41. Деякі питання біографії Богдана Хмельницького у зарубіжній історіографії

Автор ставить за мету розглянути деякі суперечливі питання біографії Б.Хмельницького до початку Визвольної війни українського народу, використовуючи зарубіжні публікації.

Постать Б.Хмельницького з самого початку повстання 1648р. викликала значний інтерес сучасників, а пізніше літописців, вчених-істориків, поетів і письмеників. Досить згадати, що з усіх козацьких гетьманів у «Британській Великій Енциклопедії» згадуються лише дві особи – Б.Хмельницький і І.Мазепа. Серед праць, опублікованих за кордоном, виділяються монографії Джорджа Вернадського і Януша Качмарчика. Але є й ряд інших публікацій, в яких розглядуються різні періоди життя майбутнього гетьмана Української козацької держави.. Щодо місця народження його, то є твердження, які не співпадають з думками таких сучасних вітчизняних істориків як В.Смолій і В.Степанков. Так, представник української зарубіжної діаспори О.Оглоблин притримується версії, що Б.Хмельницький народився не в Суботові, а в Переяславі. Це, на його думку, послужило однією з причин вибору цього міста для прийому московської делегації на чолі з В.Бутурліним у січні 1654р.1 А Я.Качмарчик і В.Сєрчик називають місцем народження Чигирин2.Що стосується соціального статусу Хмельницького, то більшість істориків не заперечує, що він був шляхтичем. Я.Качмарчик, проаналізувавши різні версії як за, так і проти, прийшов до висновку, що через відсутність необхідних джерел цю проблему остаточно розв’язати неможливо. Додамо, що в сучасній українській історіографії побутує думка, що хоча Хмельницький де-юре не був шляхтичем, оскільки мати була козачкою, а шляхтич-батько за вироком суду був покараний на інфамію, де-факто він міг вважати себе повноправним шляхтичем3.Про дитинство Богдана немає достовірних даних. Але деякі історики на основі відомостей про життя козацьких сімей намагаються реконструювати ранній період життя гетьмана. Найбільш яскраво такий підхід проявився у книзі американського вченого Д.Вернадського «Богдан – гетьман України». Він описує садибу Михайла Хмельницького, няньку Богдана, кобзарів, котрі відвідували їх хутір тощо. Автор пише, що у 7 чи 8 років хлопчика почали вчити їздити на коні, а батько навчав козацьким звичаям. Дуже рано Богдан познайомився з мушкетом і шаблею, міг відрізнити турецький пістоль від німецького. А трохи пізніше Михайло Хмельницький запросив для сина вчителя, можливо, диякона з найближчої церкви4.

Після навчання в єзуїтській колегії, що дало привід А.Замойському назвати Богдана «єзуїтом за освітою»5, молодий Хмельницький стає реєстровим козаком. Звичайно, не можна погодитися з твердженням, що він закінчив навчання близько 1620р. Якби це було дійсно так, то навряд чи батько взяв би у військову кампанію того ж року необстріляного сина. У битві під Цецорою батько був смертельно поранений, а сам Богдан попав у турецький полон до Константинополя. Канадський дослідник С.Величенко пише, що він був в’язнем адмірала флоту6. Хмельницький і тут намагався скористатися ситуацією: опанував турецьку мову, ознайомився із звичаями султанського двору і адміністрації, що пізніше стало йому в пригоді. Він також завів зайомство з представниками грецького духовенства. Через два роки Б.Хмельницькому вдалося визволитися. Як стверджують одні історики, достатню суму грошей для викупу з полону йому передала мати7, інші пишуть, що йому вдалося втекти. Останньої версії притримується Я.Качмарчик, звертаючи увагу, що, згадуючи в листі від 5 серпня 1649р. до короля Яна Казимира про своє перебування в полоні, гетьман нічого не говорить про свій викуп: «Після того як мене господь бог з цієї неволі визволити зволив...»8 Хоча, на нашу думку, цей лист категорично не заперечує версії про викуп. До того ж, втекти з турецького полону і добратися до рідної землі було досить важко. Вважаємо, що якби цей епізод дійсно мав місце, то можна припустити, що він би залишив який-небудь слід в історії.

Історики наголошують, що в роки повстань селян і козаків у 20-30-их рр. Б.Хмельницький продемонстрував обережність і розважливість, намагаючись не бути втягнутим в якісь авантюристичні справи. Як стверджує Бікфорд О’Брайєн, він належав до консервативних елементів козацтва і хоча й брав участь в повстанні проти Польщі у 1637р., «в основному вірно служив королю»9. Після поразки Хмельницький підписав декларацію, в котрій козаки визнавали свою вину і обіцяли бути вірними Речі Посполитій. Д.Вернадський наголошує, що «перша політична авантюра Богдана закінчилася цілковитою поразкою»10. Натомість Я.Качмарчик заперечує його участь у повстаннях 1637-1638рр., на що звернув увагу сучасний український дослідник Я.Федорук, який вважає думку польського вченого слушною11. Надзвичайно цікавим і до сьогодні нерозгаданим питанням біографії гетьмана є його служба у Франції 1645-1646рр. Незаперечним є факт його перебування в цій державі і ведення переговорів з представниками короля, наслідком яких був похід 2-2,5 тис. козаків на війну та участь українського війська у захопленні Дюнкерка. Відомо, що гетьман пізніше із задоволенням згадував дні, проведені у Франції, а французького полководця Конде з гордістю називав «своїм старим вождем». В журналі «Україна», що виходив в Парижі, зазначається, що «вождь козаків зветься Хмельницький (Zmilski), що багато мандрував, зокрема по Франції, що її мову він знає»12. Але невідомо, чи брав особисто Б.Хмельницький участь у військових діях, чи його діяльність обмежилась переговорами. Одні дослідники (В.Сєрчик, С.Величенко) не відкидають мжливої участі майбутнього гетьмана безпосередньо у війні, інші (З.Вуйцік, Я.Качмарчик) таку можливість заперечують. Цікаво, що З.Вуйцік ставить під сумнів взагалі участь українських козаків в облозі Дюнкерка, не беручи до уваги того факту, що в офіційній французькій термінології, громадянство утотожнювалося з національністю, і тому у французьких джерелах козаки фігурують як «поляки»13. У всякому разі, ознайомлення Б.Хмельницького з тактикою і стратегією французької армії, як і взагалі з досвідом 30-річної війни, прислужилося йому в роки Визвольної війни14.

Якщо вітчизняні історики, як правило, розглядають розбійницький напад Чаплинського на хутір в Суботові лише як поштовх до повстання, то С.Величенко, Д.Вернадський, Т.Мацьків надають цій події дуже великого значення15. Цей напад, стверджує С.Величенко, мав два, наслідки. По-перше, його не можна розглядати як привід до випадкового повстання чи особистої помсти. По-друге, подальші дії Б.Хмельницького були здійснені з розумінням того, що не досить покарати Чаплинського, а необхідно змінити всю структуру беззаконня Речі Посполитої16.

Проте особистих мотивів теж не можна відкидати. Бо прагнення до свободи, підкреслює І.Рибчин, було одним з найсильніших чинників становлення українською козацтва як соціальної групи з виразно динамічним характером. Тому й особисті мотиви, які були зумовлені походженням, освітою і життєвими переживаннями провідників, відігравали важливу роль, якщо йдеться про генезу повстання і його перебіг18. Як вважає Б.О’Брайєн, особиста трагедія зробила із лояльного до Польщі козака непримиренного ворога Варшавського режиму17. При цьому потрібно враховувати і те, що Б.Хмельницький, на думку деяких вчених, не дивлячись на солідний вік, був закоханий у Мотрону (інколи називають Оленою) як школяр18. І звичайно, втрата коханої, яку Чаплинський викрав і повінчався з нею через кілька днів після нападу, а також смерть від побиття 10-річного сина змінили життєвий шлях Хмельницького. Що стосується сімейного життя гетьмана, характеристики дітей, то серед зарубіжних публікацій виділяється спеціальне дослідження В.Сенютовича-Бережного.