50. Посткласичний університет -

51. Масова освіта

"Формування суспільства знання – це одна з ключових ознак сьогодення. Масовість вищої освіти, масовість знання як такого порушують традиційно домінуючу гумбольдівську філософію академічного та елітарного знання. Але це, в свою чергу, активно впливає на економіку та соціальні відносини. Попри значну дискутивність такої ситуації – вона є фактором сьогодення. І громадськість все більше долучається до участі в трикутнику вища освіта і наука – ринок технологій і праці – соціальна система" Існує проблема сучасного українського суспільства щодо низького інтелектуального рівня політичної та управлінської еліти. Відповідно, це знижує дієвість всіх реформ та можливості інтеграції у світовий простір. Так, питання щодо справжності дипломів високопосадовців на сьогодні є чи не найбільш актуальним.

52. Філософія прагматизму

Прагматизм (“прагма” – справа, дія), виникає у другій половині ХІХ ст в США, пронизує всі сфери суспільства, а потім розповсюджується на інші регіони. Представники прагматизму: Чарлз Сандерс Пірс (1839-1914), Уільям Джеймс (Джемс; 1842-1910), Д. Дьюі (1859-1952), вважають, що філософія повинна займатись не проблемами філософів, а “людськими проблемами”, тобто цілями та засобами їх вирішення і таким чином повинна бути перетворена в інтересах того, що є вигідним для життя людини.

Основна риса цієї течії – заперечення матеріальності світу і можливості його пізнання. На переконання її послідовників, ідеї і теорії стають істинними тією мірою, якою вони слугують для нас “інструментами” в практичному житті. Прагматики стверджують, що ідеї мають цінність лише в тому випадку, коли вони ведуть до дій, і ми самі завдяки власним зусиллям робимо наші ідеї істинними, якщо розвиваємо діяльність, що має за мету досягнення успіху. Тобто ідеї трактуються як правила поведінки людини.

Основна мета прагматизму як філософської освіти – виховання у зростаючої особистості якостей, які відповідали б вимогам суспільного життя. Сутність прагматизму складається у наступному. Людина повинна діяти у ірраціональному світі та спроби досягнути об’єктивної істини є безглуздими. Тому до наукових теорій, соціальних ідей, моральних принципів слід підходити “інструментально”, тобто з точки зору їх вигоди, зручності для досягнення цілей. Те, що корисне, що приносить успіх, те й істинне. Пізнавальна діяльність, згідно Ч.Пірсу, - не відображення реальної дійсності, а біологічна функція, спрямована на вироблення звички реагувати на оточуючі умови. Центральним поняттям У.Джеймса є довід, який охоплює все те, з чим ми маємо справу. Крім досвіду немає нічого. Змістом досвіду є те, що людина відчуває, переживає, тобто досвід є потік переживань, потік свідомості. Він містить не тільки відчуття, але і будь-які чуття, емоційні стани, вольові імпульси, настрої та ін. Відчуття, приходячи невідомо звідки, створюють “речовину”, з якої складається значна частина світу або реальності. Крім відчуттів, реальність містить ще дві рівноправні частини

Дж.Дьюі надає досвіду динамічного характеру, включає у нього всю сферу активної життєдіяльності людини. Слід мати на увазі, що прагматизм є близьким до позитивізму.