2. Віртуальні підприємства

Важливою особливістю економічного розвитку розвинутих країн на початку ХХІ ст. є перехід від індустріальної до постіндустріаль­ної економіки. Становлення постіндустріального (посткапіталістичного, інформаційного або електронно-цифрового) суспільства викликано формуванням єдиного світового інформаційного простору на базі мережі Інтернет, проникненням процесів інформатизації, глобалізації та віртуалізації у всі сфери економіки, створенням міжнародного ринку інформації та управління на додаток до традиційних ринків товарів (зокрема, природних ресурсів), праці і капітала. Глобалізація означає новий етап розвитку міжнародної економічної діяльності, направлений на створення економічних мереж різних країн.

Сьогодні в бізнесі паралельно з реальним середовищем, в якому функціонує підприємство, створюється віртуальне середовище. Здійснюється цикл експериментальних досліджень, по­в’язаних з імітаційним моделюванням життєвого циклу самого підприємства, його продукції та дій на ринку. В зовнішньекономічній галузі простір віртуалізації включає такі поняття, як електронний ринок, електронна комерція, віртуальний продукт, віртуальне виробництво, віртуальна фабрика, віртуальний банк і віртуальні організації (підприємства, корпорації) в цілому.

Концепція віртуалізації підприємств виникла понад 10 років тому і в першу чергу пов’язана з публікацією роботи У. Девідоу та М. Мелоуна «Віртуальна корпорація». Як зазначено в цій роботі, віртуальне підприємство створюється шляхом відбору людських, фінансових, матеріальних, організаційно-технологічних та інших ресурсів з різних підприємств та їх інтеграції з використанням комп’ютерних мереж. Це дозволяє сформувати гнучку та динамічну організаційну структуру, що є найбільш пристосованою до найшвидшого випуску та оперативної доставки нової продукції на ринок.

Одним із перших термін «віртуальне підприємство « запропонував Дж. Хопланд (фірма DEC), який скористався аналогією з віртуальними машинами із області комп’ютерної техніки. В віртуальній машині жоден процес не може монопольно використовувати будь-який ресурс, і всі системні ресурси розглядаються потенційно призначеними для спільного (колективного) використання. Ідея такого підходу до географічно розділених ресурсів в інтересах спільної роботи над унікальними проектами чи новими продуктами стала загальновизнаним трактуванням віртуальної організації.

Існують різні інтерпретації терміна «віртуальне підприємст­во». В абстрактному розумінні (за У. Девідоу та М. Мелоуну) — це передова та ефективна форма огранізації підприємства із можливих, найкраща з точки зору наявних технічних та економічних умов. Конкретніше, віртуальне підприємство означає мережну, комп’ютерну, інтегровану організаційну структуру, що об’єднує неоднорідні ресурси, розміщені в різних місцях. Нерідко акцент робиться на тимчасовий характер об’єднання ресурсів у віртуальній організації — в такому випадку вона розуміється як міжорганізаційне гнучке підприємство, що створюється на обмежений період, головною метою якого є отримання переваг завдяки розширенню асортименту товарів та послуг.

Таким чином, однією із найбільш важливих характеристик віртуальної організації є гнучка, адаптивна, динамічна мережева структура.

Основні форми віртуальних підприємств. Можна назвати наступні критерії класифікації віртуальних підприємств: 1) юридич­ні; 2) географічні; 3) господарсько-економічні; 4) системно-мережеві. Виділяються два головні класи: