
- •Питання з курсу «Актуальні проблеми господарського законодавства»
- •1.Поняття та основні ознаки господарського законодавства. Принцип на якому господарське законодавство поєднується із комерційним правом інших країн.
- •2. Класифікація нормативно-правових актів господарського законодавства за юридичною силою та за змістом.
- •3.Основні сфери господарювання щодо яких здійснюється регуляторна політика.
- •4.Відносини, що є сферою регулювання Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
- •5.Основна проблематика правозастосування Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України
- •6.Співвідношення норм цку та гку в частині регулювання господарських відносин.
- •8. Порядок регулювання Цивільним та Господарським Кодексами України питання щодо форм юридичних осіб які здійснюють господарську діяльність.
- •9. Поясність основну суперечність поняття перетворення юридичної особи за цку та гку.
- •10. Законодавча термінологія України стосовно розуміння іноземної юридичної особи.
- •Види іноземних юридичних осіб які відповідно до діючого законодавства України можуть господарювати в Україні, відмінність їх правового статусу.
- •12. Поняття та зміст цивільної правоздатності юридичної особи.
- •13. Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб в цивільному та господарському законодавстві
- •14. Юридичні колізії в господарському законодавстві та правила їх подолання.
- •15. Нормативно-правовий акт господарського законодавства. Порядок набрання ними чинності та способи припинення їх дії.
- •16. Порядок визначення строку і терміну в господарському законодавстві.
- •17. Порівняльна характеристика суб’єктів господарських та цивільних відносин.
- •18. Поняття позовної давності. Межі диспозитивності позовної давності. Наслідки спливу строку позовної давності.
- •19. Позовна давність в господарському законодавстві, порядок її застосування. Межі імперативності та диспозитивності позовної давності.
- •20.Правило, за яким м необхідно розглядати суперечності щодо застосування строків, встановлених в цку та гку.
- •22.Функція процентів в господарському законодавстві. Порядок застосування облікової ставки нбу.
- •23. Поняття акціонерного товариства та правовий аналіз їх типів.
- •24. Приватне розміщення акцій акціонерних товариств. Заочні збори акціонерів.
- •26. Ознаки, за якими визначається статус дочірнього підприємства та неоднозначність його визначення.
- •27. Правовий аналіз поняття корпоративного підприємства за гку та поняття корпоративного підприємства в розумінні зу «Про холдингові компанії»
- •28. Види залежності за цку та гку, проблемні питання щодо їх виникнення.
- •29. Поняття цивільно-правового та господарського договорів, їх співвідношення.
- •30. Договір комерційної концесії (франчайзингу) та його види. Проблемні питання правового регулювання договору франчайзингу.
- •31. Мораторій у справі про банкрутство. Проблемні питання щодо його застосування.
- •32. Особливості виконання рішень третейських судів.
- •33. Поняття правового захисту, способи та форми його здійснення.
- •34. Поняття самозахисту в господарському законодавстві та його ознаки.
- •35. Судові рішення в системі господарського законодавства.
- •36. Поняття неустойки, особливості нарахування пені, встановлені законодавством.
- •37. Система нормативно-правових документів, що регулюють порядок набрання чинності нормативно-правових актів господарського законодавства.
- •38. Види відповідальності учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання.
- •39. Характеристика органів державної регуляторної політики в Україні
- •40. Способи захисту порушених прав та законних інтересів суб»єктів господарювання при вирішенні господарських спорів.
- •Питання з курсу «Правове регулювання неплатоспроможності та банкрутства»
- •1. Загальна характеристика інституту банкрутства.
- •2. Процедура розпорядження майном боржника :
- •3. Особливості банкрутства відсутнього боржника - передбачені ст. 52 Закону.
- •4. Заходи запобігання банкрутству боржника та види позасудових процедур.
- •5. Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії, передбачені ст. 25 Закону, а саме:
- •6. Ознаки неплатоспроможності (банкрутства):
- •7. Особливості банкрутства фермерських господарств передбачені ст. Закону . До них відносяться:
- •8. Державний орган з питань банкрутства та його повноваження:
- •9. Строки неплатоспроможності у законодавстві про банкрутство залежать від різних чинників:
- •10. Особливості банкрутства місто утворюючих підприємств. Передбачені ст. 42 Закону.
- •11. Оцінка майна боржника регулюється ст. 29 Закону
- •13. Процедура санації, як захід щодо відновлення платоспроможності боржника регулюється ст. Ст.17,18,19,20,21 Закону.
- •13. Наслідки визнання боржника банкрутом передбачені у ст. 23 Закону.
- •15. Кредитори у справі про банкрутство.
- •Коло учасників у справі про банкрутство це:
- •18. Види кредиторів:
- •19. Ліквідатор у справі про банкрутство .
- •20. Припинення провадження у справі про банкрутство регламентується ст. 40 Закону.
- •21. Поняття грошових зобов'язань
- •22. Попереднє засідання господарського суду у справі про банкрутство ст. 15 Закону.
- •23. Черговість задоволення вимог кредиторів регулюється ст.31 Закону і передбачає шість черг.
- •24. Мораторій на задоволення вимог кредиторів, (ст. 12 Закону) вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
- •25. Звільнення працівників боржника регулюються ст. 33 Закону
- •26. Принципи відносин неплатоспроможності.
- •28. Джерела дисципліни «Правове регулювання неплатоспроможності та банкрутства»:
- •29. Підготовче засідання господарського суду (ст. 11 Закону) проводиться не пізніше ніж на зо день від порушення справи.
- •30. Поняття ліквідаційної маси (ст. 26 Закону)
- •31. Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів (ст.46 Закону).
- •34. Судові процедури, що застосовуються до боржника
- •35. Заява про порушення справи про банкрутство ст.7 Закону
- •36. План санації (ст. 18 Закону)
- •37. Забезпечення вимог кредиторів здійснюється наступним чином:
- •38. Комітет кредиторів та його повноваження у справі про банкрутство
- •1. Місце правового регулювання біржової діяльності в системі права України
- •2. Етапи розвитку правового регулювання біржової діяльності в Україні:
- •3. Правове регулювання біржової діяльності на сучасному етапі.
- •4. Поняття, зміст і принципи регулювання біржової діяльності
- •Державне регулювання біржової діяльності
- •6. Саморегулівні організації: поняття, функції, повноваження, правове регулювання
- •8. Основні функції та завдання державних органів у сфері регулювання біржової діяльності в Україні.
- •9. Особливості правового регулювання діяльності товарних бірж за
- •Правове регулювання діяльності фондових та валютних бірж- зарубіжний досвід
- •11. Особливості діяльності бірж праці за кордоном
- •12. Історія зародження і становлення біржового ринку.
- •13. Функції біржових інститутів
- •14. Видова характеристика бірж
- •15.Організація біржового управління.
- •16. Відмінність громадської та стаціонарної структури управління бірж
- •17. Учасники біржових торгів
- •18. Типові правила біржової торгівлі, їх зміст та значення
- •19.Поняття й ознаки біржових угод
- •20. Порядок укладання біржових угод
- •21. Реєстрація, оформлення та розірвання біржових угод
- •22. Забезпечення виконання біржових угод
- •23. Загальна характеристика нормативно-правових актів, що регулюють біржову діяльність в Україні.
- •24. Правовий статус та функції товарної біржі
- •Поняття фондового ринку та фондової біржі
- •26. Класифікація, принципи і функції фондового ринку
- •Учасники фондового ринку
- •Правові основи створення та діяльності фондової біржі, права членів біржі.
- •Статут, вимоги, організація торгівлі та правила фондової біржі
- •Функціонування фондового ринку та його регулювання в Україні.
- •31 . Класифікаційна характеристика цінних паперів.
- •Процедура лістингу її правове регулювання.
- •33. Котирування цінних паперів.
- •Поняття валюти та валютних цінностей
- •35. Функції валютного ринку.
- •36. Суб'єкти валютного ринку
- •37. Поняття та методи валютного регулювання та валютного контролю
- •38. Розвиток та становлення бірж праці в Україні
- •39. Державна реєстрація фондової біржі, її правове регулювання.
- •40. Юридична відповідальність за правопорушення у сфері біржової діяльності
5.Основна проблематика правозастосування Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України
Незважаючи на об»єктивну необхідність у систематизованому акті господарського законодавства, починаючи з 2004 року Господарський кодекс постійно піддається критиці, як зі сторони науковців, та і зі сторони юристів – практиків. Це пов»язано із тим, що мають місце неузгодженості між цими двома кодексами. Багато правників навіть піддають сумніву доцільність існування ГК у такому варіанті, як він сьогодні діє. Це пов»язано з тим, що на практиці виникає ряд колізій між окремими нормами Цивільного і Господарського кодексів з точки зору регулювання відносин, а також коректності їх викладення – юридичних формулювань.
Нажаль, склалося так, що одні й ті ж відносини ці два кодекси врегульовують абсолютно або дещо по-різному. А в деяких випадках поняття, закріплені в ГК взагалі суперечать нормам Конституції України.
У зв»язку з таким неоднозначним регуляторним впливом вказаних кодексів, у суб»єктів, на яких розповсюджується дія цих актів, виникають питання щодо їх правозастосування.
Проблема полягає в так званих «регулятивних точках перетину» обох кодексів.
Відповідно до ст..1 ЦК визначено, що предметом регулювання цим кодексом є майнові відносини
Стаття 3 ГК надає визначення господарській діяльності та вказує на різновиди господарських відносин.
Частина 4 ст.3 ГК поділяє господарські відносини на:
-господарсько-виробничі,
-організаційно-господарські
-внутрішньогосподарські.
В даному питанні нас цікавить перший вид відносин – господарсько-виробничі, оскільки саме ці відносини виникають і функціонують на майновій основі. Так, ГК зазначає, що господарсько-виробничі відносини – майнові та інші відносини, що виникають між суб»єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
Таким чином, маємо точку перетину предметного регулювання двох кодексів – майнові відносини, точніше їх різновид за ГК України – господарсько-майнові. Крім того, маємо спільну суб»єктність у цих відносинах.
Актуальною проблемою в правозастосуванні положень ЦК та ГК є правильне розмежування норм цих кодексів та визначення тих положень одного чи другого кодексів, які дійсно підлягають застосуванню.
Тобто важливим фактором є визначення пріоритетності норм цих кодексів в розрізі спеціальна – загальна.
6.Співвідношення норм цку та гку в частині регулювання господарських відносин.
Но́рма пра́ва— формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою. інститутами і субінститутами (підінститутами).
Норми права за дією за колом осіб : |
||
загальні — поширюються на все населення |
спеціальні — поширюються на певне коло осіб |
виняткові— роблять винятки із загальних і спеціальних норм |
Сутність господарських відносин становлять майнові відносини, які, врегульовані відповідно до ч.1.ст.1 ЦКУ.
При цьому п.1 ч.2.ст.4 ЦКУ визначає його основним актом цивільного законодавства України ( враховуючи вживання законодавцем слова «основа» в ч.1 ст.4ЦКУ як ознаки норм більш високого рівня, яким повинні відповідати інші норми у даній сфері, можна говорити про аналогічне тлумачення цього слова і в п.1ч.2ст.4 ЦКУ ).
Визнання ЦКУ основним регуляторним актом підтверджується і п.2.ч.2.ст.4 ЦКУ, де зазначено, що інші закони, які є актами цивільного законодавства приймаються відповідно до ЦКУ, отже, не повинні йому суперечити.
Окрім того, ч.2.ст.9 ЦКУ вказує на те, що цей кодекс регулює також майнові відносини у сфері господарювання. Виходячи з положення вказаної статті, для ГКУ відводиться роль акту, що регулює особливості майнових відносин суб»єктів господарювання, які не врегульовані ЦКУ.
Отже, відповідно до вказаного, у сфері господарських майнових відносин можна було б вважати ЦКУ «основним» порівняно із ГК, якби ГКУ визнавався також актом цивільного законодавства (п.2ч.2.ст.4 ЦКУ).
Але в нормах ГКУ відсутня будь-яка вказівка на те, що цей акт належить до цивільного законодавства. Напроти, ст.4 ГКУ вказує на те, що ГКУ визначає особливості регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання. Таким чином, в певній мірі можна кваліфікувати ГКУ як спеціальний закон по відношенню до ЦКУ.
Визнання ЦКУ основним актом цивільного законодавства не означає безумовного надання цьому кодексу у всіх випадках вищої юридичної сили порівняно з іншими законами.
Навпаки, в ЦКУ, зазвичай, формулюються загальні положення, перевагу перед якими при правозастосуванні слід надавати спеціальним положенням інших законів.
Наприклад, положення ЦК щодо земельних орендних відносин (ст..792 ЦК) є загальними, оскільки особливості регулювання вказаних відносин встановлені спеціальним Законом «Про оренду землі». Положення ст.301 ЦК є загальним по відношенню до спеціальних норм ЗУ «Про страхування».
У зв»язку з цією особливістю, а також, враховуючи дослідження щодо особливостей регулювання ЦК та ГК майнових відносин, можна вивести наступне правило співвідношення норм ЦКУ та ГКУ:
ЦК та ГК співвідносяться один до одного як загальний та спеціальний закони в залежності від особливостей правил, які встановлюються правовими нормами цих кодексів.
Це правило узгоджується також із узагальненою судовою практикою у сфері господарського судочинства, зокрема з положеннями, що Вищий господарський суд України виклав у своєму Інформаційному листі № 01-8/211 від 07.04.2008 р. Про практику застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України
7. Правила, за якими, відповідно до узагальненої судової практики ВГСУ господарські суди вирішують проблемні питання при врегулюванні господарських відносин, на які впливають як норми ЦКУ, так і номри ГКУ.
Сутність господарських відносин становлять майнові відносини, які, врегульовані відповідно до ч.1.ст.1 ЦКУ.
При цьому п.1 ч.2.ст.4 ЦКУ визначає його основним актом цивільного законодавства України ( враховуючи вживання законодавцем слова «основа» в ч.1 ст.4ЦКУ як ознаки норм більш високого рівня, яким повинні відповідати інші норми у даній сфері, можна говорити про аналогічне тлумачення цього слова і в п.1ч.2ст.4 ЦКУ ).
Визнання ЦКУ основним регуляторним актом підтверджується і п.2.ч.2.ст.4 ЦКУ, де зазначено, що інші закони, які є актами цивільного законодавства приймаються відповідно до ЦКУ, отже, не повинні йому суперечити.
Окрім того, ч.2.ст.9 ЦКУ вказує на те, що цей кодекс регулює також майнові відносини у сфері господарювання. Виходячи з положення вказаної статті, для ГКУ відводиться роль акту, що регулює особливості майнових відносин суб»єктів господарювання, які не врегульовані ЦКУ.
Отже, відповідно до вказаного, у сфері господарських майнових відносин можна було б вважати ЦКУ «основним» порівняно із ГК, якби ГКУ визнавався також актом цивільного законодавства (п.2ч.2.ст.4 ЦКУ).
Але в нормах ГКУ відсутня будь-яка вказівка на те, що цей акт належить до цивільного законодавства. Напроти, ст.4 ГКУ вказує на те, що ГКУ визначає особливості регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання. Таким чином, в певній мірі можна кваліфікувати ГКУ як спеціальний закон по відношенню до ЦКУ.
Визнання ЦКУ основним актом цивільного законодавства не означає безумовного надання цьому кодексу у всіх випадках вищої юридичної сили порівняно з іншими законами.
Навпаки, в ЦКУ, зазвичай, формулюються загальні положення, перевагу перед якими при правозастосуванні слід надавати спеціальним положенням інших законів.
Вищий господарський суд України, дослідивши та узагальнивши судову практику, виклав свою позицію в Інформаційному листі № 01-8/211 від 07.04.2008 р. Про практику застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України , зазначивши, що :
Відповідно до ч.1 ст.1 ЦК регулюються особисті немайнові та майнові відносини.
Відповідно до ст. 9 ЦК законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст.4 ГК не є предметом регулювання цього кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК , при цьому відповідно до ч.1 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання визначаються цим кодексом.
З огляду на зазначені норми, ВГСУ дійшов до висновку, що:
Спеціальні норми ГКУ, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦКУ, які містять загальне регулювання.
При цьому слід враховувати, що відповідно до ч.2ст.4 ЦКУ України основним актом цивільного законодавства України є ЦКУ. Тому в разі, якщо норми ГКУ не містять особливостей регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦКУ, слід застосовувати правила, встановлені ЦКУ.