42. Кисіль кивонос.У зарубіжній історіографії.

В даному повідомленні автори ставлять за мету розглянути праці зарубіжних дослідників, присвячені двом видатним особам, котрі відіграли значну роль в українсько-польських відносинах в роки Визвольної війни українського народу середини XVIIст., а саме Адаму Кисілю та Максиму Кривоносу.

Слід зазначити, що життя першого тісно пов’язане з Волинню, де А.Кисіль народився і був похований. В добу Хмельниччини він деякий час проживав у маєтках Гощі та Тайкур. Звертаємо увагу, що у радянській історіографії ця людина зображалася як зрадник українського народу і, як правило, його ставили поруч з Є.Вишневецьким. Зауважимо, що взагалі проблеми місця і ролі непокозаченої православної шляхти потребують уваги з боку сучасних вчених. Обрана ж нами постать репрезентувала саме цю верству українського народу. Більше того, А.Кисіля можемо розглядати не лише як керівника волинської, як зазначає видатний політолог В.Липинський, а й всієї непокозаченої «руської» шляхти1. Причину трагедії української шляхти цей дослідник вбачає в тому, що козацтво до 1654р. стояло на позиції «автономізму», не ставлячи за мету побудову самостійної держави. Це змушувало Б.Хмельницького протягом кількох років йти на угоди з Польщею. І якщо у справі війни з Річчю Посполитою правою рукою козацтва була «чернь», то у справі миру з тією ж державою така роль мала належати українській шляхті. На нашу думку, це є ключ до розуміння діяльності А.Кисіля, як «найвидатнішого представника і провідника... непокозаченої православної шляхти руської»».

Сама ж програма А.Кисіля (мир з Московською державою, співробітництво між християнськими народами і проголошення війни туркам і татарам) та її реалізація найповніше розкриті в монографії канадського вченого Френка Сисина2. А.Кисіль не бажав війни між козаками і польською шляхтою. Він був переконаний, що Польща не готова вести війну з козаками, враховуючи при цьому потенційні можливості не тільки козаків, але й маси селян, які були добре ознайомлені з вогнепальною зброєю. В промові 9 жовтня 1648р. він намагавься переконати Сейм в необхідності переговорів і стверджував, що «ніяка сила в світі не зможе протистояти об’єднаній армії козаків і татар»3. Але якщо навіть повстанці будуть розбиті і знищені, то й це принесе шкоду шляхті, оскільки вона втратить джерело для існування. В усякому разі Вітчизна втратить могутність і буде підготовлений простір для кочових народів. На думку А.Кисіля, який виступив як посередник між Польщею і Україною, у цій війні не буде ні переможців, ні переможених.

Та всі спроби А.Кисіля примирити польську шляхту з козаками не привели до припинення війни. Причиною цього він вважав наявність «воєнної партії» на чолі з О.Конецпольським та Є.Вишневецьким, котрі заперечували будь-які компроміси з повстанцями. Вони звинувачували А.Кисіля в зраді Речі Посполитої: спробах затримати процес озброєння польського війська, намагання захопити корону, втечі з поля бою під Пилявцями тощо. Козацтво теж вбачало в ньому ворога, який хоча й був за народженням українцем, але його «кістки поросли польським м’ясом». Таким чином, А.Кисіль опинився між двома вогнями. «Мені і од Руси буває лихо і от Ляхів» – такий висновок міг зробити не тільки він, а й непокозачена українська шляхта, що за ним стояла і його політику підтримувала.

На противагу А.Кисілю рішучим противником примирення з Польщею був герой Визвольної війни М.Кривоніс, який, на думку Любомира Винара4, відображав погляди радикального угрупування козацької старшини, а також простого люду. Л.Винар веде полеміку з тими істориками (І.Борщаком, Д.Вернадським), які притримуються погляду про шотландське походження М.Кривоноса, котрий прибув перед повстанням на Україну як агент протестантських держав з метою знищити Польщу. Відхиляє він і версію І.Токаржевського-Карашевича, що М.Кривоніс походив із старого роду Кампбеллів і якого Ю.Немирич привіз на Україну. При вивченні генеалогії роду Кампбеллів не вдалося знайти жодної згадки про полковника, який би перебрався на Україну.

Л.Винар на основі порівняння різних джерел віддає перевагу версії про автохтонне походження Кривоноса, який народився в міщанській або селянській сім’ї. Даний висновок він аргументує таким чином. По-перше, не знайдено аргументованого підтвердження шотландського походження М.Кривоноса. По-друге, чужинець без знання звичаїв і мови даного краю не міг за короткий час стати організатором селянського війська і одержати посаду полковника в армії Б.Хмельницького. По-третє, та обставина, що невідоме дійсне прізвище Кривоноса вказує, що він не був шляхтичем, та й сам гетьман в одному з листів згадує про нього як про «простака». Нарешті, зміст і стиль його листів свідчать про органічний зв’язок М.Кривоноса з українським народом. Існує дві версії про смерть М.Кривоноса. На підставі першої полковник помер від чуми в листопаді 1648р. В тогочасній англійській пресі є звістка, що він був смертельно поранений під час облоги Замостя5.

Таким чином, використання праць зарубіжних вчених дозволяє більш повно висвітлити деякі сторінки діяльності і життя двох особистостей доби Хмельниччини.