Історія Польщі

про те, що цар Олексій Михайлович на найближчому сеймі буде обраний польським королем, а після смерті Я на Казимира - коронований. Умова трактату про спільні дії не була реалізована через те. що в ході подальших переговорів між сторонами московити наполягали на згаданому обранні, а поляки всіляко ухилялися від прямої згоди на це. Липнево-серпневий сейм 1658 р. нарешті погодився з обранням. Проте католицькі єпископи одностайно (шляхом viritim) узалежнили обрання і вступ царя на польський престол від прийняття ним католицтва, чим, з огляду на категоричну відмову московського уряду, зробили неможливим його реалізацію.

До участі у віленських перемирних переговорах не було допущено делегацію Війська Запорозького. У відповідь на це Б. Хмельницький розгорнув дипломатичну активність, спрямовану на нейтралізацію польсько-московської угоди і посилення боротьби з Річчю Посполитою. її виявом було, зокрема, укладення, за ініціативою КарлаХ Ґустава, 6 грудня 1656 р. в замку Раднот (нині Ієрнуті) у Семигородді договору про спільні дії Швеції та її союзників проти Речі Посполитої і про поділ останньої між ними в разі її розгрому. Згідно з договором, до Швеції мали відійти Королівська Пруссія, Куявія, північна частина Мазовії. Жемайтія, польсько-литовські Інфлянти, Курляндія, Підляш-шя, деякі інші литовські та білоруські землі; до Бранденбургії - Великопольща з Ленчицькою і Серадзькою землями; до Семигороддя - решта Мазовії і Малопольща; Богуславові Радзивіллу - Новогрудське воєводство з прилеглими районами; Б. Хмельницькому - Україна. То був перший проект поділу Речі Посполитої. Одним з важливих кроків його реалізації став похід семигородського війська на чолі з князем Дєрдєм II Ракоці в Польщу у січні 1657 р., впродовж якого воно з'єдналося з військом Карла X Ґустава, захопило Берестя і попрямувало до Варшави, з якої полякам вдалося шведів витіснити в лютому. Разом з цим князем воював 20-тисячний корпус Війська Запорозького під командуванням полковника Антона Ждановича.

Занепокоєна цим Австрія, в травні 1657 р. поновила укладену в грудні 1656 р. у Відні союзницьку угоду з Річчю Посполитою про надання останній військової допомоги. У додатковому протоколі до угоди було сказано, що Ян Казимир і п'ять високих достойників Речі Посполитої будуть підтримувати габсбурзьку кандидатуру на польський престол після смерті Яна Казимира.

На цей час войовничий запал семигородського війська став згасати. Дєрдь II Ракоці відступив з Польщі в українські землі. Оточений поляками і татарами під містечком Чорним Островом, він 23 липня 1657 р. змушений був під містом Меджибожем (обидва поселення знаходилися в Подільському воєводстві) підписати акт капітуляції, зобов'язавшися покинути межі Речі Посполитої, розірвати зі своїми союзниками, сплатити велику контрибуцію і повернути награбоване.

Після того як у червні 1657 р. Данія оголосила війну Швеції, Карлові X Ґуставу довелося рушити на неї з частиною своїх сил, розквартированих у Польщі. (Як виявилося, територію Речі Посполитої він покинув назавжди). Це полегшило полякам боротьбу з окупантами. 28 серпня після двомісячної облоги, яку вони здійснювали разом з австрійцями, капітулював шведський гарнізон Кракова, і давня польська столиця була звільнена. На той час з усіх польських земель, за винятком більшої частини Королівської Пруссії, шведи були вигнані. Проте КарлХ Ґустав не вважав війну з Річчю Посполитою програною. Тим часом польська дипломатія змогла завдати йому дошкульного удару: їй вдалося відірвати бранденбурзького курфюрста від союзу з Швецією. За трактатом, підписаним у містечку Велява (на терені Князівської Пруссії) представниками Речі Посполитої і Бранденбургії 19 вересня 1657 р., Фрідріх Вільгельм зобов'язався розірвати цей союз, взамін за що він як правитель Князівської Пруссії та його наступники на престолі у ній, були звільнені від денної залежності щодо Польщі,

182