приазов’ї і Дніпровському Надпоріжжі прийнято називати сурською культурою (за епонімними пам’ятками Остров Сурський 1 і 2). Кераміка сурського типу характеризується гостродонністю, S-подібною формою, використанням лінійно-накольчастого орнаменту. Подібну кераміку виготовляли і носії культури Таш-Аїр в Криму. Кукрецьке населення басейну Південного Бугу також розпочало виготовляти кераміку (Печера I, Добрянка ІІ), але до кінця раннього етапу було повністю витіснене носіями буго-дністровської культури. З розселенням кукрецького населення пов’язано також виникнення донецької культури у басейні Сіверського Дінця.

На межі VII - VI тис. до н.е. клімат стає більш засушливим, кордон степу значно пінімається на пів-ніч. В цей час виникають нові археологічні культури на території України, які співіснують з культу-рами, які існували на ранньому етапі. Протягом 1 половини VI тис. до н.е. новими явищами на тери-торії України стали азово-дніпровська і нижньодонська культури в степовому Лівобережжі, тубинсь-ка культура на Сіверському Дінці, києво-черкаська культура в середній течії Дніпра, яніславицька або волинська культура в Правобережному Поліссі. На лівобережному Поліссі виникають неолітичні пам’ятки типу Струміль і Студенок. Поява неоліту Яніславиці, Струмілю і Студенка характеризувала процес неолітизації мезолітичного населення лісової зони. Процес неолітизації України до середини VI тис. до н.е. завершається.В середині VI тис. до н.е. починається пізній етап розвитку керамічної фази неоліту України. В цей час перестали існувати кукрецька, буго-дністровська, донецька культури, платовоставська. Натомість продовжується розвиток культур, які тільки виникли на попередньому етапі. На цьому ж етапі на територію України з території Центральної Європи потрапляють традиції культури лінійно-стрічкової кераміки, які були пов’язані з прогресивними методами ведення землеробського господарства, і з території лісової смуги Російського Подесення – культури ямково-гребінцевої кераміки, які навпаки – продовжували традиції мисливсько-рибальського господарства.Неолітичні культури пізнього керамічного етапу співіснували на території України з енеолітичними трипільською і середньостогівською культурами, носії яких навчилися обробляти мідь.

Яскравим явищем в розвитку неолітичної культури є могильники маріупольського типу, знахідки яких пов’язані з басейнами Дніпра, Сіверського Дінця, а також з територією Північного Приазов’я. Аналіз поховань дає матеріали для реконструкції духовної культури неолітичного населення (наяв-ність довготривалих родових могильників, культ черепу), а також дають багаті матеріали для реконс-трукції одягу і його прикрас. Небіжчиків ховали у випростаному стані, часто в колективних усипальницях. Поховання спочатку були безінвентарними, потім пов’язані з покладенням у поховання кістяних прикрас, керамічних і крем’яних виробів. Дуже часто в процесі поховань використовувалась вохра.Більшість питань, пов’язаних з походженням, розвитком, хронологією українського неоліту, залишаються дискусійними.

Бро́нзова доба або бронзовий вік — історичний період, котрий прийшов на заміну енеоліту (мідна доба) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець IV — початок I тисячоліття до н. е.). Бронзова доба змінилася залізною добою у I тисячолітті до н. е. З кінця IV тисячоліття до Христа метал почав відігравати у житті людини дедалі значимішу роль, принципові зміни наступили з відкриттям бронзи (сплаву оло-ва і міді) і її широким поширенням. Видобуток і обробка металу вимагали великого вміння та спеціалізації. Тому ливарна справа, як і гончарна, а пізніше ткацька стали самостійними галузя-ми.Поліпшилась обробка землі, що сприяло подальшому вдосконаленню виробництва. Люди отри-мали можливість вести господарство однією сім'єю, в розпорядженні якої залишалися всі надлишки виробленого. Так зародилася приватна власність, що призвела до майнової диференціації.З винахо-дом бронзи значно розширився обмін і контакти між окремими районами Землі. Почалися військові зіткнення за оволодіння худобою, ріллею, металом, з'явилися військові керівники, виник культ во-ждя. Особливе ставлення до вождя як до героя зберігалося навіть після його смерті. Саме в епоху ме-талу входять в звичай великі поховальні споруди — кургани. Розміри курганів, кількість і якість встановлених в них речей свідчать про особливе положення померлого в суспільстві, про його май-нову перевагу. Безліч курганів епохи бронзи вивчені на території Донецької області.Одним з основ-них видів творчості стає художня обробка металів. Досить швидко людина оволоділа різними її ви-дами: кування, лиття, карбування, гравіювання по металу. У великій кількості починають виготов-лятися металеві прикраси: браслети, кільця, сережки, підвіски, обручі, бляшки, які нашивалися на одяг, пояси, пряжки, застібки для одягу — фібули. Особливе значення надавалося прикрашанню зброї. У скульптурному завершенні рукояток часто зустрічаються зображення звірів. У похованнях епохи бронзи знаходить металеві посудини, прикрашені гравіюванням, призначені для якихсь особ-ливих випадків. З'являються дрібні вилиті скульптурні зображення. Дуже характерна деталь, що відображає зміни в суспільному устрій: жіночі зображення зникають, головним стає чоловічий об-раз.У орнаментах, дрібній пластиці, прикрасах предметів практичного призначення одне з головних місць продовжує займати тваринний світ: зображення тварин або окремих частин їхніх тіл (кіготь, дзьоб, голова). Складається напрям в декоративно-прикладному мистецтві, що отримав назву «звіри-ний стиль»

Залі́зна доба (I тис. до н. е.) — період ранньої історії людства, який визначається розвитком металургії і використанням залізних виробів (ножі, сокири, посуд, зброя, прикраси тощо).

Колоніза́ція — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їх засе-ленням.

IV - середина III тис. до н.е. - розселення племен трипільської культури на території України;

V - VII ст. - Велике розселення слов'ян.

Історичне джерело — це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і людини й відбиває той чи інший бік людської діяльності.

Археологічна культура — термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу і поширені в певній місцевості.

Палеолі́т (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту існують різні думки (від 3 млн. до 100—150 тис. років тому). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (10 000 — 12 000 років до Р. Х.).

Мезолі́т (грец. μέσος - середній і λίθος - камінь), Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби (12,000-7,000 до РХ), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпалеоліт.

Неоліт, Нова кам'яна доба (від грец. νέος - новий і λίθος - камінь) – новий кам'яний вік (X-поч.III тис. до н.е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам’яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов’язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.

Бро́нзова доба або бронзовий вік — історичний період, котрий прийшов на заміну енеоліту (мідна доба) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець IV — початок I тисячоліття до н. е.). Бронзова доба змінилася залізною добою у I тисячолітті до н. е.

Колоніза́ція — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їх заселенням.

Виникнення та розквіт Київської Русі

882 р. - об'єднання північних та південних руських земель Олегом;

988 р. - запровадження християнства як державної релігії;

1019 - 1054 рр. - князювання Ярослава Мудрого в Києві.

Племінний союз- Союз племен у первісно-общинному суспільстві.

Князь (княгиня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття став даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.

Язичництво (з давньоруської мови «народ», або поганство від лат. paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування, світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу). У сучасній науці слово "поганство" є лайливим по відношенню до не монотеїстичних релігій.

Христия́нство (від грец. Χριστός — «помазанник», «мессія») — один з напрямків єдинобожжя.

Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава

1097 р. - Любецький з'їзд князів- з'їзд князів Київської Русі 1097 р. в м. Любечі з метою домовитися про припинення міжусобиць і об'єднання для боротьби проти половців, які плюндрували руські землі.

1187 р. - перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах;

1199 р. - утворення Галицько-Волинської держави;

1238 - 1264 рр. - правління Данила Романовича;

1240 р. - захоплення Києва монголами.

Роздрі́бненість (англ. feudal fragmentation) — поділ держави на малі та великі володіння, які не мали централізованої влади.

Політичний устрій, соціально-економічний, культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави у іх -хіv ст.

1056 - 1057 рр. - створення Остромирового Євангелія.

1113 р. - укладення «Повісті минулих літ»;

1187 р. - створення «Слова о полку Ігоревім», перша згадка назви «Україна»

Бо́яри — Збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.

Смерд - член громади на Русі у ХІ-ХV століттях. Серед істориків існувало і існує два погляди на значення слова: 1) людина, позбавлена особистої свободи і власності, 2) вільний член громади.

Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Били́ни (стари́ни) — народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру.

Літо́пис — історико-літературний твір у Київській Русі, в якому оповідь велася за роками.

Моза́їка (фр. mosaique, італ. італ. mosaiko, від лат. musivum, букв. присвячене музам; грец. μοΰσα — муза) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів.

Фреска (від італ. affresco - свіжий) - живопис на сирій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до а секко (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.

Мініатюра (живопис) - невеличкий за обсягом твір в рукописах,книгах, на полотні тощо.