5.Основна проблематика правозастосування Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України

Незважаючи на об»єктивну необхідність у систематизованому акті господарського законодавства, починаючи з 2004 року Господарський кодекс постійно піддається критиці, як зі сторони науковців, та і зі сторони юристів – практиків. Це пов»язано із тим, що мають місце неузгодженості між цими двома кодексами. Багато правників навіть піддають сумніву доцільність існування ГК у такому варіанті, як він сьогодні діє. Це пов»язано з тим, що на практиці виникає ряд колізій між окремими нормами Цивільного і Господарського кодексів з точки зору регулювання відносин, а також коректності їх викладення – юридичних формулювань.

Нажаль, склалося так, що одні й ті ж відносини ці два кодекси врегульовують абсолютно або дещо по-різному. А в деяких випадках поняття, закріплені в ГК взагалі суперечать нормам Конституції України.

У зв»язку з таким неоднозначним регуляторним впливом вказаних кодексів, у суб»єктів, на яких розповсюджується дія цих актів, виникають питання щодо їх правозастосування.

Проблема полягає в так званих «регулятивних точках перетину» обох кодексів.

Відповідно до ст..1 ЦК визначено, що предметом регулювання цим кодексом є майнові відносини

Стаття 3 ГК надає визначення господарській діяльності та вказує на різновиди господарських відносин.

Частина 4 ст.3 ГК поділяє господарські відносини на:

-господарсько-виробничі,

-організаційно-господарські

-внутрішньогосподарські.

В даному питанні нас цікавить перший вид відносин – господарсько-виробничі, оскільки саме ці відносини виникають і функціонують на майновій основі. Так, ГК зазначає, що господарсько-виробничі відносини – майнові та інші відносини, що виникають між суб»єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Таким чином, маємо точку перетину предметного регулювання двох кодексів – майнові відносини, точніше їх різновид за ГК України – господарсько-майнові. Крім того, маємо спільну суб»єктність у цих відносинах.

Актуальною проблемою в правозастосуванні положень ЦК та ГК є правильне розмежування норм цих кодексів та визначення тих положень одного чи другого кодексів, які дійсно підлягають застосуванню.

Тобто важливим фактором є визначення пріоритетності норм цих кодексів в розрізі спеціальна – загальна.

6.Співвідношення норм цку та гку в частині регулювання господарських відносин.

Но́рма пра́ва— формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою. інститутами і субінститутами (підінститутами).

Норми права за дією за колом осіб :
загальні — поширюються на все населення	спеціальні — поширюються на певне коло осіб	виняткові— роблять винятки із загальних і спеціальних норм

Сутність господарських відносин становлять майнові відносини, які, врегульовані відповідно до ч.1.ст.1 ЦКУ.

При цьому п.1 ч.2.ст.4 ЦКУ визначає його основним актом цивільного законодавства України ( враховуючи вживання законодавцем слова «основа» в ч.1 ст.4ЦКУ як ознаки норм більш високого рівня, яким повинні відповідати інші норми у даній сфері, можна говорити про аналогічне тлумачення цього слова і в п.1ч.2ст.4 ЦКУ ).

Визнання ЦКУ основним регуляторним актом підтверджується і п.2.ч.2.ст.4 ЦКУ, де зазначено, що інші закони, які є актами цивільного законодавства приймаються відповідно до ЦКУ, отже, не повинні йому суперечити.

Окрім того, ч.2.ст.9 ЦКУ вказує на те, що цей кодекс регулює також майнові відносини у сфері господарювання. Виходячи з положення вказаної статті, для ГКУ відводиться роль акту, що регулює особливості майнових відносин суб»єктів господарювання, які не врегульовані ЦКУ.

Отже, відповідно до вказаного, у сфері господарських майнових відносин можна було б вважати ЦКУ «основним» порівняно із ГК, якби ГКУ визнавався також актом цивільного законодавства (п.2ч.2.ст.4 ЦКУ).

Але в нормах ГКУ відсутня будь-яка вказівка на те, що цей акт належить до цивільного законодавства. Напроти, ст.4 ГКУ вказує на те, що ГКУ визначає особливості регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання. Таким чином, в певній мірі можна кваліфікувати ГКУ як спеціальний закон по відношенню до ЦКУ.

Визнання ЦКУ основним актом цивільного законодавства не означає безумовного надання цьому кодексу у всіх випадках вищої юридичної сили порівняно з іншими законами.

Навпаки, в ЦКУ, зазвичай, формулюються загальні положення, перевагу перед якими при правозастосуванні слід надавати спеціальним положенням інших законів.

Наприклад, положення ЦК щодо земельних орендних відносин (ст..792 ЦК) є загальними, оскільки особливості регулювання вказаних відносин встановлені спеціальним Законом «Про оренду землі». Положення ст.301 ЦК є загальним по відношенню до спеціальних норм ЗУ «Про страхування».

У зв»язку з цією особливістю, а також, враховуючи дослідження щодо особливостей регулювання ЦК та ГК майнових відносин, можна вивести наступне правило співвідношення норм ЦКУ та ГКУ:

ЦК та ГК співвідносяться один до одного як загальний та спеціальний закони в залежності від особливостей правил, які встановлюються правовими нормами цих кодексів.

Це правило узгоджується також із узагальненою судовою практикою у сфері господарського судочинства, зокрема з положеннями, що Вищий господарський суд України виклав у своєму Інформаційному листі № 01-8/211 від 07.04.2008 р. Про практику застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України

7. Правила, за якими, відповідно до узагальненої судової практики ВГСУ господарські суди вирішують проблемні питання при врегулюванні господарських відносин, на які впливають як норми ЦКУ, так і номри ГКУ.

Сутність господарських відносин становлять майнові відносини, які, врегульовані відповідно до ч.1.ст.1 ЦКУ.

При цьому п.1 ч.2.ст.4 ЦКУ визначає його основним актом цивільного законодавства України ( враховуючи вживання законодавцем слова «основа» в ч.1 ст.4ЦКУ як ознаки норм більш високого рівня, яким повинні відповідати інші норми у даній сфері, можна говорити про аналогічне тлумачення цього слова і в п.1ч.2ст.4 ЦКУ ).

Визнання ЦКУ основним регуляторним актом підтверджується і п.2.ч.2.ст.4 ЦКУ, де зазначено, що інші закони, які є актами цивільного законодавства приймаються відповідно до ЦКУ, отже, не повинні йому суперечити.

Окрім того, ч.2.ст.9 ЦКУ вказує на те, що цей кодекс регулює також майнові відносини у сфері господарювання. Виходячи з положення вказаної статті, для ГКУ відводиться роль акту, що регулює особливості майнових відносин суб»єктів господарювання, які не врегульовані ЦКУ.

Отже, відповідно до вказаного, у сфері господарських майнових відносин можна було б вважати ЦКУ «основним» порівняно із ГК, якби ГКУ визнавався також актом цивільного законодавства (п.2ч.2.ст.4 ЦКУ).

Але в нормах ГКУ відсутня будь-яка вказівка на те, що цей акт належить до цивільного законодавства. Напроти, ст.4 ГКУ вказує на те, що ГКУ визначає особливості регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання. Таким чином, в певній мірі можна кваліфікувати ГКУ як спеціальний закон по відношенню до ЦКУ.

Визнання ЦКУ основним актом цивільного законодавства не означає безумовного надання цьому кодексу у всіх випадках вищої юридичної сили порівняно з іншими законами.

Навпаки, в ЦКУ, зазвичай, формулюються загальні положення, перевагу перед якими при правозастосуванні слід надавати спеціальним положенням інших законів.

Вищий господарський суд України, дослідивши та узагальнивши судову практику, виклав свою позицію в Інформаційному листі № 01-8/211 від 07.04.2008 р. Про практику застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України , зазначивши, що :

1. Відповідно до ч.1 ст.1 ЦК регулюються особисті немайнові та майнові відносини.

2. Відповідно до ст. 9 ЦК законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

3. Відповідно до ч. 1 ст.4 ГК не є предметом регулювання цього кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК , при цьому відповідно до ч.1 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання визначаються цим кодексом.

З огляду на зазначені норми, ВГСУ дійшов до висновку, що:

Спеціальні норми ГКУ, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦКУ, які містять загальне регулювання.

При цьому слід враховувати, що відповідно до ч.2ст.4 ЦКУ України основним актом цивільного законодавства України є ЦКУ. Тому в разі, якщо норми ГКУ не містять особливостей регулювання майнових відносин суб»єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦКУ, слід застосовувати правила, встановлені ЦКУ.