Історія Польщі

тим з нього чернецтво і надавши помпезний титул "князя Сарматії та України і володаря Війська Запорозького". У 1681р. султан, невдоволений Ю.Хмельницьким, позбавив його гетьманства, а на його місце поставив молдавського господаря Ґеорге Дуку з титулом "воєвода і господар земель молдавських і українських". Ґ. Дука помер 1685 p., після чого турки знову призначили правобережним гетьманом Ю. Хмельницького; але через кілька місяців він був ними знятий і страчений в Кам'янці-Подільському.

Щойно у 1684 р. король поважно поставився до ситуації на Правобережній Україні. Він видав універсал, яким оголосив про відновлення Війська Запорозького "Його Королівської милості" на терені колишніх козацьких полків. Як прагматичний політик і солдат Ян III прагнув використати козацтво, щоб дешевим коштом прикрити прикордоння держави від Москви, Криму і Туреччини. З іншого боку, вбачаючи в козаччині руйнівну і небезпечну силу, він вважав, що поступки козакам мають бути тимчасовими, "до певного часу", як він сам писав. Сейм, що діяв у лютому-травні 1685 p., дав дозвіл на відновлення правобережного козацтва і підтвердив козацькі права і вольності. До кінця 1680-х років сформувалося чотири козацькі полки, з яких Білоцерківським став керувати С Палій.

Останні роки свого життя Ян III часто хворів, мало займався державними справами. Країну огортали анархія і безправ'я. Піднесла голову прогабсбурзька опозиція, до якої входили примас, гетьман великий коронний, гетьман великий литовський, канцлер литовський і ряд інших осіб. Довідавшись про спробу короля порозумітися з Францією, опозиція на сеймі 1695 р. посилила на нього нападки і, щоб дошкулити йому, зірвала. Своє незадоволення вона висловлювала у зв'язку з намаганнями ЯнаШ забезпечити польський престол за одним із своїх синів: Якубом або Александром. Ян III помер 17 червня 1696 р. у Вілянові, резиденції біля Варшави. Був похований у варшавському костелі капуцинів, а 1734 р. перепохований з прахом своєї "Марисєньки" у крипті кафедрального собору на Вавелі.

Веттіни на польському престолі. На елекційному сеймі 27 червня 1697 р. профран-цузьке угруповання на чолі з примасом проголосило королем французького принца Франсуа Луї де Конті, братанка Великого Конде, родинно зв'язаного з династією Бурбонів. Куявський (влоцлавський) єпископ те саме зробив стосовно саксонського курфюрста Фрідріха Августа І з династії Веттінів, кандидатуру якого висунув австрійський двір, підтриманий у цьому питанні Бранденбургією. Своїм обранням обидва завдячували великим сумам, витраченим на підкупи шляхти, маґнатерії та високопоставлених осіб. В обранні курфюрста значну роль відіграла підтримка його Москвою, яка чинила спротив посиленню французьких впливів у Речі Посполитій. Кандидатура старшого сина Яна Собєського і Марії Казимири - Якуба - на тому ж сеймі не пройшла.

27 липня 1697 р. Фрідріх Август І заприсягнув свої pacta conventa, a 15 вересня в Кракові був коронований куявським єпископом. Він прибрав собі як король ім'я Авґуст II. Поки все це діялося, Ф.Л. де Конті добирався морем до Польщі, щоб посісти трон. Він сильно запізнився і був змушений ні з чим повернутися додому.