Історія Польщі

техніки (телевізорів, холодильників, порохотягів тощо). Гірше розвивалися галузі промисловості, пов'язані зі споживанням. Загалом за п'ятирічку виробництво засобів виробництва зросло на 65 %, а споживання на 38 %.

У роки другої п'ятирічки керівництво ПОРП повернулося до ідеї колективізації сільського господарства, яке не вписувалося в загальну схему одержавленої економіки. У 1962 р. ЦК ПОРП ухвалив таємну постанову про завершення колективізації приватних селянських господарств до кінця 1980 р. Однак спроби змусити селян створювати кооперативи з допомогою економічних важелів (зниження податків, перерозподілу коштів, техніки і земель на користь кооперативів) не принесли бажаних результатів. Кількість кооперативів зменшилась до 1,2 тис. (обіймали 13 % угідь разом з держгоспа-ми). Неврожай 1962 р. поставив сільськогосподарське виробництво в складну ситуацію і змусив керівництво країни відмовитися від прискореної колективізації. Було збільшено виділення державних коштів на підтримку приватного виробника, підвищено закупівельні ціни на продукцію села. Вирішено підтримати розвиток найпростішої форми кооперування - "рільничих гуртків" ("кулек рольнічих"), які поширювали знання з агрокультури і сприяли збуту продукції.

Диспропорції у розвитку різних секторів економіки позначалися на матеріальному становищі населення. Нестача товарів на контрольованому державному ринку вирішувалася адміністративними засобами: підвищенням цін, заморожуванням вкладів населення, запровадженням "безм'ясних понеділків" тощо. Натомість партійне керівництво поширювало концепцію "громадського споживання" або державних дотацій на освіту, охорону здоров'я, плату за комунальні послуги, харчування тощо. Щоб заохотити до підвищення продуктивності праці, вдалися до надання соціальних привілеїв цілим галузям (металургія, машинобудування), бюрократичному апарату (партійному і державному). Низький рівень зарплати, комунальних послуг, постійний брак товарів на споживчому ринку, черги викликали втому і розчарування населення. В. Гомулка і партійне керівництво, наслідуючи ідеологію та практику СРСР, закликали до обмеження споживання в ім'я "кращого майбутнього". Наприкінці другої п'ятирічки оптимістичні настрої, породжені "відлигою", вичерпувалися. Настирливі потуги офіційної пропаганди довести, що порівняно з довоєнним часом у Польщі відбулися великі позитивні зрушення, викликали у людей роздратування і сарказм. Поширювалися пародії на численні промови В. Гомулки, який часто повторював, що "перед війною польська економіка стояла на краю прірви", а далі продовжували, що "після визволення вона зробила великий крок вперед".

Повернення до старої моделі функціонування партійного апарату позначилося на розстановці керівних кадрів. У 1959-1961 pp. "пулавяни" були поступово відсунені на другий план; з керівних посад в апараті ЦК ПОРП відійшли В. Бєньковський, Є. Моравський. Керівником Адміністративного відділу ЦК, який займався добором і розстановкою кадрів, став генерал К. Віташевський, який мав тісні стосунки з ЦК КПРС і КДБ; секретарем у справах ідеології став Р. Стшелєцький, що був прихильником ортодоксального марксизму-ленінізму, належав до провідних "натолінців". Міністерство внутрішніх справ очолив колишній член КПП і радянської розвідки генерал Мєчислав Мочар, який виступав за проведення політики "твердої руки". Разом з ним до апарату МВС прийшла група колишніх "партизанів" АЛ, які вороже ставилися до інтелігенції, були антисемітами. З допомогою К. Віташевського у Війську Польському було розбудовано Військову внутрішню службу (ВСВ), яка формально займалася військовою контррозвідкою, а фактично знаходилася у підпорядкуванні радянського КДБ (нею керував ген. О. Кокошин). Головне політичне управління ВП у 1959 р. очолив випускник радянських військових закладів молодий генерал Вощєх Ярузельськіш. Особливу

578