45. Визвольна війна українського народу середини XVII століття на Волині

Волинь у перші роки Визвольної війни

З початком повстання 1648 року Волинь поступово стала відігравати досить важливу роль у боротьбі против магнатів і польської шляхти. Вже після перших переможних боїв Б.Хмельницького під Жовтими Водами та Корсунем (травень 1648р.) виникають повстанські загони, які діють в різних місцях Волині. Хоча їх діяльність спочатку не була безпосередньо зв’язана з козацьким військом, певну роль у формуванні повстанського руху зіграли звернення гетьмана і агітація, яку проводили козацькі розвідники. Останні нерідко прикидалися жебраками: «Мають запущене волосся, ходять з листами, прохаючи»1. Серед них були й вихідці з Волині.

Значне посилення визвольної боротьби народних мас на Волині викликав похід сюди полків під керівництвом М.Кривоноса.

Здобута козаками перемога викликала масове повстання на Волині й започаткувала в південному її регіоні встановлення інституцій Української держави. Насамперед, звертає увагу широко розповсюджене покозачення у серпні-вересні селян і міщан, створення ними козацьких полків. Так, почалося формування великого загону міщан Гощі та селян Воскодавів, Красносілки, Мнішина, Чудниці та інших сіл під проводом гощанського війта Івана Куковського (Листопада).

періоду Визволької війни під час проведення окремих бойових операцій регулярні козацькі частини діяли спільно з селянськими загонами. Прикладом таких спільних дій була облога Острозького, Луцького, Дубенського, Кременецького замків. Для взяття останнього М.Кривоніс у серпні 1648 року виділив окремий загін у складі 7000 козаків під керівництвом полковника Дзевалова, сотників Васильєва і Костенко. Штурм фортеці тривав близько 2 місяців, проте захопити її козакам не вдавалося. Невідомо, скільки б тривала ще облога цієї фортеці, коли б на допомогу не прийшов загін повсталих селян, очолюваних Колодкою. Внаслідок навальною штурму козаків і повстанців Кременецький замок був взятий і його гарнізон знищений. До рук переможців потрапила багата здобич – всі гармати, боєприпаси, військове спорядження тощо3.

Волинські повстанці розправлялися з польською шляхтою, представниками Речі Посполитої, вели бої з польсько-шляхетськими хоругвами. Аналіз соціального складу великих загонів та їх ватажків засвідчує помітну роль у боротьбі представників міської і сільської верхівки. Серед керівників зустрічаємо гощанського війта І.Куковського, бурмістра Луцька Ф.Липку, війта С.Гуляницького, крилівського війта та ін. В той же час частина заможних селян і міщан, котрі не взяли участі у боротьбі, стала об’єктом насильницьких дій з боку повстанців. Спалахнуло повстання і на території Володимирського повіту.

Загалом активні дії повстанців Волині влігку 1648 року допомогли Б.Хмельницькому реалізувати концепцію виснажливої війни, яка стає головним способом боротьби проти Речі Посполитої. Особливо це стосується таких основних напрямів, як залучення місцевого населення до протидій ворогові, поповнення українського війська, постачання його продуктами харчування, фуражем.

11-14 вересня 1648 року відбулася битва під Пилявцями, яка закінчилася блискучою перемогою повстанців, що відкрило шлях на Львів, а потім і на Варшаву. Однак, дійшовши до Замостя, гетьман відмовився від походу вглиб Польщі, погодився па перемир’я. Серед причин такого рішення були: незавершеність формування української армії, відхід союзників – кримських татар, епідемія чуми, відсутність облогової артилерії, загроза наступу з боку Литовського князівства тощо. Повертаючись на Наддніпрянщину, козацькі полки пройшли через Дубно й Остріг. Саме в останьому Б.Хмельницького наздогнав полький посол Гіжовський з листом від короля Яна Казиміра, який пропонував припинити військові дії. 2 грудня гетьман в Острозі видає універсал з повідомленням про перемир’я. В той же час в цому документі він наголошує на давні вольності козацтва, попереджує «вельмишановних панів», щоб вони виконували волю короля та «не мали ніякої злоби ні до своїх підданих, ні до руської релігії». Б.Хмельницький погрожує, що недотримання цих умов порушить «спокій і мир» і призведе до «ще більшого знищення Речі Посполитої»11. На кінець 1648р. лінія розмежування між територією Української козацької держави і Польщею проходила приблизно між ріками Горинь і Случ на Волині і по Кам’янець-Подільський на Поділлі.

Після залишення українською армією західного регіону України співвідношення сил змінилося на користь панівного класу Речі Посполитої. За допомогою війська магнати і шляхта «вогнем і мечем» почали відновлювати своє панування. Вже на початку грудня було заарештовано горохівських міщан, згодом в Дубно перед судом стали селяни Кубрачівки. Масові репресії чинили зі своїми загонами магнати Д.Заславський і С.Корецький. Адам Кисіль з тривогою повідомляв про загрозу нового повстання на Волині і Поділлі, бо селяни і міщани скаржилися Б.Хмельницькому про переслідування з боку шляхти, що поверталися до маєтків. Є дані, що близько 1000 повстанців пройшло повз Гощу у напрямі Луцька і до них приєднувалися нові загони.

Битва під Берестечком

Оскільки Зборівський договір не задовольнив обидві сторони, продовження війни було неминучим. До того ж Річ Посполита не бажала виконувати умови про виведення шляхетських військ з України, ліквідацію церковної унії тощо. В кінці 1650 – на початку 1651 року сейм ухвалив готуватися до війни. Він уповноважив короля збільшити кількість війська до 54 тис. чоловік23 і скликати у відповідний час посполите рушення (загальне ополчення шляхти). Для здійснення данного рішення передбачалося зібрати величезний податок – 48 млн. злотих. У відповідь на це козацька рада ухвалила теж готуватися до війни. У лютому 1651 року 12 тис. військо під керівництвом польського гетьмана М.Калиновського розпочало похід на Поділля. Вночі з 19 на 20 лютого, порушуючи Зборівську угоду, воно несподівано напало на козаків у містечку Красне. Гетьман Калиновський, знищуючи на своєму шляху Шаргород, Мурахву, Ямполь і розташовані там козацькі гарнізони, з боями дійшов до Вінниці, де його зустріли козаки на чолі з І.Богуном. Важкі бої під Вінницею підірвали сили польсько-шляхетського війська і примусили його відступити на захід. Повстанці переслідували ворога, не даючи йому перепочинку.

Недарма німецький історик Еразм Франціск вказує, що в Берестецькій битві брало участь 20 тис. німецьких найманців і навіть називає її «битвою поляків і німців з козаками і татарами»24. Окрім цього на боці короля були ще й приватні військові загони магнатів. Загальна чисельність армії Речі Посполитої досягала близько 150 тис. чоловік, а разом із озброєнною челяддю нараховувала, мабуть, 200 тис.

Коли Українська армія проходила по Волині, то селяни села Милостава зустріли визволителів різними гостинцями і показали їм найкоротший шлях і броди через р.Горинь. Селяни запросили козаків до себе і разом з ними напали на маєток С.Ростка. Спалили садибу останнього, а майно, хліб, продукти харчування, худобу розподілили між собою. Загони повстанців діяли поблизу Олики й Дубна. У червні був здійснений напад на маєток А.Кисиля у Гощі28. Які ж сили були в той час у розпорядженні гетьмана? Джерела29 засвідчують, що йому вдалося на кінець травня зосередити досить багаточисельне військо – 100-110 тис. чоловік (у деяких польських джерелах дається значно перебільшена кількість – до 600 тис.). Проте «досить доброго, спорядженого і навченого» до бою війська було 50-60 тис. чоловік. Решту ж становили значно гірше озброєні селяни та міщани, яких не можна було використати у відкритому бою. Вони були придатні лише для оборонних боїв під захистом валів та окопів.

Українська армія була озброєна краще, ніж у попередні кампанії. Звертає на себе увагу висока питома вага кінноти.

Українська армія мала в своєму складі артилерію як окремий рід війська. В ході Визвольної війни гетьман провів її реорганізацію, поділивши артилерію на полкову (легку) та гетьманську (важку)37. Гармати малого калібру (фальконети) для забезпечення маневру та влучності вогню були поставлені на двоколісні лафети

Загалом, оцінюючи результати битви під Берестечком, вважаємо, що українське військо зазнало поразку через втечу татар. Хоча ця поразка і не була такою страшною, як це стверджують шляхтичі та ряд польських істориків. Королівській армії не вдалося знищити українське військо. Завдяки унікальній операції, здійсненій під керівництвом І.Богуна, вдалося вивести основні сили з оточення. В той же час викликає сумнів твердження представника української зарубіжної діаспори Ю.Тис-Крохмалюка про те, що Берестечко це практично не вирішений бій, а «стратегічно українське військо перемогло, бо виконало своє основне завдання не допустило короля вглиб України54.

Битва значно ослабила сили Речі Посполитої. Під Берестечком шляхта переконалась, що може безкарно дезертирувати з війська, а король зрозумів, що не можна розраховувати на підтримку тих, яким у державі належала вся влада. Саме після Берестецької битви у березні 1652р. шляхтич Владислав Сицінський, використовуючи своє право вето, вперше зірвав сейм, на якому обговорювалися наслідки битви. Від цього випадку і до кінця існування Речі Посполитої шляхта зірвала понад 70 сеймів, паралізуючи більшість заходів королів та їх урядів. А український народ вийшов ще більше загартованим із свідомим прагненням скинути шляхетське ярмо.

Влітку 1655 року українське та російське війська перейшли в наступ. В липні гетьман направив кілька полків на чолі з І.Богуном на Волинь, щоб розгромити там ворожі підрозділи й зайняти Остріг та Олику. По дорозі Богун розіслав під’їзди під Ляхівці, Кременець, Уладівку. Їхня поява викликала панічну втечу шляхти з Півдня Волині за р.Стир. Внаслідок літньої кампанії війська Речі Посполитої були відкинуті за Віслу і Волинь позбулася польської влади. Волинська шляхта висилає до гетьмана послів з проханням прийняти її під опіку козаків, надіслати військо і встановити козацькі залоги. Зазначимо, що ідея козацького патронату не згасла на Волині і в наступні роки60.

Але вторгнення восени татар в Україну і несподіване рішення царського уряду укласти мир з Річчю Посполитою й розпочати війну проти Швеції зробило неможливим здійснення головної мети Б.Хмельницького – звільнення всіх етнічних українських земель і створення незалежної Козацької держави.

Зовнішньополітична переорієнтація гетьмана на Швецію, Трансильванію та інші європейські держави привела до певних успіхів в боротьбі проти Польщі. Наприкінці 1656 року на Волині знову побували козацькі загони під керівництвом А.Ждановича. А протягом наступного року українське військо зайняло територію між Случем та Горинню з містами Остріг, Гоща, Степань, Корець, Тучин та ін61. На жаль ці успіхи носили тимчасовий характер. Геополітичне становище України, коли ні Польща, ні Московська держава, ні Турецька Порта з її васалом Кримським ханством не були зацікавленні в створенні сильної самостійної Української держави, а також смерть влітку 1657р. талановитого полководця і державного діяча Б.Хмельницького призвели до того, що значна частина українських земель (серед них і Волинь) залишилася в складі Р.П.