63

Лекція №15 Тема: Психологічні особливості великих соціальних груп та психологія натовпу. План:

1. Визначення поняття великої групи.

2. Структура психології великих організованих груп.

3. Соціальні класи та слої.

4. Загальна характеристика натовпу.

Рекомендована література:

1. Андреева Г.М. Социальная психология. М., 2002.

2. Андриенко Е.В. Социальная психология. М., 2000.

3. Еникеев М.И. Социальная психология. М., 2001.

4. Крысько Е.Г. Социальная психология. М., 2005.

5. Москаленко В.В. Соціальна психологія. К., 2005.

6. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. К., 2003.

7. Свенцицкий А.Л. Социальная психология. М., 2005.

Визначення поняття великої групи. У сучасному суспільстві функціонують різні великі соціальні групи. Дитина з народження належить до певної етнічної спіль­ноти, потім включається до соціальних і професійних груп. Роль великої групи у процесі розвитку людини є вагомою: сім'я, родичі не можуть повністю визначати його перебіг. Зміна соціальних на­станов, стійкість щодо групового тиску, стратегія поведінки сторін у конфлікті - це далеко не повний перелік елементів соціальної психології, які виникають на ґрунті узагальненого історичного до­свіду великих груп і значною мірою впливають на процес форму­вання особистості.

На відміну від малих, великі групи недостатньо представлені у соціальній психології: процес їх дослідження набагато складніший і потребує особливого розгляду. Більш дослідженими є стихійні ве­ликі неорганізовані групи порівняно з організованими, довгоіснуючими (класи, нації тощо).

Г. Андрєєва поділяє великі групи на випадкові, стихійно сфор­мовані і стійкі, довготривалі за своїм існуванням. Першими є ви­падкові спільності, які стихійно виникають і короткочасно існу­ють - натовп, публіка, аудиторія, мітинг тощо. Другі - це довго­тривалі, стійкі в своєму існуванні групи, які склалися в процесі історичного розвитку і посідають певне місце в системі суспільних відносин. Прикладом таких груп є класи, суспільні прошарки, ет­нічні групи (їхнім різновидом є нації), професійні групи, статево-вікові групи (наприклад, чоловіки, молодь, літні люди). Г. Андрєєва виокремлює ряд загальних ознак великих груп, що відрізняють їх від малих:

1. Наявність специфічних регуляторів поведінки:

а) традиції, звичаї, моральні норми;

б) спосіб життя її членів (інтереси, цінності, потреби, типи кон­тактів);

в) наявність власної мови (для етнічних спільнот - це їхня мова, для професійних і статевовікових - жаргон або сленг).

г) соціальна детермінація внутрішньогрупових процесів (значен­ня цінностей і стереотипів).

Л. Орбан-Лембрик виділяє такі ознаки, за якими можна класи­фікувати великі групи.

1. За характером зв'язку (наявність залежності/незалежності від волі і свідомості членів групи). Так, належність людини до певного соціального класу, етнічної групи не залежить від волі людини, а визначена об'єктивно. На відміну від таких спільнот, великі групи можуть формуватися як свідоме прагнення індивідів до об'єднання на основі загальних цілей і цінностей. Так, з господарською ме­тою люди створюють підприємства, комплекси, корпорації тощо; з науково-дослідницькою - науково-дослідні інститути, лаборатор­ні комплекси тощо; з освітньою - школи, університети; з політич­ною - партії, громадські об'єднання тощо. Основу цих об'єднань становлять психологічні явища.

2. За тривалістю існування (більш тривалі - класи, нації; менш тривалі - мітинги, аудиторії, натовп).

3. За характером організованості (випадкові, стихійні - натовп, публіка; свідомо організовані - партії, асоціації).

4. За характером існування (умовні - статево-вікові, професійні; реальні - мітинги, збори).

5. За контактністю взаємодії (з тісними контактами членів і без них).

6. За відкритістю / закритістю (закриті - колонія, військовий вуз; відкриті - колектив заводу тощо).

Структура психології великих організованих груп. Структура психології великих соціальних груп є досить склад­ною і в широкому розумінні включає психічні процеси, психічні стани і психічні властивості; виокремлюють в них динамічні еле­менти (настрій) і стійкі утворення (традиції, навички, інтереси). М. Савчин звертає увагу на такий соціально-психологічний фе­номен великих груп, як віра. Віра як визначення чого-небудь істин­ним з такою рішучістю, яка перевищує силу зовнішніх, фактичних і формальних доводів, має переважно емоційно-інтуїтивний характер. Вона є обов'язковим елементом суспільної свідомості. Істини віри включаються в структуру "Я" кожного з членів великої групи і пев­ною мірою визначають його вчинки, судження, норми поведінки.

Структура психології великих соціальних груп містить низку елементів, до яких у широкому розумінні належать різні психічні властивості, процеси, стани. Важливо розглянути психологію великих груп з точки зору когнітивної, мотиваційної, афективної і регулятивно-вольової сфери.

До когнітивної сфери вчені відносять колективні уявлення, со­ціальне мислення, громадську думку, суспільну свідомість, мента­літет. В цій сфері великої групи закріплюються способи та меха­нізми, за допомогою яких виникають, зберігаються, змінюються її уявлення, стереотипи, цінності. Найвищий рівень когнітивних структур великих спільнот становить суспільну свідомість, яка у формі ідей, теорій є основою ідеології суспільства. Що цікавить людей, про що вони міркують - все це є відображенням статусу груп, соціальних процесів у системі суспільних відносин, рівня розвитку духовного життя суспільства. Зміст когнітивних процесів у великих спільнотах змінюється залежно від соціальних умов. Іс­торичним є не тільки поняттєвий, категоріальний склад мислення великої групи, а і його стиль.

Мотиваційна сфера великих груп включає групові цінності, по­треби, інтереси, цілі, настанови та ідеали. Вони є тими мотива­ми діяльності і поведінки, які визначають спрямованість мотивації груп. Найвищою формою спонукання до соціальної діяльності ве­ликих груп є ідеали, переконання.

Афективну сферу психології великих груп складають почуття, емоції та настрої.

Соціальні почуття - емоційне ставлення до фактів, ситуацій, явищ соціальної дійсності. Вони виникають у великих спільнотах і відіграють важливу роль у спілкуванні, взаємодії та взаємовпливах людей. Прикладом негативного соціального почуття може бути опи­сана у літературі "класова ненависть". В її основі лежить колектив­на думка про те, що будь-яка диференціація пов'язана з нерівністю, а отже - викликає неприязнь однієї великої групи проти іншої.

Суспільні настрої - оцінка спільнотами об'єктивних процесів і психічних феноменів, домінуючих в певні періоди суспільного розвитку. На думку Б. Паригіна, порівняно з індивідуальними, ко­лективні настрої є продуктом усієї системи соціальних відносин (економічних, політичних, ідеологічних). Вони мають більше со­ціальну, аніж індивідуальну зумовленість. Так, фактор фізичного самопочуття у суспільних настроях відступає на задній план перед соціальним фактором (умовами матеріального життя людей, їхні­ми відносинами на виробництві, у побуті тощо).

Регулятивно-вольова сфера у психології великих груп включає колективну діяльність та групову поведінку. Для діяльності цих груп специфічними є мета діяльності, її структура, суб'єкти діяль­ності, її форми. І тому суттєво розрізняються професійна діяль­ність, суспільна діяльність, соціальні рухи.

Соціальні класи та слої.

Суспільний поділ праці, розшарування й диференціація людей на різноманітні соціальні спільноти сприяли виникненню соціальних класів. Класи, як великі соціальні групи, становлять особливий інтерес для соціальної психології. Соціальні класи — великі соціальні спільноти людей, які різняться місцем в історично зумовленій сис­темі суспільного виробництва, ставленням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці, а отже способами одержання й розмірами тієї частки суспільного багатства, яке мають і яким розпоряджаються. Стійкі форми соціальних класів дають змогу вичленити істо­ричні типи суспільства, поділити їх на групи, дослідити специфіку соціальних відносин та їхні закономірності. До соціально-психологічних ознак класів належать:

• соціальний статус, який означає місце в соціальній ієрархії;

• певний спосіб життя, його якість і стиль;

• шкала цінностей, соціальні почуття, система класових потреб та інтересів, класовий ідеал;

• традиції, установки, картини світу, стереотипи, звички, особ­ливості спілкування;

• соціальна етика, жаргон.

Сутність соціально-психологічного підходу полягає в тому, щоб виявити зв'язок між психологічними характеристиками соціального класу як групи та взірцями поведінки людей, що до нього належать.

Одним із найважливіших елементів у дослідженні класової пси­хології є класові потреби. Класовий стан визначає обсяг і склад матеріальних і духовних благ, він же задає й конкретну структуру потреб, відносне психологічне значення й вагомість кожної з них. Ідеться про те, що певний тип соціально-економічного й політич­ного розвитку суспільства економічно, політично й соціально фор­мулюється панівними класами. А це, своєю чергою, визначає не лише тип суспільних відносин, але й їхню динаміку, впливає на розвиток заданої структури потреб.

Інтереси посідають чільне місце в емоціональній сфері класової психології. Зміст класових інтересів встановлюється всією системою відносин, до якої належить цей клас у конкретному типі суспіль­ства. Соціальний інтерес — це властивість певної соціальної спіль­ноти, яка є рушійною силою поведінки та діяльності будь-якого соціального об'єкта. Тут правомірно постає питання про співвідно­шення класових та особистих інтересів. З одного боку, класові інтереси не є простою сумою особистих інтересів. Водночас приват­ні, окремі й загальні інтереси — це різноманітні грані дійсності, які існують реально. Спільні інтереси акумулюються в реальних зв'яз­ках, у взаємозалежності між людьми, що виникають у взаємодії, діяльності та спілкуванні. Інтереси класів виражають передусім партії, причини об'єднання людей у які пов'язані з психологією потягу до влади.

Кожний соціальний клас відтворює систему поведінки, комп­лекс цінностей, інтересів і норм, стиль життя. В той же час кожний соціальний клас культивує свої цінності, моделі поведінки та ідеали. Ідеал (в соціально-психологічному аспекті) — вища форма спону­кування соціальної діяльності, образне відтворення певного реального чи нереального бажаного явища. В ідеалі виражаються класові цілі, ставлення до майбутнього. Психологія класу іноді охоплює соціальні почуття, певні кон­кретні характеристики емоційних станів, властивих групі. В деяких класифікаціях компонентів класової психології вводяться щ е й інші елементи: зокрема, набір соціальних ролей, соціальна орієнтація особистості. Загалом основа соціально-психологічних характерис­тик класів базується на їхніх соціальних потребах, інтересах, якості, способі, стилі життя. Головний недолік класового підходу полягає в тому, що він не відтворює реальної стратифікації, оскільки визначає соціальну диференціацію, враховуючи тільки два показники — сус­пільний розподіл праці і приватну власність на засоби виробництва. Розвиток суспільства показує, що поряд з класами дедалі біль­шого значення набувають інші соціальні утворення, які формують соціальну структуру. Свідченням цього є поширення концепції со­ціальної стратифікації. Сучасні соціологічні знання про страти ґрунтуються на тому, що поза стратифікацією (її визначають як структурування нерівностей між різними соціальними спільнотами, верствами, прошарками та групами людей) глибоко зрозуміти при­роду спільнот неможливо. Соціальна страта (від лат. stratum — шар, пласт) — це конституйована в соціальній структурі суспільства спільність, що об'єднує людей на певних загальних засадах чи на основі спільної діяльності. Часто вико­ристовується така вертикальна стратифікація: вищий клас професіо­налів; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас; дрібна буржуазія; техніки й робітники, які здійснюють керівні функції; кваліфіковані робітники; некваліфіковані робітники. Універсальними критеріями соціальної стратифікації є: якість (наділення індивіда певною харак­теристикою, приміром компетентністю, професіоналізмом); вико­нання (оцінка діяльності індивіда порівняно з діяльністю інших людей); володіння матеріальними цінностями, талантом, культур­ними ресурсами. Соціальна стратифікація тісно пов'язана із соціальною мобіль­ністю. Це по суті два боки однієї медалі. Дане поняття трактують як переміщення людей з одних суспільних верств, прошарків в інші соціальні спільноти, а також їх просування на позиції з вищим престижем, прибутком і владою (соціальне сходження) або ж просу­вання по більш низьких ієрархічних позиціях (соціальний спад, деградація). Для соціальної психології важливо підкреслити таку особливість соціальної мобільності, як здатність або готовність населення до соціальних переміщень, які в суспільстві мають масо­вий характер. Як свідчать дані соціологів, за період трудової діяль­ності кожна третя людина в Україні змінює своє соціальне стано­вище. Відповідно змінюються характер, спрямованість і інтенсивність наявних соціальних відносин і контактів, виникають нові компо­ненти у стосунках між верствами та групами, набувають нових ознак поведінка індивідів, специфіка розв'язання міжгрупових конфліктів, що, своєю чергою, позначається на соціально-психологічному само­почутті як окремих людей, так і великих спільнот. З погляду соціальної психології актуальними за таких обставин є:

• специфіка протікання процесів адаптації індивіда чи групи людей до нових умов (пристосування психіки людини до зовнішнього середовища, що якісно змінюється чи зміни­лося);

• психологічні особливості зміни соціальних позицій та досяг­нення кар'єри;

• специфіка набуття нових особистісних якостей;

• знання і врахування чинників психологічної сумісності на етапі вияву індивідуальних особливостей та інтеграції в нову спільноту;

• особливості становлення і розвитку психологічної готовності до виконання нового типу діяльності.

Загалом реаліями сучасного життя є як соціальні класи, так і спільноти, які різняться за критеріями соціальної стратифікації. Вони взаємодіють між собою й відповідно переплітаються інтереси, що сприяє виникненню похідних соціальних утворень, різного роду соціальних сил.

Загальна характеристика натовпу. Під натовпом розуміють відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження та об’єднані безпосередньою просторовою близькістю й загальним об’єктом уваги. Натовп здійснює сильний психологічний тиск на індивідів. Він характеризується відсутністю загальної для всіх усвідомлюваної мети.

Першими дослідниками цього феномену були Г. Лебон, 3. Фройд, Г. Тард. Вони вважали натовп ірраціональною, неконтрольованою і руйнівною силою, якою рухають неусвідомлені імпульси, навію­вання, зараження та наслідування. Особливістю натовпу, на думку цих дослідників, є те, що незважа­ючи на різнорідні та випадкові складові елементи, він завжди діє як психічна цілісність.

Досліджуючи поведінку натовпу часів Великої французької ре­волюції та Паризької комуни, вчені зробили цікаві спостереження щодо природи цього феномена:

• натовп - не скупчення людей на одному просторі, а їхня спе­цифічна сукупність, яка має психічну подібність;

• натовп, на противагу окремому індивіду, діє несвідомо, оскіль­ки несвідоме - колективне, а свідоме - індивідуальне;

• натовпу необхідна підтримка вождя, моделлю поведінки яко­го повинно стати гіпнотичне навіювання, а не аргументи розуму чи сили;

• комунікація у натовпі має ірраціональну основу (навіюван­ня, вірування замість свідомого переконання). Її ефективність за­лежить від використання образної енергійної мови, алегорій, про­стих формулювань;

• натовп - консервативний феномен. Результатом його дома­гань є відновлення того, що він спочатку намагався зруйнувати: для тих, хто перебуває у гіпнотичному стані, минуле більш значу­ще, ніж теперішнє;

• для ефективнішого управління натовпом вожді повинні спи­ратися на вищу ідею, яку необхідно вселити у свідомість людей.

Така ідея потім повинна перетворитися на колективний образ, який потребуватиме втілення у колективних діях. Г. Лебон виокремив такі головні характеристики натовпу:

• зрівняння всіх у натовпі, тобто зведення людей до одного рів­ня психічних виявів та поведінки. Наслідком цього є однорідність натовпу: люди керуються лише несвідомими уявленнями, однако­вими для всіх, а уявлення на рівні свідомості, які визначають інди­відуальні розбіжності між людьми, пригнічуються;

• інтелект натовпу значно нижчий, ніж інтелект індивідів, що входять до нього;

• у натовпі людина здатна здійснити акти насильства, жорсто­кості, вандалізму, до яких би за інших умов ніколи не вдалася;

• висока емоційність, дратівливість та імпульсивність натовпу, що зумовлені дією таких механізмів, як анонімність натовпу, зараження та навіювання. Анонімність натовпу породжує анонімність індивіда, що сприяє виникненню почуття особистісної безвідповідальності. Зараження зумовлює виникнення єдиного психічного стану серед усіх його членів. Навіювання виявляється у некритичності до стиму­лів і закликів до дій, які суперечать свідомості, характеру, звичкам.

3. Фройд використовував поняття "маса" як синонім поняття "натовп". Він вважав, що потрапляючи до натовпу, у людей швидко виникає прихильність один до одного. Механізм емоційної симпа­тії вчений назвав терміном "ідентифікація". Крім цього, у натовпі людина відмовляється від власного "Ідеалу Я" на користь масово­му, який уособлюється в особистості вождя. На відміну від Г. Ле- бона, який стверджував, що індивід не наділений сукупністю рис натовпу, а набуває цих ознак, потрапляючи до нього, 3. Фройд вва­жав, що риси натовпу споконвічно властиві кожній людині, просто вони витіснені в несвідоме: коли людина опиняється в натовпі, її свідомість слабшає, а придушені інстинкти беруть гору.

3. Фройд також піддав сумніву точку зору Г. Лебона про те, що у натовпі індивідуальна свідомість розпадається і замінюється ко­лективним несвідомим. На його думку, людина просто регресує в культурному відношенні, повертаючись на примітивнішу стадію психічного життя: під впливом дії процесу ідентифікації функції свідомості передаються лідеру, а індивіду залишаються лише ін­стинкти. Стосовно ролі вождя 3. Фройд згодний із Г. Лебоном: лі­дер має величезний вплив на психіку людини із натовпу.

Г. Тард виділив особливий вид натовпу - публіку. Між цими по­няттями, на його думку, існують певні відмінності. Натовп більш нетерплячий до суджень і думок, які суперечать його думці, він менш однорідний, ніж публіка; публіка не підкоряється вождю, а надихається публіцистом, журналістом, письменником, вона - ві­домий тип комерційної клієнтури.

Дослідник описав етапи формування натовпу. Перший етап - люди, що йдуть по вулиці, кожен у своїх справах. Вони приєдну­ються до певного скупчення (з цікавості). Другий етап - коли ви­никає спільна мета, яка схвилює і об'єднає усіх цих випадкових людей разом - власне, натовп. Третій етап, коли люди захопляться ідеєю - перетворення натовпу на публіку. Він виділяв два типи пу­бліки: публіка переконана, фанатична або публіка пристрасна, ба­жаюча (залежно від домінування мети чи бажання).

Виділяються різні види натовпів. За ступенем активності во­ни можуть бути активними і пасивними. До першого типу можна віднести агресивний натовп, основною ознакою якого є схиль­ність до насилля, жорстокості, руйнівних дій. Активним можна вважати натовп, який під впливом небезпеки піддається паніці і стає небезпечним. Як правило, активний натовп виникає під час різних стихійних лих, катастроф. Іноді велике скупчення пере­творюється у такий активний натовп внаслідок поганої органі­зації заходу: наприклад, такі події мали місце під час коронації російського царя Миколи ІІ, під час похорону Сталіна.

До активного натовпу відносяться скупчення людей, схиль­них до пограбувань, крадіжки матеріальних цінностей у випад­ках, коли вони раптово стали доступними, наприклад, у резуль­таті стихійного лиха. Досвід свідчить, що до таких мародерів потрапляють не тільки кримінальні елементи, а й часто - по­рядні громадяни, які діють за принципом "все одно пропало б", "вкрав би хтось інший" тощо.

Пасивний натовп створюється сам собою, немає жодних при­чин, які б викликали скупчення. Так, А. Чехов в оповіданні "Бро­жение умов" описав випадок, коли натовп виник без якоїсь ви­димої причини, просто тому, що два чоловіки стояли на вулиці і зосереджено дивилися в одному напрямку. Сучасні американ­ські психологи відтворили сюжет і виявилося, що групи кіль­кістю І, 2, 3, 5 людей дуже швидко збільшувалися порівняно з кількістю людей у провокуючій групі. Відсутність стимулів до певної дії пояснює, що натовп так само швидко розсіюється, як і збирається.

До соціально-психологічних особливостей натовпу відно­сяться анонімність, однорідність, навіюваність. Анонімність - знеособленість, внаслідок чого кожен член натовпу вважає, що він особисто не відповідає за дії, скоєні натовпом. Однорід­ність - єдиний психічний стан, притаманний усім індивідам- членам натовпу, загальна спрямованість думок, емоцій і по­чуттів у зв'язку з конкретною дією збуджувального мотиву. Навіюваність - відсутність критичного сприймання будь-яких стимулів та закликів до дій, що призводить до того, що індивіди у натовпі здатні до дій, що суперечать їхній свідомості, харак­теру, звичкам.

Особливу роль відіграють у натовпі чутки, які швидко розповсю­джуються і призводять до стихійних немотивованих дій. Велику роль відіграє у натовпі психічне зараження, яке по­лягає у швидкому перенесенні психічного стану одних людей на інших.