1. Соціальне партнерство (соціальний діалог) в охороні праці. Соціальне партнерство як принцип законодавчого та нормативно-правового забезпечення охорони праці. Соціальний діалог в Європейському Союзі.

Соціальне партнерство - взаємодія органів державної влади, об'єднань роботодавців і профспілок у визначенні і проведенні в життя узгодженої соціально-економічної політики, політики в галузі трудових відносин, а також двосторонні відносини між роботодавцями і профспілками, спрямовані на забезпечення узгодження їхніх інтересів.  Процес досягнення згоди між сторонами трудових відносин визначається як соціальний діалог.

Соціальний діалог - процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі. 

Соціальний діалог здійснюється на таких принципах: 

- законності та верховенства права;

- репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;

- незалежності та рівноправності сторін;

- конструктивності та взаємодії;

- добровільності та прийняття реальних зобов'язань;

- взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

- обов'язковості розгляду пропозицій сторін;

- пріоритету узгоджувальних процедур;

- відкритості та гласності;

- обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;

- відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.

До сфери соціального партнер­ства входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від без­робіття; застосування найманої праці з дотриманням техні­ки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, забезпечення нормального режиму праці й відпочинку.

У ЄС соціальний діалог став прогресивною частиною загальної стратегії, яка забезпечила конкурентоспроможнішу позицію Європи у стосунках з основними партнерами у світі.У центрі політичних інтересів держав-членів ЄС перебуває питання зайнятості. Високий рівень зайнятості визнано головним елементом винайдення шляхів розв’я­зання найбільш нагальних національних проблем (стабільність пенсійного забез­печення, конкурентоспро­мож­. чи соціальна єдність).Роль соціальних партнерів у реалізації стратегії зайнятості є вирішальною. Вони несуть головну відповідальність за проведення модернізації методів організації праці: ведення переговорів і виконання на всіх відповідних рівнях угод, спрямованих на модернізацію методів організації праці, сприяння досяг­не­нню необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи, підвищення якості робочих місць.

В Україні існували окремі форми соціального партнерства: колективні договори, виробничі наради, ради трудових колективів.

У країнах Європейського Союзу соціальна політика та участь соціальних партнерів у її формуванні зазнали значної трансформації, виник новий наднаціональний курс соціального захисту і добробуту громадян.

У більшості країн ЄС діють головний національний тристоронній орган і кілька аналогічних органів, які працюють над окремими питаннями. Роль тристороннього органу переважно консультативна і дорадча, тільки в окремих випадках він має повноваження приймати рішення (Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Угорщина, Чеська Республіка).

У центрі політичних інтересів держав–членів ЄС перебуває питання зайнятості. Високий рівень зайнятості визнано головним елементом винайдення шляхів розв’язання найбільш нагальних національних проблем.

Країни Європейського Союзу ще на самому початку економічних реформ відмовились від адміністративних та центральних планових механізмів і методів установлення заробітної плати, чим відкрили широку дорогу соціальному діалогу.

Громадяни, що працюють, мають право на адекватний до одержаного доходу соціальний захист та соціальне забезпечення в разі втрати заробітку, що настає в результаті соціального ризику. Громадянам, які не працюють, не мають засобів до існування, гарантоване право на соціальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму.

2. Охорона праці як невід’ємна складова соціальної відповідальності. Визначення та основні принципи соціальної відповідальності.

Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних на­прямків соціальної політики України. Так, Конституція України од­ним з основних соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, встановлює, що викорис­тання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоро­в'я роботах забороняється.

Соціальний аспект охорони праці передбачає забезпечення все­бічного соціального розвитку кожної працюючої особи, захист осо­би. Соціальний аспект охорони праці передбачає визнання пріорите­ту життя та здоров'я людини у процесі виробничої та трудової діяль­ності. До соціального змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві. Соціа́льнавідповідальність— дотримання суб'єктами суспільних відносин вимогсоціальних норм, а у випадках безвідповідальноїповедінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов'язані нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру.

Відповідальність за внесок в добробут суспільства та вплив на оточуюче середовище (соціальну відповідальність) несуть організації всіх типів. Стандартом ISO-26000 «Керівництво з соціальної відповідаль­ності», визначаються основні принципи соціальної відповідаль­ності:

 Підзвітність (організація має звітувати щодо впливу від своєї діяльності на суспільство і довкілля).

 Прозорість (рганізації слід бути прозорою в її рішеннях і діяльності, які впливають на інших. Ця інформація має бути легкодоступною і зрозумілою для всіх заінтересованих сторін.).

 Етична поведінка – організація повинна приймати і застосовувати стандарти етичної поведінки, які якнайповніше відповідають її призначенню і сфері її діяльності.

 Взаємодія з заінтересованими сторонами (організації слід поважати, розглядати інтереси її заінтерес. сторін та всемірно взаємодіяти з ними).

 Правові норми (організація повинна дотримується всіх чинних законів і правил, інформувати тих осіб в організації, хто відповідальний за дотримання законів і правил).

 Міжнародні норми – цей принцип визначає, що організації слід поважати міжнародні норми, в тих випадках, коли ці норми є важливими для сталого розвитку і добробуту суспільства.

 Права людини – цей принцип означає, що організація повинна визнавати важливість і загальність прав людини, поважати права, зазначені у Всесвітній Декларації з прав людини.

Одним із значущих світових орієнтирів в розвитку питань корпоративної соціальної відповідальності стала Міжнародна ініціатива ООН – Глобальний Договір ООН (GlobalCompact).

У сфері охорони праці, техніки безпеки та сприятливих умов праці проводить свою роботу Міжнародна організація праці. Її діяльність спрямована на створення рекомендацій, що сприятимуть зменшенню соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. Публікації, рекомендації та конвенції даної організації вирішують питання, пов’язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального діалогу, трудового законодавства, гендерної рівності у сфері праці. З 2009 року Міжнародна організація праці співпрацює із Україною над проектом «Гідна праця», зміст якого направлений на створення можливостей для працевлаштування, оптимальної тривалості робочого часу та належної оплати праці, залежно від її продуктивності, , безпеки праці.