9. Особливості правового регулювання діяльності товарних бірж за

кордоном

Американська модель біржі – самостійне об’єднання професійних посередників із внутрішньо біржовим регулюванням діяльності. Відповідний державний орган – Комісія з товарної ф’ючерсної торгівлі (СІЛА) виконує переважно спостережні функції, координує діяльність усіх біржових ринків, здійснює юридичну експертизу всієї біржової документації з метою забезпечення рівних умов для розвитку конкуренції.

Англійська модель біржі характеризується поєднанням значного впливу державних установ із широким членством бірж і брокерів у неурядовій і некомерційній організації, що координує діяльність біржового ринку, – Управління з цінних паперів і ф’ючерсів.

Французька модель біржі передбачає визначальну функцію держави – контроль за діяльністю біржових структур і ринку.

Східноєвропейська модель має швидше міжнаціональний, аніж національний характер; властива для країн з перехідною економікою, передусім для східноєвропейських. Характеризується відсутністю чіткої правової основи для діяльності бірж та жорстким і непослідовним регулюванням ринкових процесів з боку державних структур [1, с. 36].

Найбільш розроблена система правового регулювання біржової діяльності, склалася у США. Вона була і є взірцем при створенні національних систем щодо правового регулювання для більшості країн світу, в тому числі і для України. Про це свідчить хоча б той факт, що тут розміщені найбільші товарна та фондова біржі світу: Чиказька торговельна палата (Chicago Board of Trade) та Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange).

Згідно з Законом «Про Комісію з товарної ф’ючерсної торгівлі», в 1974 р. був створений новий орган регулювання – Комісія з товарної ф’ючерсної торгівлі (надалі КТФТ), яка має вищу владу в галузі ф’ючерсної торгівлі в США. Вона здійснює державний контроль та нагляд за біржовою діяльністю, та займається регулюванням усіх операцій, на товарних біржах США.

Крім державного регулювання, ф’ючерсні ринки США саморегулюються Національною асоціацією ф’ючерсної торгівлі, яка патронується Національною Асоціацією дилерів по торгівлі цінними паперами.

Товарні ф’ючерсні ринки Японії регулюються Законом про товарні біржі, ринок фінансових ф’ючерсів – Фінансовим кодексом Японії.

10. Правове регулювання діяльності фондових та валютних бірж- зарубіжний досвід

Зарубіжний досвід правового регулювання фондових та валютних бірж залежить від:

1) моделі ринку, прийнятої у тій чи іншій країні: банківська – значною є роль відомства по нагляду за банками або центрального банку; небанківська – регулювання здійснюється органом контролю за ринком капіталу; змішана – розподіл функцій регулювання;

2) централізації управління в країні та автономії регіонів: федера­тивний устрій – частина повноважень держави на РЦП передана суб’єк­там федерації (наприклад, в США – штатам, у Німеччині – землям і т.ін..); взагалі відсутній федеральний рівень регулювання (наприклад, у Канаді існують лише Комісії з цінних паперів провінцій; унітарна держава – функції регулювання зосереджені на урядовому рівні;

3) централізації управління фінансовими ринками: Міністерство фінансів; спеціалізований орган регулювання ринку капіталів – за американською традицією у більшості країн функціонують Комісії з цінних паперів;

4) зосередження функцій регулювання цінних паперів та похідних: Комісія з цінних паперів – у більшості країн або ж спеціалізований орган регулювання товарних похідних (СІЛА, Болгарія); корпоративних і муніципальних цінних паперів: спеціальний орган (США) чи Комісія з цінних паперів; регулювання ринку капіталу та банківського нагляду: у більшості країн створюються спеціалізовані органи, однак більш сучасною тенденцією вважається створення, як у Великобританії та Угорщині, єдиного органу;

5) рівня незалежності Комісії з цінних паперів – незалежне федеральне агентство чи урядова структура;

6) організації управління: одноосібне (на зразок Міністерства) або колегіальне.

Провідна роль у світовому фінансовому обороті належить біржам, яких у світі функціонує майже 200. Фондові біржі можуть організовуватися за двома принципами: як приватні акціонерні товариства (Австрія, Великобританія, Японія) або публічно-правові інститути (Німеччина, Франція). У Франції фондові біржі виступають урядовими установами, які підпорядковуються Міністерству фінансів. Для порівняння у США біржі є асоціаціями, отже уряд не може контролювати їх діяльність. Особливий вид регулювання діяльності організованого фондового ринку використовується в Швеції, де біржі є акціонерними підприємствами, на що 50 % належать уряду.

У кожній з вищезгаданих країн існує дійсна певна національна система бірж з характерними особливостями, які історично склалися й визначають функціонування біржової системи в цілому, а також міс­це конкретної біржі в ній. Відповідно функціям у країні виокремлюється класифікація як: моноцентричні і поліцентричні. Моноцентрична національна система бірж характеризується домінуванням однієї біржі, яка розташована в головному фінансовому центрі країни, а решта бірж є місцевого значення (Англія, Японія, Франція). Таким чином, у Франції обороти другорядних бірж мізерно перевищує 1 % валових оборотів біржової системи. А також при моноцентричній системі іноземні фондові цінності котируються тільки на одній – провідній біржі. Так, на Французьких біржах заборонено котирування паперів, представлених на Паризькій біржі. При поліцентричній системі у країні функціонує паралельно з головною біржею ще одна або декілька інших великих бірж (Німеччина, Австрія, Канада), і іноземні цінні папери котируються на декількох біржах. Наприклад, у Швейцарії акції ряду іноземних компаній одночасно котируються на біржах Базеля, Цюріха, Женеви, Лозанни. У Германії центрами котирування іноземних паперів є біржі Франкфурта-на-Майні, Дюссельдорфа, Мюнхена, Гамбурга. США за цією класифікацією можна віднести швидше до змішаної системи, оскільки, незважаючи на лідерство Нью-Йоркської фондової біржі, решту бірж країни зберігають досить міцні позиції.

Щодо зарубіжного досвіду правового регулювання діяльності валютних бірж, то варто зауважити, що частіше це відділи на фондових біржах. Проте у деяких країнах існують валютні біржі, на яких здійснюється торгівля валютою у великих масштабах на основі попиту, що складається на них, і пропозиції. Курс, що встановлюється на цих біржах, називається офіційним валютним курсом, є обов’язковим і лежить в основі розрахунків банків з клієнтами. У роботі цих бірж часто беруть участь представники держави. Валютні біржі набули поширення в країнах Західної Європи. В Італії функціонує декілька валютних бірж. На кожній з них (в Мілані, Римі, Генуї, Венеції) курси встановлюються маклерами біржі з участю представників держави і діють на даній біржі для розрахунку з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий курс використати курс, отриманий як арифметичне середнє курсів, що котируються на всіх біржах. У Німеччині, наприлад, діють чотири валютні біржі – у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі і Мюнхені. На цих біржах офіційними маклерами щодня встановлюються курси 14 валют. Ці курси обов’язкові і використовуються для розрахунків банків з клієнтами. Франкфуртська валютна біржа відіграє координуючу роль.

У Франції функціонує одна валютна біржа в Парижі, на якій працюють державні маклери. У Вені курси встановлюються біржовим маклером спільно з центральним банком Австрії. У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку встановлюють курс вітчизняної валюти до англійського фунта стерлінгів, на основі якого розраховують курси до інших валют з урахуванням діючих ринкових курсів.

У деяких розвинених капіталістичних країнах спеціальні валютні біржі відсутні. Це має місце там, де знаходяться найбільші банки, які економічно гарантують обмін валют. Так, у США торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який є основою встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Як правило, банки не стягують особливих комісійних і отримують прибуток за рахунок різниці в курсах продавця і покупця. Найбільшим світовим центром з торгівлі валютою є Нью-Йорк. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Торгівля валютою на міжбанківському ринку у Нью-Йорку здійснюється за допомогою посеред­ництва незалежних приватних торговців валютою, які або можуть бути посередниками, або можуть проводити торги за власний рахунок.

Спеціалізованої валютної біржі немає і у Великобританії. Однак банки цієї країни щодня підтримують взаємозв’язок і повідомляють один одному котирування. При цьому вирішальна роль належить 10 банкам. На валютні курси, що складаються між ними, орієнтуються й інші учасники ринку. Про встановлений курс долара до фунта стерлінгів у кризові періоди оголошується щодня у засобах масової інформації. Розмір їх курсів залежить від відносин банку з клієнтом і від величини обороту. Немає валютної біржі і у Швейцарії. Тут курс валют встановлюється шляхом щоденного опитування головних торгов­ців валютою. Фактичний курс може відхилятися, якщо обсяг угоди перевищує певну величину.

Незалежно від наявності фондової біржі у кожній країні операції з валютою завжди проходять при посередництві банків.