4.3.2. Класифікація систем електронної комерції

Для класифікації систем електронної комерції можуть застосовуватись різні підходи. Так, залежно від об’єкта купівлі-продажу розрізняють торгівлю інформацією і торгівлю товарами. Загалом, до окремої категорії, крім інформації, можна віднести й інші товари, що можуть бути представлені в електронній формі – програмне забезпечення, відеопродукція, аудіозаписи, комп’ютерні ігри тощо.

Більш значущими для класифікації є типи суб’єктів, які взаємодіють електронним способом. У процесі визначення учасників системи ЕК у попередньому пункті було прийняте припущення, що клієнтом є фізична особа, яка купує товари в електронному магазині. Отже, розглядався роздрібний сектор ЕК. На відміну від нього, у секторі "бізнес–бізнес" відбувається електронна взаємодія бізнес-організацій, наприклад, взаємодія постачальників матеріалів, виробника товару, дистриб’юторів і ділерів.

Участь у системах електронної комерції фінансових установ дає змогу виділити фінансовий сектор ЕК. Сьогодні банки вибирають один з трьох способів присутності в Мережі:

• присутність в інформаційних і маркетингових цілях – свої Web-сторінки має більшість сучасних банків;

• Інтернет-банкінг – використання Інтернет для надання звичайних послуг – віддалене управління рахунком (перевірка стану рахунка, платіжні операції, купівля-продаж валюти тощо), надання клієнтові інформаційної підтримки і супутніх послуг. Традиційно ці послуги надаються за телефоном, за допомогою повно­функціональних банкоматів, віддаленого модемного доступу і т. ін. Крім перерахованих вище послуг юридичним особам (у рамках системи "Клієнт–Банк") і фізичним особам (звідси термін – "home banking", домашній банкінг), до цієї категорії можна віднести віртуальних інкасаторів – системи розрахунків між банками;

• перенесення в мережне середовище таких інструментів, як чеки і платіжні картки, а також експерименти зі специфічними мереж­ними розрахунковими і платіжними засобами (див. п. 4.3.3).

Крім банків і торговельних закладів, свої послуги в Інтернет пропонують й інвестиційні посередники. Інтернет-брокерідж охоплює послуги з купівлі-продажу цінних паперів і валюти в реальному часі через Мережу. В Україні подібні послуги поки що не надаються.

Більш узагальнено в ЕК виділяють категорії, основними (найпоширенішими) серед яких є такі:

• "бізнес–бізнес" (Business-to-Business, B2B),

• "бізнес–споживач" (Business-to-Customer, B2C).

Ця класифікація відбиває не тільки і не стільки тип учасників ЕК, як спосіб їх взаємодії. У системах В2В взаємодія бізнес-процесів цілком автоматизована. Іншими словами, обмін даними між системами не вимагає виконання ручних операцій – з ІС одного учасника дані без перешкод надходять через мережу до ІС іншого учасника. Така "безшовна" інтеграція стає можливою зав­дяки дотриманню єдиного стандарту повідомлень, що переда­ються (наприклад, стандарту UN/EDIFACT). Іншою особливістю систем В2В є рівноцінність усіх учасників, яких у системі може бути довільна кількість.

На відміну від В2В у системах "бізнес–споживач" передбачається тільки два учасники, при цьому обидва вони можуть бути бізнес-організаціями. Відмінність між системами полягає в тому, що хоча б в одній з організацій ІС не пов’язана напряму із зовніш­німи системами (з Інтернет). Менеджер одержує (наприклад, електронною поштою) або сам вибирає (наприклад, у вікні броузера) потрібну йому інформацію від зовнішньої організації і вводить дані до власної бази. При цьому він виступає в ролі споживача. Якщо такий користувач є приватною особою, це буде випадок роздрібної торгівлі. До категорії В2С відносять і системи ЕК, в яких обидві організації взаємодіють через ручні операції.