37. Поняття та методи валютного регулювання та валютного контролю

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Отже, валютне регулювання являє собою систему регламентаційних заходів держави у сфері міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави – об’єктивна економічна необхідність і практика всіх розвинених країн.

Основними методами валютного регулювання є:

• валютні інтервенції;

• девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валют;

• дисконтна (облікова) політика;

• управління валютними резервами (диверсифікація);

• валютні обмеження.

Валютний контроль – це забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Йому підлягають валютні операції за участю резидентів та нерезидентів, також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в інвалюті у межах своїх повноважень.

Головним органом валютного контролю в Україні НБУ. Він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю, віднесених до їхньої компетенції.

Під методами валютного контролю необхідно розуміти конкретні заходи та засоби, що застосовуються у валютно-контрольній діяльності і за допомогою яких здійснюється процес виявлення та запобігання порушенням валютного законодавства.

До методів валютного контролю необхідно віднести: спостереження, моніторинг, перевірку внутрішньоекономічної та зовнішньоекономічної валютної фінансово-господарської діяльності, обстеження, аналіз, дослідження, ревізію, інвентаризацію та обробку звітності.

38. Розвиток та становлення бірж праці в Україні

Щодо розвитку правового регулювання діяльності бірж праці, то варто наголосити, що першу біржу праці, під назвою Бюро праці, було відкрито в Києві, у жовтні 1915 р. Воєнно-Промисловим комітетом разом із Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського Земського Союзу. Біржа мала терміново вирішувати завдання, пов’язані із забезпеченням підприємств працівниками на зміну тим, що були мобілізовані на фронт, а вже потім – працевлаштовувати некваліфікованих робітників. У серпні 1917 р. міська дума вирішила взяти її на своє утримання та заснувати справжню біржу праці.

Навесні 1917 р. виникла Полтавська губернська мережа бірж праці, в жовтні відкрилася біржа у Харкові, згодом – в Одесі, Катеринославі, Черкасах, Херсоні, Миколаєві, Єлизаветграді та ін. У 1918 р. почали працювати біржі у Вінниці, Луганську, Сумах, Житомирі, Юзівці (нині – Донецьк), Олександрівську (нині – Запоріжжя), Проскурові (нині – Хмельницький). Всього у 1917 – на початку 1918 р. в Україні було відкрито 48 бірж праці, які за рішенням Центральної Ради керувалися в роботі Положенням Тимчасового уряду Росії.

Діяльність бірж праці контролювало Генеральне секретарство праці (потім – Міністерство праці) УНР. Трудовим посередництвом в Україні у 20-ті роки займалось 157 бірж, які діяли в усіх повітових містах. Управляли біржами спеціальні комітети, куди входили представники радянських і господарських органів (від держави) та профспілок. Таке управління було на той час кроком уперед, оскільки з січня 1918 р. існувало «суто робітниче управління», запроваджене замість встановленого Тимчасовим урядом у 1917 р. паритетного управління.

Біржі праці, на нинішньому етапі перетворилися у служби зайнятості. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», державна служба зайнятості створена для реалізації державної політики щодо зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Її діяльність відбувається під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.