32. Індивідуальна освітня концепція Нового часу

У результаті розпаду феодальних відносин, людина Нового часу намагається активно пізнавати та перетворювати навколишній світ, а основним засобом такої діяльності стає знання, віра у власні сили. Основні риси культури Просвітництва - визначення людиною свого місця в суспільстві, формування ідеї соціальності та найкращого суспільного устрою, ідея рівності усіх перед законом тощо.

Період епохи Відродження, однією з характерних рис якої був антропоцентризм, можна вважати другим етапом розвитку університетської освіти. У цей період формується новий тип університету, у якому теологічна проблематика відходить на другий план, звільнивши місце для проблематики людського буття.

Д. Локк говорить, що першим завданням освіти і виховання є навчати людину правильно застосовувати свій розум у пізнанні. Філософ радить з раннього віку тренувати розум дитини, вивчаючи зв'язок ідей та простежувати їх послідовність. Ніщо, на думку ученого, не сприяє тренуванню розуму більше, ніж математика. Разом з тим Д.Локк переконаний в необхідності соціальної детермінації шкільної освіти й пропонує різні типи навчання для джентльменів та бідних. Так, здобувати науку - це заняття для джентльменів. Прості ж люди повинні вміти правильно думати і розмірковувати про те, що є їх повсякденним заняттям. Досить сучасно звучить думка філософа про те, що широка загальноосвітня підготовка може дати розумові дитини такий розвиток і можливості, які найбільше зроблять її здатною самостійно займатись будь-якою наукою в майбутньому.

Друге завдання виховання, на думку Д. Локка - зробити душу слухняною для дисципліни та розуму. В основі усякої доброчинності, вважає він, лежить здатність людини відмовитися від задоволення своїх бажань, коли розум засуджує їх.

Третім, найважливішим, завданням філософ називає ретельне вивчення характеру та особливостей душевної конституції дитини методом спостереження. Це допоможе виявити згубні нахили і окреслити шляхи їх подолання.

В основу виховання, за Жан-Жаком Руссо (1712-1778) повинен лягати принцип слідування за вказівками природи, відповідно до якого:

а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання;

б) виховання має бути трудовим і сприяти розвиткові самодіяльності та ініціативи учнів;

в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців.

У своїй системі філософ велику увагу приділяв особистості дитини. Це був протест проти станового виховання феодалізму. Він прагнув показати, що правильне виховання є засобом розв'язання корінних проблем. Лише шляхом виховання можна перебудувати світ. Влада й багатство створили нерівність, людина втратила свободу і стала зіпсованою, а зіпсоване суспільство сприяє створенню зіпсованих людей. Тому дитину (Еміля) слід виховувати поза феодальним суспільством, природовідповідно. А це означає - дотримуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей.

Ж.-Ж. Руссо вважав, що прості трудівники та їх діти вже виховані самим життям. А от феодали, аристократи та їх діти підлягають вихованню і перевихованню.

Ідеалом епохи Нового Часу стала людина, "що зробила сама себе". У цей період актуалізується проблема методів та засобів навчання, новаторське вирішення якої, пропонує поруч із іншими Йоган Генріх Песталоцці (1746-1827). У своїй діяльності він керується філософією античності, зокрема освітянськими ідеями Платона. На думку просвітника, аби людина стала моральною, її необхідно долучити до культури та освіти. А коли людина стане моральною і щасливою, то суспільство стане довершеним. Розум ученим тлумачиться як доцільність і цілісність людського досвіду, як певна самодостатня субстанція.

У Л. І. Ваховського читаємо, що останнім часом досить активно вивчаються педагогічні погляди Іммануїла Канта (17241804), який виходив із "цивілізованої людини" і визначав її як істоту, призначену для суспільства. Сутність людини проявляється в активній пізнавальній діяльності. А значить вона сама повинна знати, якою слід бути, щоб бути людиною і зайняти своє місце у світі. Філософія та педагогіка, на думку І. Канта, повинні допомагати людині в цьому.

На думку Л. І. Ваховського із реалістичного напрямку, основоположником котрого можна назвати Д. Локка, сформувалась течія раціоналістичного формалізму, яку розвивали французькі просвітителі. Французька філософія освіти продовжила лінію Я. Коменського у натуралістичному руслі, яке очолив Ж.-Ж. Руссо. Його концепція (про вільне виховання) вмістила виключно новий підхід до виховання, що орієнтований на природні задатки конкретного індивіда. Німецькі просвітники пройнялися ідеями Ж.-Ж. Руссо і довели соціальну та культурну детермінованість процесу виховання. Вінцем зусиль мислителів XVIII ст. стала антропологія І. Канта - повноцінне теоретичне обґрунтування педагогіки.

39-40. Формування освітньої парадигми інформаційного суспільства. Ідеал освіченості в інформаційному суспільстві

Сьогодні дуже часто ми чуємо про інформаційне суспільство, засноване на знаннях, про визначальну роль інформаційно-комунікативних технологій. Головним чинником нового суспільства став феномен інформації. Саме вона проголошується ключовим чинником виробництва і за значущістю перевершує всі види матеріального виробництва. Знанням, інформації та інтерактивним комунікаціям відводиться роль основних чинників соціальних та політичних змін. Якісна трансформація технологічної основи не може не вплинути на процеси трудової діяльності людини та на відношення між людьми. Ці зміни зачіпають зростаючу інтелектуалізацію праці, посилення творчих моментів трудових процесів, зростання сфери невиробничої взаємодії людей, посилення індивідуального потенціалу працюючих.

Постійне поповнення та оновлення знань є необхідною умовою високого рівня кваліфікації та компетентності кадрів. Ця умова має першорядне значення для прискорення соціального та економічного розвитку країни. Система підготовки кадрів повинна враховувати ті умови, у яких доведеться жити та працювати майбутньому фахівцю. У наше життя входять зміни, які повинні стати сигналом для відповідної адаптації системи освіти.

Риси нової освітньої парадигми можна виразити такими основними пунктами:

1. Перейти від навчання знань і навичок до навчання здатності навчатися і перенавчатися.

2. Навчати нелінійного способу мислення. Необхідно виробити нове бачення проблем, що точніше відповідає нашому швидко змінюваному часу.

3. Навчати через позитивну мотивацію.

4. Перехід від навчання стандартних знань і навичок до розвитку індивідуального потенціалу. В умовах інформаційного суспільства функціональними особливостями освіти виступає не лише здатність подавати тим, хто навчається, нагромаджений в попередні роки обсяг знань та навичок, але й підвищувати здатність до сприймання та використання на практиці нових наукових ідей, технічних інструментів та методів виробництва, формування новаторських здібностей, ініціативи та підприємливості.

5. Навчати навичок життя в глобальному середовищі. Глобалізація як «розширення й поглиблення соціальних зв’язків та інститутів у просторі і часі» неможлива без толерантності. Епоха глобалізації спричиняє формування нового типу особистості – толерантної, відкритої до спілкування і розвитку в національному та міжнародному вимірах; особистості, яка цінує і розвиває своє і щедро ділиться з іншими; особистості, яка не приймає насильства, яка понад усе цінує людські фундаментальні цінності.

6. Перехід від навичок використовування матеріальних засобів виробництва до навичок використовування інформаційних засобів виробництва.

7. Навчати навичок споживання інформаційних товарів. Специфіка інформаційних товарів полягає в тому, що при їх виробництві і використовуванні (споживанні) провідну роль виконує інформація.

Осві т а, що о б с л у г о в у в а т име і н ф о р м а ц і й ну е к о н о м і к у, м ає бути с п р я м о в а на на п і д г о т о в ку т в о р ч о го п р а ц і в н и к а, з р о з в и н е н ою у я в ою і і н н о в а ц і й н им п і д х о д ом до п о с т а в л е н их з а в д а н ь. С а ме в умо в ах і н ф о р м а ц і й н о го суспільс тва н о ва п а р а д и г ма о с в і ти с т ає п р і о р и т е т н о ю, в и з н а ч а л ь н о ю. Як з а з н а ч ав щ о до ц ь о го Т о ф ф л е р, « з н а к о в им є т е, що осві та я в л яє с о б ою п р і о р и т е т ну галузь не д ля с амих л и ше ба тьків, учит елів і ж м е н ь ки р е ф о рма т о р і в - о с в і т я н, а й д ля р о з в и н е н их с е к т о р ів бі зне су, п о з а як й о го л і д е ри дедалі ч а с т іше в и з н а ю ть з в ' я з ок між о с в і т ою та г л о б а л ь н ою конкурентосп р о м о ж н і с т ю» . Т о б то в и н и к ає н о в ий а л ь я нс між і н т е л е к т у а л ами і п і д п р и є м ц я м и.

Концепція Ю. Козелецького. Дослідник вважає, що необхідний перехід до зовсім іншої освітньої системи, зорієнтованої на формування інноваційної людини, тобто такої, що постійно знаходиться в стані пошуку, здатної самостійно приймати нестандартні рішення, винахідливої, творчої особистості. Тому основним завданням освіти на сучасному етапі є перехід від навчання, що забезпечує репродуктивне сприйняття, формування лінійного мислення, до навчання, яке формує пошукові орієнтації, творчий підхід, ймовірнісне мислення.

Моделлю особистості в новій парадигмі освіти має стати інноваційна людина. Вона розглядає оточуючий світ не як сталу, гармонійну структуру, до якої потрібно пристосовуватися, а як сферу пізнавальної та практичної невизначеності, яку потрібно редукувати як послідовність різноманітних труднощів, що необхідно подолати. Винахідливість стає архетипом діяльності для інноваційної людини, а провідною метою навчання — формування в неї власної дослідницької позиції, тобто значення набуває процес переходу в освітній діяльності від школи пам’яті до інституту роботи з мисленням.