4. Вимірювальні інструменти

Вимі́рювальний при́лад — засіб вимірювань, в якому створюється візуальний сигнал вимірюваної інформації. Основне призначення вимірювальних приладів — візуальний показ контрольованого параметра за допомогою показувального пристрою, реєстрація його значення на різних носіях, вироблення сигналу поточного значення для системи регулювання. Деякі вторинні прилади містять контактну групу для сигналізації граничних значень параметра та інтегратор.

Класифікація:

Виділяють показуючі і реєструючі вимірювальні прилади.

Вимірювальні прилади класифікуються за декількома ознаками:

• за видом подання результатів  — аналогові (безперервні) і цифрові (дискретні);

• за видом структурної схеми — прилади прямого вимірювання і прилади, що працюють за принципом компенсації;

• за видом енергії, що використовується — електричні, пневматичні і гідравлічні прилади.

Основні риси аналогових приладів прямого вимірювання — малопотужний вихідний сигнал, здатний перемістити тільки стрілку відносно шкали, і відсутність зворотного зв’язку. Приклади таких приладів — логометри, вольтметри,амперметри тощо.

Основні параметри вимірювальних приладів:

Вимірювальні прилади характеризуються наступними параметрами:

Діапазон вимірювань — метрологічна характеристика, що визначає інтервал значень вимірюваної величини, в межах якого пронормовані похибки засобу вимірювань.

Поріг чутливості — найменше значення вимірюваної величини, яка може бути виявлена засобом вимірювань.

Чутливість пов'язує зміну значення вимірюваного параметра з відповідною йому зміною показів приладу.

Точність — ступінь збігання показань вимірювального приладу з істинними значеннями вимірюваних величин. Чим менша ця різниця, тим більша точність приладу.

Стабільність — здатність засобу вимірювальної техніки зберігати свої метрологічні характеристики в заданих границях протягом заданого інтервалу часу.

5. Рубанння, правлення, рихтування, гнуття металу

Рубанням називається слюсарна операція, коли за допомогою різального (зубила, крейцмейселя та ін.) та ударного (слюсарного молотка) інструмента з поверхні заготовки видаляють зайвий шар металу або розділяють заготовку на частини. При рубанні фасонні деталі закріплюють у лещатах, смуговий чи листовий матеріал рубають на чавунних плитах.

Залежно від призначення оброблюваної деталі рубання може бути чистовим або чорновим. У першому випадку зубилом за один робочий хід знімають шар металу товщиною 0,5…1 мм, у другому — 1,5…2 мм. Точність обробки, що досягається при рубанні, становить 0,4…1 мм.

Випрямляння та рихтування — це операції з випрямлення металу, заготовок і деталей, що мають вм’ятини, випини, хвилястясть, жолоблення, викривлення тощо. Тонкі деталі правлять дерев'яними молотками, товсті — сталевими молотками з радіусними бойками. Вали, осі та інші подібні деталі правлять як у холодному, так і нагрітому стані на стаціонарних пресах, прутковий матеріал на спеціальних прави́льно-калібрувальних верстатах.

Гнуття — утворення чи зміна кутів між частинами заготовки або надання їй криволінійної форми.

Ручне гнуття виконують в лещатах за допомогою молотка і різних пристосувань. Зусилля, яке необхідне при цьому докласти, і послідовність операцій при згинанні залежать від матеріалу, форми і поперечного перерізу заготовки. При цьому важливо правильно визначити розміри заготовки. Їх визначають за кресленням з урахуванням радіусів всіх вигинів. Найпростіше здійснювати гнуття тонкого (0,3…1 мм) листового металу. Щоб точно загнути деталь, її з двох сторін, аж до лінії загину, затискають дерев'яними брусками (оправками). Гнуття може виконуватись на пресах за допомогою пуансона і V-подібної матриці.

Сюди ж відносяться прийоми та методи гнуття труб з використанням ручних і механізованих трубовигиначів різних конструкцій.