49

ВСТУП

Державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора або гаранта, питання державного кредиту слід досліджувати комплексно, враховуючи те, що держава одночасно надає кредити і бере у борг тимчасово вільні кошти.

Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків.

Відсутність або суттєве зменшення державного кредиту є гарантом державної стабільності України, умовою її прогресивного економічного розвитку і зростання добробуту громадян.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов'язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним. Разом з тим, між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Стан проблеми. Наявність державного кредиту, його розміри, розміщення і методи пога­шення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економіч­ного життя держави. Тягар державного кредиту безперечно впливає на функціонування національної економіки, сповільнює економічне зростання, зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже, вони матимуть нижчий рівень доходу.

Це робить державний кредит не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого мо­же призвести до істотних ускладнень, чи навіть до фінансової кризи

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розробці теоретичних засад дер­жавного кредиту присвячені праці видатних економістів минулого Дж. Кейнса, Т. Мальтуса, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сея, А. Сміта. Так, А. Сміт у своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» наголошував, шо зростання державного боргу може спри­чинити банкрутство держави як позичальника. Коли державний борг акуму­люється до відповідного рівня, то надзвичайно рідко, лише в поодиноких ви­падках, він чесно і повністю погашається. Д. Рікардо вважав, що дер­жавний кредит призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування ско­рочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запози­чення висловлювалися такі вчені, як Т. Мальтус, Ж.-Б. Сей. Нато­мість кейнсіанська теорія, яка рекомендувала дефіцитне фінансування в пе­ріод кризи як засіб стимулювання економічного зростання, певною мірою сприяла зростанню заборгованості країн.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади державного кредиту та його роль у формуванні фінансових ресурсів держави.

Предметом дослідження виступає внутрішній та зовнішній державний кредит, як сукупність економічних відносин в яких держава виступає в ролі позичальника.

Метою курсової роботи є визначення державного кредиту України та аналіз його поточного стану.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• дослідити теоретичні засади дослідження державного кредиту;

• охарактеризувати форми та види державного кредиту;

• дослідити класифікацію державних позик та джерел їх погашення;

• розкрити зміст державного боргу, його видів, обслуговування та управління ним;

• зробити аналіз динаміки та структури зовнішнього та внутрішнього державного кредиту;

• проаналізувати державну заборгованість в розрізі валют та за типом кредитора;

• розробити напрями скорочення державного кредиту та оптимізації витрат на його обслуговування.

При підготовці курсової роботи застосовувалися такі методи пізнання як: логічний, аналітичний, економіко-статистичний, дедуктивний метод, індуктивний метод, метод аналізу та синтезу.

Розділ 1. Державний кредит як джерело регулювання державного бюджету

1.1. Економічна сутність та функції державного кредиту, його форми та види

Державний кредит - сукупність економічних відносин між державою, в особі його органів влади і управління, з одного боку, і юридичними, фізичними особами - з іншого, при яких держава виступає як позичальник, кредитор і гарант. Головна форма кредитних відносин – це ситуація коли держава виступає як позичальник коштів. Рідше вона виступає як кредитор, надаючи позички юридичним і фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, узятих фізичними і юридичними особами, воно є гарантом [14].

Як економічна категорія державний кредит знаходиться на стику двох видів грошових відносин - фінансів і кредиту і несе риси як тих, так і інших. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави, тобто державного бюджету і позабюджетних фондів усіх рівнів.

Розкриваючи економічну природу державного кредиту, доцільно проаналізувати основні сутнісні характеристики цього поняття [3]. Система таких найважливіших характеристик передбачає з'ясування сутності державного кредиту в таких аспектах:

- за економічним змістом;

- матеріально-речовим втіленням;

- формою прояву;

- юридично-правовим статусом.

Матеріально-речовим втіленням державного кредиту є рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Особливістю такого руху є те, що кошти, які мобілізуються за допомогою державного кредиту, не формують окремого фонду, а перерозподіляються, як правило, через бюджет [2].

За юридично-правовим статусом державний кредит можна трактувати як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності і строковості.

Суб’єктами державного кредиту з боку держави є : Кабінет Міністрів України, органи влади Автономної республіки Крим, органи місцевого самоврядування, Міністерство фінансів в особі Державного казначейства, Національний Банк України[14].

Державний кредит відрізняється від банківського і комерційного кредитів. Так, якщо при наданні банківського кредиту в якості забезпечення звичайно виступають якісь конкретні цінності - товари на складі, незавершене виробництво та інше, то при запозиченні коштів державою забезпеченням кредиту служить усе майно, що знаходиться в його власності, майно даної територіальної одиниці або якийсь її доход.

На загальнодержавному рівні державні позики не мають конкретного цільового характеру. Тоді як позичання коштів на більш низьких рівнях досить часто має чітко виражену цільову спрямованість. Наприклад, місцеві органи влади можуть розміщати позики, мобілізуючи кошти для будівництва нової каналізаційної системи, дороги, парку, школи.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну; регулюючу; контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів, забезпечує контроль у процесі залучення і розміщення позикових ресурсів, контроль за напрямами і цільовим використанням позик, строками повернення і своєчасністю сплати відсотків, шляхом моніторингу платоспроможності та ліквідності боргових зобов’язань держави [5].

Отже, функції державного кредиту розкривають його об'єктивну необхідність, доцільність використання та функціональне призначення у розвитку держави і суспільства.

Державний кредит може мати товарну і грошову форму. Причому товарну форму використовують під час розладнання грошової системи держави [9, с. 156].

Грошові форми представлено на (рис.1.1).

Рис.1.1. Грошові форми державного кредиту

Найпоширенішою грошовою формою державного кредиту є позики. За допомогою їх мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансуван­ня потреб держави.

Іншою формою державного кредиту є мобілізація частини вкладів населення через систему Ощадного банку, причому без відома дійсних власників (населення). Ощадна справа належить до сфери державного кредиту, коли залучені таким чином кошти настелення та суб’єктів господарювання спрямовуються у доходи бюджету. Проте, у сучасних умовах Ощадбанк є комерційною установою, і залучені від депозитів фінансові ресурси перетворює на кредитні, що і дає йому прибуток. Тому вилучення частини цих коштів може негативно відобразитися на фінансових результатах установи. Частина вільних коштів Ощадного банку може використовуватись на купівлю державних цінних паперів і таким чином належати до відносин державного кредиту.

Використання коштів державного кредитного фонду характеризується наступним: заміщення грошових ресурсів кредитними. Наслідок - загострення фінансової кризи та посилення інфляції.

Державні грошово-речові лотереї виступають формою добровільного залучення коштів населення до бюджету через продаж у вигляді грошових або речових виграшів. Кошти, що надходять внаслідок випуску та реалізації лотерейних білетів, перевищують виплати за ними і використовуються для фінансування лотерей в Україні та їх реєстрації здійснюється Міністерством фінансів, а кошти спрямовують до державного бюджету.

Структура державного кредиту утворюється з різних взаємозв'язаних компонентів і видів.

Залежно від статусу позичальника розрізняють централізований і децентралізований державний кредит. У першому випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому — місцевими органами влади. Місцеві позики є важливою складовою фінансів регіонального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів. Децентралізований державний кредит і місцеві позики в перспективі можуть стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного господарства [12].

Державний кредит поділяють на внутрішній та зовнішній. При внутрішньому кредиту позичальником виступає держава, а її кредитором – банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення. У випадку зовнішнього (міжнародного) державного кредиту держава виступає і як позичальник і як кредитор на світовому фінансовому ринку. Міжнародний державний кредит відображає відносини окремих держав, міжнародних організацій і фінансових інституцій у сфері мобілізації фінансових ресурсів на світовому ринку. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника [9].

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткостроковий кредит (як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до 5 років) і довгостроковий кредит (як правило, понад 5 років).

Оскільки держава переважно виступає у ролі позичальника, найрозвинутішою та основною складовою державного кредиту є відносини, у яких держава виступає у ролі позичальника. При цьому за допомогою державного кредиту держава залучає вільні фінансові ресурси, які використовуються для задоволення державних потреб – покриття бюджетного дефіциту або реалізації певних державних програм. Основним негативним наслідком відносин, у яких держава виступає у ролі позичальника, є формування та зростання державного боргу.

Передумовами випуску державних позик є:

• нагальна потреба держави у додаткових фінансових ресурсах;

• наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти;

• довіра кредиторів до держави;

• зацікавленість кредиторів у надання позик державі;

• можливість держави своєчасно і у повному обсязі повернути борг та сплатити відсотки [5].

Вихідною передумовою є наявність кредиторів. Довіра кредиторів до держави дещо вища, ніж до емітентів – юридичних осіб. Саме цей фактор надійності становить основу зацікавленості кредиторів.

Державні позики є основною формою державного кредиту. Державні позики, вид державних кредитів, основна форма залучення грошових коштів на покриття державних витрат, при якій саме держава виступає в якості боржника, позичальника. Випускаються, як правило, у грошовій формі і поділяються на облігаційні і Безоблігаційні.  Класифікація державних позик здійснюється за ознаками наведеними в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація державних позик [6, с. 413]

Ознаки	Вид
1	2
За місцем розміщення	внутрішній зовнішні
За правом емісії	державні місцеві
Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов'язань	короткострокові середньострокові довгострокові
Залежно від отримувача кредитних ресурсів	умовний (приватний) прямий (урядовий)
За видами дохідності	відсоткові безвідсоткові виграшні безпрограшні
За характером обігу цінних паперів	ринкові неринкові
За формою випуску	готівкові безготівкові
За способом погашення	ординарні серійні з довгостроковим погашенням
Залежно від забезпеченості	заставні беззаставні
За видом забезпеченості	забезпечені незабезпечені
Залежно від методу визначення доходу	з твердим доходом з плаваючим доходом
За методом залучення	прямі позики гарантовані емісію боргових цінних паперів
Залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу	з правом дострокового погашення без права дострокового погашення

Джерела погашення держаних позик наведено на рис 1.2.

Рис. 1.2. Джерела погашення держаних позик [5, с. 248]

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи, отримані від інвестування позичених коштів. Надходження від збільшення податків чи економія від зменшення видатків виступають також реальними джерелами, однак за умови, що збільшення податкових надходжень досягається за рахунок досягається за рахунок розширення податкової бази внаслідок використання позик.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення кредиту, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти.

Рефінансування погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до постійного зростання державного боргу. Якщо таку політику проводити постійно, то це може призвести до фінансового краху.