ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1

1. Поняття сучасної української літературної мови. Мовні норми.

Літерат́урна мóва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

Літературна мова — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям.

Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

1. орфоепічні норми (вимова); наприклад: (молод'ба)

2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8. орфографічні норми (написання слів);

пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

2. Згрупувати слова у синонімічні ряди. На початку поставте стилістично нейтральне слово з найзагальнішим значенням.

Однаковий, тотожний,однотипний, ідентичний

Постійний, незмінний. стійкий, стабільний.

Припущення, гіпотеза, передбаченн.

Гроші, кошти, фінанси, капітал.

Період, епоха, час, пора, доба.

Записувати, фіксувати, нотувати.

Знищити, зруйнувати, ліквідувати, скасувати.

Рівнобіжний.

Задум.

Екзаменаційний білет № 2

1. Стилі української мови. Характеристика офіційно-ділового стилю.

СТИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, конфесійний, розмовний, епістолярний.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який служить для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях. ОДС має певні ознаки, які зумовлені нормами загальнолітературної української мови. Головні з них такі:

- використання слів тільки у прямому значенні;

- вживання усталених форм і мовних зворотів;

- точність, ясність, стислість викладу думки;

- прямий порядок слів у реченні;

- уникнення розмовних, емоційно забарвлених слів та висловів;

- додержання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов;

- використання спеціальної термінології.

Специфіка ОДС полягає у певних стильових рисах, що притаманні лише йому, а саме:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

- точність та ясність поєднані з лаконічністю, стислістю й послідовністю

викладу фактів;

- документальність, наявність реквізитів;

- наявність усталених одноманітних мовних зворотів,

висока стандартизація тексту;

- сувора регламентація тексту (параграфи, пункти, розділи, абзаци).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

• законодавчий – використовується у законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, статутах, постановах та ін.;

• дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях, комюніке, протоколах, меморандумах, ультиматумах ;

• юридичний – використовується у юриспруденції. Обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини. Реалізується в актах, позовних заявах, постановах, запитах, повідомленнях ;

• адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Реалізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Ділове мовлення повинно бути доступним і зрозумілим широкому слухачеві. Це стосується і ділових паперів. Виклад у текстах ділових паперів має бути чітким, ясним, логічним і водночас якомога лаконічним. Логічна послідовність у документах досягається за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у реченні чи в тексті в цілому. У ділових паперах використовується загальновживана лексика та терміни, які включені до словників.