46. Норман дейвіс міжвоєнний період

Попри перемогу західних демократій, найдинамічнішим політичним наслідком Великої війни став антизахідний, антиліберальний, антидемократичний монстр тоталітаризму. Цей термін викували італійські фашисти, аби схарактеризувати свої сподівання, проте з 1928 р. його почали вживати для опису тих спільних рис, що об’єднували і фашизм, і комунізм. Після придушення Радянської Угорщини Радянська Росія (1917-1922) та її наступник — СРСР (з 1923 р.) — довго залишалася єдиною комуністичною державою, і її вплив виявився незмірно могутнім. Головні фашистські режими постали в Італії (1922 р.), Німеччині (1933 р.) та Іспанії (1936 р.) 15.

Уявлення про тоталітаризм відкинули і комуністи, і фашисти, тобто самі тоталітаристи. Йому судилося стати політичним футбольним м’ячем за часів "холодної війни", і не всі західні вчені та політологи вважали його за слушне 16. Тоталітаризм не привабив тих дослідників, хто вимагав охайних, бездоганних моделей, і тих, хто ототожнював політичні феномени з соціальними силами. Тоталітаризм — це прокляття, огидний "релятивізм" для всіх, хто вважає, буцімто тільки фашизм чи комунізм становить джерело зла. З іншого боку, цей термін ревно обстоюють ті європейці, які на власній шкурі довідались, що означає як комунізм, так і фашизм. Комунізм та фашизм ніколи не були тотожні; кожен з цих режимів зазнавав еволюції і кожен породив розмаїтих нащадків. Але вони мають між собою набагато більше спільного, ніж ладні припустити їхні прихильники. Спільні риси фашизму і комунізму утворюють довгий список. Одне з визначальних досліджень у цій царині постулює так званий "синдром із шести пунктів" 17. Але шести пунктів не досить:

Націонал-соціалістична ідеологія. І комунізм, і фашизм — радикальні рухи, що сформували ідеології, які проповідували суміш націоналістичних та соціалістичних елементів. Протягом 1920-х років більшовики мало-помалу ослабили свої інтернаціоналістичні принципи і натомість засвоїли характерні постулати крайнього російського націоналізму. За Сталіна той ідеологічний покруч був класифікований як націонал-більшовизм. Тієї самої доби й німецькі нацисти модифіковували соціалістичні елементи своєї ідеології. В обох випадках соціал-націоналістична і націонал-соціалістична суміші стабілізувались одночасно — 1934 р.

На усвідомленому рівні і комуністів, і фашистів привчали наголошувати на різниці між ними. З іншого боку, коли їх просили узагальнити свої переконання, вони давали разюче схожі відповіді. Один казав: "Для нас, радянських патріотів, батьківщина і комунізм злилися в одне нерозривне ціле". А другий висловився так: "Наш рух опанував боягузливий марксизм і виділив з нього [справжнє] значення соціалізму. Він, крім того, відібрав націоналізм у боягузливих буржуазних партій. Кинувши те й те в казан нашого способу життя, синтез дав чистий, мов кристал, результат — німецький націонал-соціалізм" 18. Адже недарма люди, що зазнали на собі впливу таких орацій, схильні говорити про комуністів як "червоних фашистів", а про фашистів як про "коричневих комуністів". Націонал-соціалістична ідеологія.

Псевдонауковість. Утопічна мета. Дуалістична партія-держава

Фюрерство, або ж вождизм. Гангстеризм. Бюрократизм. ПропаґандаЕстетика сили..Діалектичний ворог. імперіалізм та колоніалізм. Психологія ненависті. Попередня цензураГеноцид та примус. КолективізмМілітаризмУніверсалізм. Зневага до ліберальної демократії. Моральний нігілізм.

Сутність тоталітаризму, власне, й визначають названі вище спільні риси, властиві основним тоталітарним режимам, і слушність цього твердження аж ніяк не залежить від розмаїтих інтелектуальних та політичних ігор, задля яких вдаються до тоталітаризму.

Але комунізм і фашизм вочевидь різняться джерелами своєї самоідентичності. Комуністи цупко тримаються за ідею класової боротьби, нацисти — за збереження расової чистоти. Крім того, є важлива різниця і в соціально-економічній сфері. Фашисти дбали про недоторканність приватної власності й намагались прихилити великих промисловців до своєї справи, натомість комуністи скасували більшість різновидів приватної власності. Вони націоналізували промисловість, колективізували сільське господарство, запровадили централізоване командне планування. Саме ці заходи дають підстави вважати комунізм за найвищу форму тоталітаризму.

Звичайно, можна стверджувати, що "тотальний контроль за людьми", якого часом вимагав тоталітаризм, — просто виплід чиєїсь уяви. Тоталітарні утопії і тоталітарна дійсність — різні речі. Ґандіозні тоталітарні схеми часто дуже неефективні. Тоталітаризм — це не так досягнення режимів, як їхні амбіції. Ба більше, хвороба тоталітаризму сама породжує свої антитіла. Великі утиски часто надихають на героїчний опір. Проповідь облудної філософії іноді виховує людей високих моральних принципів. Найрішучіші антикомуністи були колишніми комуністами. Найшляхетніші антифашисти були щирими німецькими, італійськими та іспанськими патріотами.

З погляду історії одне з найцікавіших питань полягає в тому, якою саме мірою комунізм і фашизм живили один одного. До 1914 р. головні складники обох рухів — соціалізм, марксизм, націоналізм, расизм та автократія — траплялись у різних комбінаціях по всій Європі. Проте комунізм викристалізувався перший. Він утвердився 1917 р., набагато випередивши перші очевидні вияви фашизму. Отже, комуністів треба вважати за лідерів, а фашистів — за здібних учнів. А питання ось яке: чи можна випередження в часі ототожнити з причинно-наслідковим зв’язком? Чи був фашизм просто хрестовим походом за порятунок світу від більшовизму, як гадали більшість його прихильників? Чого саме набралися фашисти від комуйістів? Адже важко заперечити, що Бела Кун дав режимові Хорті його raison d’être, сенс існування. Загальноіталійський страйк у жовтні 1922 р. під керівництвом комуністів дав Муссоліні змогу виправдатися за свій "похід на Рим". Саме сила комуністів на вулицях та у виборчих кабінках спонукала переляканих німецьких консерваторів передати владу Гітлерові.