4.3.3. Платежі через Інтернет

Завершальним етапом процесу купівлі-продажу є оплата товару. У найпростішому випадку оплата в ЕК, за аналогією з покупками за каталогом, здійснюється за допомогою такого "архаїчного" засобу, як поштовий переказ. Сьогодні в Україні цей спосіб використовується найбільш часто, хоча він неоперативний і незручний. Спосіб, який мож­на визнати адекватним вимогам електронного бізнесу, передбачає виконання всіх! необхідних операцій через персональний комп’ютер.

Існуючі засоби розрахунків в Інтернет можна поділити на кілька категорій.

Першу категорію становлять так звані сурогатні засоби – цифрові купони та жетони. Клієнт купує за готівку або за безготівковим розрахунком у банку певну унікальну послідовність символів, для якої банк гарантує нетривіальність алгоритму генерування, наприклад, "NetCash US$ 0.05 B362646R725776X". Продавець приймає цю послідовність символів як оплату, а згодом передає до банку в обмін на ту ж грошову суму за відрахуванням комісійних. Правовий статус подібних операцій залишається розпливчастим, як і статус емітентів подібних засобів.

В Україні набув поширення такий вид сурогатних платіжних засобів, як "Інтернет-картки" (віртуальні картки). Віртуальна пластикова картка подібна до звичайної – клієнтові відкривається цільовий картковий рахунок, його картці присвоюється номер відповідно до стандартів платіжної системи (наприклад, VISA), проте картка у звичайному розумінні не видається, що означає меншу вартість її відкриття та обслуговування.

Більш поширеним у світі є другий напрямок – використання в ЕК таких традиційних платіжно-розрахункових засобів, як чеки та банківські пластикові картки. Використання різних типів карток, по суті, аналогічне, хоча смарт-картки мають більші можливості – за допомогою мікросхеми, розміщеної у картці, виконуються всі необхідні обчислення.

Платіжні системи на основі пластикових карток також відрізняються за рівнем безпеки операцій та необхідним програмним забезпеченням.

Нарешті, третю категорію платіжних засобів складають "елект­ронні гроші" ("цифрові гроші", "цифрова готівка") – числа або послідовності символів, які є грошами і можуть використовуватись як такі. Створення електронних грошей вимагає вирішення супереч­ливості – з одного боку, гроші є штучними знаками з унікальною нумерацією і реалізуються зі специфічних матеріалів, а з іншого – послідовність символів є інформацією, що її можна скопіювати, так що буде неможливо відрізнити оригінал від копії. Вирішенням проб­леми є поєднання інформації з апаратно-програмним комплексом (спосіб фізичної прив’язки), наприклад, з мікропроцесорною карткою (Mondex), або із суто програмними засобами захисту (Digicash, Netcash, CyberCoin) – спосіб логічної прив’язки.

4.4. Держава як учасник електронної комерції

Можна визначити три взаємозв’язані напрями використання ЕК у роботі державних органів – участь в електронній торгівлі (B2G), електронна взаємодія з громадянами (G2C, C2G) і впровадження нових форм організації своєї діяльності (G2G, створення віртуальних підприємств, див. підрозд. 4.5).

Системи "бізнес–уряд" (Business-Government, B2G) створюються у першу чергу для укладання договорів і оформлення поставок матеріалів та обладнання. При цьому держава користується тими самими перевагами ЕК, що й решта замовників: глобальний вибір, персоналізація та підвищення якості послуг, швидке одержання товарів за потенційно нижчими цінами. Останнє можна вважати вирішальним фактором, оскільки йдеться про економію коштів платників податків на утримання і фінансування діяльності держапарату. Істотним фактором є і те, що електронна комерція може стати інструментом подолання бюрократії та хабарництва – будь-який претендент на одержання конт­ракту може ознайомитись на відповідному cайті з вимогами, які він має задовольнити, і подати свої пропозиції у відповідь.

У системі ЕК держава може виступати не тільки покупцем, а й постачальником. Із цього погляду головним завданням є забезпечення вільного доступу громадян до всієї необхідної державної інформації у рамках системи "уряд–громадяни" (Government-to-Citizens, G2C). Її доповнює система "громадяни–уряд" (Citizens-to-Government, С2G), в якій ініціатива проведення тієї чи іншої операції відходить від громадянина.

Поділ на зазначені системи є абсолютно умовним, оскільки всі операції здійснюються через єдиний Web-портал. Для громадян такий портал дає можливість цілодобово сім днів на тиждень у режимі реального часу:

• замовляти комунальні та інші послуги. Запити автоматично передаються до відповідних департаментів (відділів). І керівники служб, і громадяни можуть відстежувати стан виконання замовлення, а перші – й впливати на процес його розгляду і виконання;

• переглядати рахунки за комунальні та інші послуги, перевіряти та оплачувати їх, оплачені квитанції автоматично нагромаджуються і зберігаються на сервері;

• сплачувати податки, збори, штрафи;

• робити внески;

• купувати квитки;

• переглядати плани роботи та протоколи нарад державних органів, ознайомлюватись з проектами та ініціативами (можливо, представленими у вигляді презентацій) і брати участь в їх обговоренні;

• переглядати персональну інформацію про державних службовців (відомості, що не є приватними, – біографія, особисті або офіційні заяви, контактна інформація тощо);

• ознайомлюватися з новинами життя міста, регіону або держави, з календарем майбутніх подій;

• переглядати закони, законопроекти, нормативні акти, муніципальні постанови;

• ознайомлюватись із результатами проведення виборів, референдумів тощо;

• вивчати звіти про роботу органів державної влади та про реалізацію окремих проектів;

• реєструвати скарги та ставити запитання. Такі можливості є додатковим засобом боротьби з корупцією. Скажімо, уряд Пакистану закликає громадян повідомляти анонімно про випадки хабарництва політиків, чиновників і бізнесменів через Web-сайт Національного бюро звітності (National Accounta­bility Bureau);

• переглядати доступні робочі вакансії;

• ознайомлюватись зі звітами щодо дорожніх і транспортних пригод;

• реєструвати об’єкти, що підлягають обліку, наприклад засоби автотранспорту;

• робити запити на одержання або продовження терміну дії дозволів і ліцензій, виконувати відповідні платежі й одержувати необхідні документи;

• перевіряти списки виданих ліцензій;

• підписуватись до списків розсилки та одержувати електрон­ною поштою рахунки, строк оплати яких настав або пройшов, з гіперпосиланнями до процедур їх оплати; попередження про тимчасову недоступність окремих послуг; анонси нових послуг на сайті; інші повідомлення згідно з вибраними користувачем настроюваннями.

У правоохоронних органах усього світу добре зарекомендувала себе практика прийому повідомлень від громадян через електронну пошту та оголошення розшуку через спеціалізовані Web-сайти, на яких розміщуються записи та фотороботи злочинців, описи невпізнаних трупів, осіб, які пропали безвісти, а також орієнтировки щодо злочинів, фотографії та описи предметів антикваріату, що розшукуються, тощо. Користувач може подивитись архів фотографій, заповнити форму заяви, якщо він упізнав злочинця, повідомити про злочин, який готується, одержати рекомен­дації щодо забезпечення безпеки ("56 способів захистити дитину від злочину", "Be e-wise" – "Будь е-досвідченим" та ін.). Існують і міжнародні проекти такого роду (див., наприклад, сайт Інтерполу http://www.interpol.int/ або сайт з розшуку педофілів http://www.pedowatch.org/).

Адміністрування будь-якого Web-сайту дає змогу державним службовцям аналізувати звернення громадян і дії, що вони їх виконують, відвідуючи сайт.

Фахівці прогнозують, що незабаром цей список продовжить дистанційне навчання з предметів загальноосвітнього курсу, реєстрація шлюбів, голосування. Останнє може змінити саму природу державної влади. Наприклад, можна уявити прийняття важливих законів шляхом загального таємного волевиявлення в режимі реального часу на урядовому сайті або автоматичне подання законопроекту на розгляд законотворців (включення розгляду певної проблеми до порядку денного) після того, як за це проголосувала певна кількість виборців. Поява таких процедур може призвести до переростання концепції електрон­ного уряду (е-уряду) в концепцію електронної демократії (е-демократії).

А поки можна говорити про такі переваги від упровадження систем ЕК у роботу державних органів:

• зменшення витрат на операції і підвищення ефективності їх проведення та обліку;

• більша відкритість і прозорість органів державної влади;

• своєчасний та зручний доступ громадян до послуг державних установ і необхідної інформації;

• розширення і підвищення ефективності внутрішніх та зовнішніх комунікацій;

• прискорення та поліпшення реагування на запити громадян;

• виключення необхідності для громадян проходити кілька адміністративних рівнів під час розв’язання своїх питань;

• зменшення штатів і спрямування їх до більш творчих задач;

• перехід до модернізованого безпаперового документообігу;

• своєчасне одержання платежів від населення.

Такі можливості особливо корисні для осіб, яким важко з тих чи інших причин звернутись до державних установ у приймальний час (зокрема, таких, що працюють) і громадян, які тимчасово виїхали з місця постійного проживання.

Найбільш суттєвою хибою подібних проектів (і реалізованих, і тих, що тільки розробляються) є те, що їх втілення у життя збіль­шить уже існуючий інформаційний розрив у суспільстві – вони торкаються лише тих громадян, які мають доступ до комп’ютера, підімкненого до Інтернет.